Нові переклади до книжкового арсеналу-2017

1
298

Емма Доног’ю «Кімната»

Видавництво Vivat

Емма Доног’ю – ірландська письменниця, сценаристка, літературознавиця, що з 1998 року живе і працює в канадському місті Лондон, провінція Онтаріо. Є авторкою десяти романів, кількох збірок оповідань, п’єс для театру та радіо. Найвідомішим твором Доног’ю стала «Кімната» – психологічний роман про насильницьке утримання молодої жінки та народженого нею у неволі сина. Поштовхом до написання книжки послужили реальні події – так звана «справа Фрітцл», хоча, як зазначено в романі, аналогічних випадків по всьому світу трапляється безліч. Оповідачем «Кімнати» є п’ятирічний хлопчик Джек, який народився в чотирьох стінах і прожив там все своє коротке життя. Його Ма робила все можливе для повноцінного розвитку хлоп’яти, наскільки це дозволяли умови. Їхній хазяїн – Старий Нік – викрав Ма, коли тій було 19 років. Жінка провела у замкненому просторі 7 років, постійно піддаючись сексуальному насильству. Але після втечі виявляється, що зовнішній світ, якого так прагнула Ма, надто мінливий і схильний до осуду, що нівелює безліч його переваг. Саме тому Джек хоче повернутися в Кімнату, бо там він був абсолютно щасливий з матусею, а Ма не знаходить в собі сил терпіти несподівану славу, посттравматичний синдром і необхідність наново будувати життя… Книжка стала бестселером New York Times, увійшла в короткий список Букерівської премії, отримала безліч відзнак, вражаючи складністю тем, закладених у зовнішній простоті.

Ісабель Альєнде «Японський коханець»

Видавництво Анетти Антоненко

Кохання, расова нерівність, помилки історії, гідна старість, евтаназія, сексуальне рабство, СНІД, соціальні стереотипи – все це і ще дещо вмістилося в романі всесвітньо відомої чилійської письменниці Ісабель Альєнде. Будуючи оповідь як своєрідне розслідування багаторічного роману Альми Беласко, єврейки, біженки з Польщі, яка втекла під час Другої світової війни, втративши батьків, та Ітімея Фукуди – японця, що народився в Америці, але після Перл-Гарбору опинився зі своєю родиною у концентраційному таборі, Альєнде згадує про події найстрашнішої в історії війни, доводячи, що її жорстокість і абсурдність торкнулася людей на обох півкулях. Як і в кожній родині, в заможній сім’ї Беласко є безліч таємниць, які дістануться онукам. І вже їм вирішувати, що робити з помилками минулого: відкинути як непотріб чи взяти на озброєння, щоб цінувати любов, мати внутрішню повагу до інших людей. Події роману розгортаються в будинку престарілих, куди доля закидає працювати молоду жінку – Ірину Базілі. Там вона знайомиться з неймовірними особистостями, спілкування з якими повертає Ірину до життя після власної трагедії. Незважаючи на всі вищезгадані страхіття, поважний вік персонажів книжки та постійну присутність смерті як символу звільнення, лише чергового етапу, роман є легким твором з мажорною нотою, адже «це фантастично – жити». І це твердження важко заперечити.

Матіас Енар «Компас»

Видавництво Старого Лева

За місяць міжнародна Букерівська премія оголосить свого переможця, але вже зараз український читач може познайомитися з одним із претендентів на це престижне звання – романом «Компас» Матіаса Енара. Відзначений у себе на батьківщині, у Франції, Гонкурівською премією та схвальними відгуками літературних критиків, цей твір є прикладом того, як письменник, інтелектуал може протистояти інформаційній навалі, поетизуючи культури країн, цивілізованість яких стерта новинами про війни і релігійних фанатиків. «Компас» – роман-марення, спогади оповідача про минуле з коханням і незабутніми подорожами Сходом. Австрійський музикант і музикознавець Франц Ріттер, дізнавшись, що він хворий на смертельну недугу, отримує листа від своєї коханої Сари й поринає у згадки, щоб відтворити найважливіші моменти життя, відчути задоволення від нього, хоч «існування – болісне віддзеркалення, сон опіумного наркомана». Енар повертається до літературної традиції часів Флобера, коли подорож до країн Сходу була обов’язковим пунктом на шляху пізнання, порівняння різних релігій та культур. Проте нині ця тематика є наполегливим нагадуванням про Сирію до війни, про людей, що своєю близькістю знищують всі кордони. Плин сюжету, подібний до річкової течії, ерудованість оповідача, де музика, історія, література теж є персонажами твору, мудрість суджень і виваженість фраз – все це робить «Компас» книгою, що не рятує від мислення, а навпаки – провокує його.

Колсон Вайтхед «Підземна залізниця»

BookChef

Рекомендовано Бараком Обамою, а також журі престижної Пулітцерівської премії, яка цього року обрала «Підземну залізницю» кращим художнім твором. Американська література на тему сегрегації поділяється на дві категорії: ту, що її писали білі, й ту, авторами якої є нащадки рабів. Щоб відчути різницю, достатньо прочитати, наприклад, Гарпер Лі та щось із Тоні Моррісон… Колсон Вайтхед, будучи представником іншого покоління, не втратив здатності пронизувати простими істинами. Людина має бути вільною. Все, що протирічить цьому твердженню, є дикістю і жорстокістю. Коли в прокат вийшла стрічка «Народження нації», багатьом вона здалася надміру емоційною. Мовляв, це все кон’юнктура. Автор книги, що вразила мільйони читачів, теж повертається до тих самих епізодів, бо те, що з часом втрачає свою історичну достовірність, ніколи не зникне в піснях, розповідях і легендах. Коли молода рабиня Мейбл вирішує втекти від хазяїна, вона йде на нечуваний ризик, бо хоче бути вільною, дозволяє собі вибір як людина, а не істота. Вона вірить, що люди можуть відмовитися від зла, мріє розповісти своїй маленькій донечці Корі про безмежний світ. Проте цього не станеться. Кора виросте без матері під пильною увагою господаря, який не зможе вибачити Мейбл втечу. Втім, свободу не спинити. І вже сама Кора шукатиме порятунку у легендарній підземній залізниці, наштовхуючись на смертельну небезпеку, добрих і лихих людей.

Дон Делілло «Зеро К»

Видавництво «Фабула»

Дон Делілло українською – це вже перемога. Один з класиків сучасної американської літератури, гігант думки та переконаний письменник-демократ, Делілло, перший роман якого вийшов 1971 року, переріс всі можливі «живі та небезпечні часи», залишаючись самим собою, тому намагання літературознавців зарахувати його до постмодернізму зазнали невдач і не були схвалені письменником. «Зеро К» є останнім на сьогодні романом Делілло. В оригіналі він вийшов лише минулого року. Сюрреалістична антиутопія в’язкою авторською мовою приводить читача до кріо-лабораторії в Челябінську, де точитиметься концептуальний вибір між вічним життям і смертю. Технології заступають релігію, спілкування перетворюється на безліч філософських запитань, що вирують в голові Джефрі Локхарта, чим глибше він дізнається про лабораторію, тим менше має зв’язку із зовнішнім світом… Цей 34-річний син татка-мільярдера став свідком таємної діяльності технократів, які вірять у перемогу штучного інтелекту і вічне буття за його допомогою. Але в чому тоді цінність життя, як не в усвідомленні його скороминучості? Делілло пропонує подумати над відповіддю і не поспішати з нею.

Френк Герберт «Дюна»

Клуб Сімейного Дозвілля

Чи міг хтось з письменників-фантастів зрівнятися з Толкіном у детальності вигаданого світу? Кому б вистачило на це ерудованості й амбіцій творця? Американцю Френку Герберту, який у 1965 році представив світу «Дюну» – роман, що став одним із найвідоміших науково-фантастичних творів 20 сторіччя. Поєднавши вигаданий всесвіт, численні алюзії на Біблію й Шекспіра, космічне майбутнє, письменник створив реальність, яка за останні 50 років не втратила актуальності ні в плані проблематики, ні в сенсі футурологічної неминучості. В основі твору – боротьба за енергетичні ресурси. Тільки у світі Дюни це не нафта, а меланж – речовина, необхідна для міжгалактичного пересування, а також забезпечення певних функцій як машин, так і людей.  Вона є лише на планеті Аракіс, за контроль над якою й змагатимуться могутні клани. За грандіозною вигадкою стоїть низка цілком «земних» тем. Письменник поставив на перший план стосунки людей, відсунувши майбутнє машин подалі. Моральні дилеми, вплив влади та її згубність, бізнес-інтереси як основа політичних рішень, екологічні проблеми… Герберт, і це цілком виправдано часом написання «Дюни», претендував на філософську складову роману, без якої, як співали Iron Maiden, неможливо ані «приручити землю», ані врятувати тих, хто на ній бездумно мешкає.

Джерело: Культпростір

Поділись
  • Vlad Chetyrko

    Ілюстрація на обкладинці Дюни нагадала дещо іншу сагу – Гру престолів :)))