Автори цих книжок нагадують, що не може бути чогось більш захопливого за прагнення пізнати свою сутність та осягнути світ довкола. Тож у своїх історіях вони пропонують зазирнути у вікно нашої свідомості і побачити своє справжнє «я».
Юлія Чернінька. Бестселер у борг. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2025
Атмосфера жаху у цьому містичному трилері нагнітається непомітно й неквапно, бо, за сюжетом, це історія хлопчини, який приїздить у Львів, мріючи стати відомим письменником, і якому погодився допомогти у здійсненні мрії університетський професор. Але після переїзду в будинок професора в житті молодика все змінюється – друзі, стосунки, навіть власне прізвище і назва його книжки. Адже у ній – історія подвійного радянського агента, розказана старим професором. Невже його власна? «- У Штатах йому подобалося. Як і більшість агентів, він почав розуміти, що все, що його вчили в Союзі, – брехня! А саме те, що США – це «мертва» система на межі свого логічного розвалу». У будь-якому разі, Канада, США, Австралія, а згодом уся Європа, де книжка колишнього провінціала зі Здолбунова продавалася величезними тиражами. «Андрій із захватом покрутив в руках примірник книги і зайшов в інтернет. Саме вийшов новий відгук на його книжку у відомому британському часописі. Почав читати і зблід: там також автором числився Ендрю Ремарк, а назва книги була «Пацак». Прочитайте її навпаки. Отож! Навіщо це професору? Ми не дізнаємось, бо надалі він керуватиме учнем вже з потойбіччя, адже перед нами все-таки містичний трилер. Всі інструменти магічної кухні на місці: чорна меса, амулети, вуду-магія, але насамперед – професорський бестселер і потреба другої книжки, якої авторові треба засвідчити свій статус, а також ціла купа життєвих негараздів, з якими стикається головний герой, бо за успіх треба платити. Хай там як, але далі все ж таки мова про борг, який треба заплатити за славу, і саме це відкриє жахливу правду про професора. А також нагадає про неменше жахіття, яке творилося в часі описуваних подій не лише в літературі. «Заснути не вдавалося. Він простягнув руку до Наді, щоб остаточно прокинутися завдяки вранішньому сексу, але передумав. Взяв до рук телефон і зайшов на фейсбук. «Війна!» «Почалася війна!» «Руські напали на Україну!» Тож роман – не лише пригодницьке, пророче і захоплююче читво, але й актуальне свідчення про важкі часи, які спіткали героя твору та його країну, яку він, зрештою, пішов захищати…
Андріс Калнозолс. Мене звуть Календар. – Чернівці: Видавництво ХХІ, 2025
Ця книжка чимось нагадує «Записки божевільного» Гоголя. «День був без числа», пригадуєте? Або як герой викрав з собачого кошика секретні нотатки… Наразі маємо майже те саме. «Мене звуть Календар» Андріса Калнозолса – це щоденник, кожен запис починається з іменин, роковин, що нагадує, ясна річ, календар – церковний а чи садовий, неважливо. «9 липня. Яутріте, Каміла, Дігна, Сара. Дігна – ну таке собі. У моєму місті є такий песик Сара, і мені він подобається – та Сара, Коли Сара підбігає до мене, то махає хвостом. Вона дуже маленька. Мені до черевиків дістає. Я завжди думаю: не знаю, чи Сара святкує свої іменини 19 липня? А господар, чийого імені я не знаю, повсякчас гукає: «До мене, Саро, до мене». У мене сьогодні такий гарний настрій, що й не знаю, де приткнутися». Кажуть, герой цієї історії божевільний, бо, окрім всього, ходить до священика, який щоразу наказує написати йому якесь одне слово. Наприклад, «книга». Можливо, навіть оця. Але хіба він один такий у цій книжці (і не лише)? «Коли я їв на автовокзалі бутерброди, – розповідає наш герой, – до мене підійшла одна цікава жінка, яка часто всміхалася. Вона дуже чемно запитала: даруйте, ви ж Календар, правда? А я нічого не відповів. Тоді вона знов усміхнулась і сказала, що знає, що мене звуть Календар. Тоді вона захотіла дізнатися, чиї сьогодні іменини. То я сказав, що Рітми й Рамони. Тоді вона сказала – здогадайся, хто я із цих двох! А я, звісно, нічого не сказав. Встав із лавочки та й пішов собі геть. Їй самій слід із цим розібратися». Загалом цей роман, структурований у вигляді щоденника, охоплює рік життя хлопця на ім’я Оскарс. Здавалося б, просто рефлексії дивака, який тиняється містом і записує свої думки, утім поступово навколо Оскара й календаря зав’язується сюжет, у якому переплітаються і соціальна, і любовна, і навіть детективна лінії. Для чого, спитаєте? Хоча б для того, щоб поглянути на життя під іншим кутом.
Орісон Суетт Марден. Воля до успіху. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2025
Бажання бути лише письменником і не мати більш ніякою «життєвої» професії – це зовсім не ознака новітнього часу, коли «громадянин світу» може жити будь-де, аби лише був Інтернет, і заробляти мільйони, залишаючись «творчою особою» – письменником, художником. Таке саме ставлення до формату творчого «неробства» було у Радянському Союзі. Хіба що прижиттєве членство в Спілці письменників з усіма відповідними привілеями (квартира, дача, машина, гонорари) навряд чи зрівняється з нинішніми нерегулярними грантами на написання книжки. Але численні письменницькі курси з семінарами і студіями, тим не менш, сьогодні існують! І літературні метри, які їх ведуть, заробляють гроші якраз не творчістю (бо це малореально), а розповідями про те, як нею можна заробити. Одне з підтверджень цієї невмирущої тенденції – книга відомого американського письменника про шляхи досягнення літературного успіху та подолання перешкод. На багатьох життєвих прикладах автор вчить не зневірюватися, використовувати шанс, працювати над собою і здобувати перемоги. Але навіть у своєму бестселері «Воля до успіху» Орісон Суетт Марден мовить про те, що важливіше за будь-яку творчу геніальність і талант є дар бути людиною. Ну й володіти при цьому хоч чимось більшим за вміння складати вірші. «Розшукується людина, – дізнаємося ми подробиці «людяної» терапії, – яка, не будучи низькорослим аскетом, сповнена життя і вогню, але в якій пристрасті навчені прислухатися до сильної волі, слуги чутливого сумління; яка навчилася любити всяку красу, чи то природи, чи то мистецтва, ненавидіти всяку мерзоту і поважати інших, як себе саму. Світ шукає людину, яка освічена в усьому; чиї нерви доведені до найгострішої чутливості; чий мозок культурний, гострий, проникливий, широкий; чиї руки вправні; чиї очі пильні, чутливі, мікроскопічні; чиє серце ніжне, великодушне, правдиве. Таку людину шукає весь світ. Хоча мільйони людей не мають роботи, майже в будь-якій сфері життя майже неможливо знайти саме ту людину, яка потрібна і скрізь ми бачимо оголошення про це: «Розшукується людина».
Френсіс Ґлебас. Режисура Оповіді. – К.: ArtHuss, 2025
Цікавих відповідей на не менш актуальні (та вічні) питання у цій книжці не бракує. Чому ми дивимося фільми? Або як створювати історії, що захоплюють з першого кадру? У своїй книжці «Режисура Оповіді» Френсіс Ґлебас — провідний художник-розкадрувальник студії Disney – відкриває секрети професійного сторітелінгу, які допоможуть створювати яскраві, емоційні та зрозумілі візуальні історії. Ця книга – справжній путівник для режисерів, аніматорів і всіх, хто працює з кадром, завдяки якому можна дізнатися як передавати глибокий зміст через зображення; як керувати увагою глядача та створювати драматичну напругу; як уникати помилок, що коштують часу й грошей; як знаходити креативні рішення у складних ситуаціях. Втім, це не просто навчальний посібник, а джерело натхнення для тих, хто хоче розповідати історії, що залишають слід у серці глядача. «Перше питання, яке я ставлю своїм студентам-кінематографістам: «Чому ми дивимося кіно?» – починає автор. – Більшість із них ніколи про це не думали. Тож вони міркують, піднімають руки і починають пропонувати відповіді. Існує багато причин, чому ми усі дивимося фільми, і поки студенти висловлюють припущення, я записую їхні відповіді на дошці. Ми хочемо розділити досвід з героями та нашими друзями. Ми дивимося, аби дізнатися щось нове. Ми дивимося, щоб насолодитися видовищами. Ми прагнемо побачити інші світи, в які ніколи не потрапимо. Ми хочемо почути гарну історію. Хтось каже, що ми дивимося, щоб утекти. Але від чого? «Від нудьги!» – лунає відповідь, і студенти сміються. Але чому вони сміються? Можливо, тут є підказка». Дізнатися це можна, лише прочитавши цю захопливу історію про мистецтво кіно та методи його створення.
Еніл Сет. Бути собою. Нова наука про свідомість. – К.: Наш Формат, 2025
Автор цієї книжки – один з найвидатніших сучасних нейронауковців – наполягає а тому, що ми не відкриваємо світ, а постійно конструюємо та моделюємо його у мозку. Навіщо, спитаєте? У дослідженні «Бути собою» Еніла Сета нам просто і доступно показують, як тіло людини впливає на її свідомість, як формується наш свідомий досвід тут і зараз, як тісно пов’язані самосприйняття та психологічний контроль, чи є свобода волі ілюзією, що означає насправді – «бути собою». «Тепер наука свідомості, однією з частин якої є теорія звіра-машини, руйнує останній бастіон людської винятковості – гаданої унікальності нашого свідомого розуму – і показує, що він, розум, також глибоко вкорінений у ширших патернах природи», – дізнаємося ми про перспективи нашого розвитку. Так само автор приділяє велику увагу іншому питанню, чи може штучний інтелект стати свідомим, і якщо так, чим це загрожує людству? Адже що таке свідомість? «Для розумної істоти це те, що робить її, власне, цією істотою, – нагадує автор. – Це те, що робить мене мною, вас вами і, ймовірно, вівцю вівцею, а дельфіна дельфіном. У кожної з цих істот є певне суб’єктивне сприйняття. Я відчуваю себе – собою. Та не існує майже напевне відчуття того, що ти є бактерією, бадилинкою або іграшковим роботом. У цих речей (як ми припускаємо) немає суб’єктивного сприйняття: немає внутрішнього всесвіту, свідомості або самосвідомості». Таким чином, ця яскрава, провокативна і водночас революційна книжка дозволяє зазирнути за лаштунки нейронаукових досліджень і технологічних досягнень, докорінно змінює наші уявлення про власний розум і допомагає зрозуміти сценарії життя у світі майбутнього. «Уявіть, що я з недалекого майбутнього пропоную вам угоду всього життя: – заманює автор, – я можу замінити ваш мозок машиною, яка буде у всьому йому тотожна, тому ззовні різниці не помітить ніхто. Ця нова машина матиме багато переваг: вона непіддатна руйнуванню і це, ймовірно, дасть вам змогу жити вічно».
