Куди ходили купатися кияни в 50-х роках, про крадіжки, військові об’єкти і русифікацію Донбасу – про дуже різні сторони українського життя можна прочитати в архівах ЦРУ.
Серед мільйонів оприлюднених нещодавно секретних документів більше 10 тисяч стосуються України.
Хто і як збирав дані про Україну, дізнавалась ВВС Україна.
Агенти на фабриках і заводах
Екстраординарні заходи безпеки, статус закритого міста і скеля не допомогли приховати від очей ЦРУ один з найбільш секретних об’єктів в Радянському союзі – базу підводних човнів у Балаклаві.
Як свідчать документи, про це місце по той бік Атлантики знали ще на етапі будівництва.
У секретному звіті американської розвідки за 1960 рік згадується хімзавод у Саках, що був під посиленою охороною. Детально описано його план, зміна запаху і кольору рідин в його резервуарах, штани директора-генерала і те, як він жалівся на затримку деталей з Уралу.
За словами історика Володимира Бірчака, інформація про військово-промисловий комплекс не могла прийти до ЦРУ з відкритих джерел, це була виключно робота агентів.
“Здивувало те, наскільки якісно і масштабно працювало ЦРУ в СРСР. З цих документів стало відомо, що позиції ЦРУ у Радянському союзі були досить непогані. Шпигунська сітка була розвинена”, – вважає пан Бірчак і додає, що це підтверджують документи з архівів СБУ.
Там є матеріали, в яких йдеться про викритих у Радянському союзі шпигунів, розповідає пан Бірчак, який свого часу працював заступником директора архіву української спецслужби.
Вчений переповідає історію про двох туристів з Нідерландів, які у 1966 році мандрували територією України, фотографуючи краєвиди. Коли їх схопили співробітники КГБ, виявилося, що на плівках було чимало секретних об’єктів, потрібних для розвідки.
Своїх джерел ЦРУ не розкриває, більшість імен в документах заретушовані.
Разом з тим історик Максим Майоров зазначає, що випадків вербування високопоставлених радянських чиновників агентами ЦРУ було вкрай мало. Більшість даних надходило від рядових інформаторів – відвідувачів СРСР, військовополонених.
Принаймні копій секретних радянських документів в архівах ЦРУ історик ще не зустрічав.
“Це були повідомлення низового рівня. Наприклад, для шпигування за ядерним об’єктом агенту було достатньо зібрати зразки води і ґрунту біля нього, вивезти. З цього могли визначити тип і потужності виробництва. Це більше робота аналітиків, а не викрадення документів”, – вважає пан Майоров.
Ще одним напрямком, яким в Україні займалось ЦРУ, була науково-технічна розвідка. В архівах є цілі доповіді членів академії наук, сфотографовані, перекладені на англійську наукові журнали з хімії, біології.
Історики називають важливим архів ЦРУ у контексті верифікації матеріалів. Наприклад, коли виникає суперечка двох документів – УПА і МГБ, документи американської розвідки можуть стати третім джерелом інформації.
“Є цікаві моменти у підрахуванні втрат УПА у 1947-1948 роках. Відомо, що радянська сторона любила завищувати кількість ліквідованих повстанців. Документи ЦРУ можуть поставити крапку в цій суперечці”, – вважає пан Бірчак.
Проте, зазначають історики, ці документи теж потребують перевірки. В одному з секретних звітів йшлося про 150 випадків протестів проти радянської влади у Криму у 1946 році. Через складне економічне становище, нестачу продуктів люди відмовлялись працювати в колгоспах, ділили колгоспне майно.
Водночас, про якісь великі антирадянські виступи у Криму історику Майорову не відомо. “Можливо, це були якісь донесення, на основі яких в ЦРУ робили такі висновки про протести. Можливо, вони були дещо перебільшені”, – припускає вчений.
Крадуть всі
“Зарплатня у людей невисока, але кожна людина, особливо робітники, допомагають собі тим, що крадуть речі з роботи і продають їх. Привілейовані класи – це партійні робітники, КГБ, міліція”, – так описується Львів у звіті ЦРУза вересень 1960-го року.
В архівах є сотні цікавих документів про повсякденне життя Радянської України. Від цін на продукти і розкладу громадського транспорту до прогнозів погоди по всій території СРСР.
За назвою багатьох міст і сіл можна знайти схеми розташування військових частин, доріг, залізничних станцій з кількістю потягів, інформацію про населення, фабрики і лікарні.
“Ці документи показують класику розвідувальної роботи. У нашій уяві розвідка, це агент 007 Джеймс Бонд. Але розвідка – це дуже тяжка і скрупульозна робота. В США співробітники ЦРУ моніторили радянську пресу, спілкувалися з туристами, які відвідували СРСР”, – розповідає пан Бірчак.
Пан Майоров зазначає, що ЦРУ узагальнювали величезні об’єми інформації, співставляли з різними джерелами, проводили аеророзвідку, аналізуючи все це, складали великі матеріали.
А поряд з цим вони збирали анекдоти. Наприклад, про кукурудзу на Марсі і про те, як українці плюють на марки з Хрущовим.
Націоналізм і “старші брати”
“Вони [українці] мають багатий культурний спадок і певною мірою пишаються тим, що є більшими “європейцями”, аніж росіяни”, – такі висновки зробили в ЦРУ про українців у 1975 році.
Дослідження було присвячене націоналізму, який розвідники назвали однією з найбільш дошкульних проблем для радянської влади.
Оцінки ЦРУ, їхні прогнози і аналітика щодо України – ось що становить найбільшу цінність цих архівів, вважає історик і блогер ВВС Олексій Бухало.
У тому ж звіті про життя Львова за 1960 рік є спостереження про те, що українці дуже не люблять росіян, називають їх “кацапи”, “кацапендрія” і “старші брати”.
Також там йдеться про настрої на підтримку незалежності серед української інтелігенції і зневіру у “хрущовській відлизі”.
У 1975 році в ЦРУ зазначали, що час на стороні асиміляції східної України – процес русифікації відбувається повільно, але неухильно через переїзд росіян і асиміляцію українців. Кількість росіян у містах на Сході зростала.
В містах на сході Україні кількість росіян і русифікованих українців зрівнялась з кількістю нерусифікованих українців. Спротив русифікації чинили на заході країни.
“Після російської республіки у Радянській імперії немає більш важливої території для Москви, ніж Україна”, – йшлося в дослідженні ЦРУ.
