Королівська Україна – всі замки та фортеці. Продовження

18032

Подорожуємо королівськими шатами Батьківщини. Продовження першої частини підбірки всіх замків, палаців та фортець України.

Олеський замок

Пам'ятка архітектури та історії XIII–XVIII століть, розташований у смт Олесько Львівської області.
Пам’ятка архітектури та історії XIII–XVIII століть, розташований у смт Олесько Львівської області.

Один із найдавніших в Україні замків, імовірно, побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича на плато пагорба, який височить серед заплави р. Ліберція.

Олеський замок стояв на межі Волині й Галичини, опинився на кордоні Литви й Польщі, за нього точилася постійна боротьба між цими державами. І тому постіно переходив із рук одного князівства до рук іншого.

Олеська фортеця залишалася півстоліття неприступною для польських магнатів.

У 1432 році Олеський замок після тривалої облоги було здобуто військами польського короля і передано разом із навколишніми землями у вічне користування роду Олеськів. Того ж року остання руська фортеця на галицьких землях упала — почалося жорстке пригнічення руського народу, що тривало майже 6 століть. Як символ окатоличення руського населення в кінці XV ст. у Олеську постав костьол.

Внаслідок кількох шлюбних союзів між магнатськими родинами в 1605 р. Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтностями переходить до рук великого руського магната Івана Данило́вича. Саме за його оправління замок набув майже сучасного вигляду.

Війна з шведами і союз Петра І з поляками привели в Олеський замок російські війська, які стояли тут від 1707 року протягом 5 років.

У 1719 році замок переходить до Станіслава Матеуша Жевуського. Син Жевуського — волинський воєвода Северин — щедро прикрашає інтер’єри, перетворюючи споруду в розкішний палац у стилі XVIII ст. Цікаво, що у 1755 році всі цінності звідси перевезено до Підгорецького замку.

Нищівним для могутньої споруди був землетрус 23 січня 1838 року. Не менше пошкодили її самі власники. Якось випадково в одній з кімнат було знайдено замурований скарб. І відтоді почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги. Студня завалилася. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився на руїну.

1970 року Борис Возницький запланував відновити Олеський замок. Реставрації підлягало все, у тому числі й інтер’єр. 1975 року тут було відкрито музей, серед експонатів якого стародавні неглазуровані рамочні кахлі XII ст., українські ікони, картини та портрети різних часів, зразки дерев’яної скульптури західноєвропейські гобелени доби бароко та маньєризму («Поліфем», «Одісей» тощо) та багато іншого.

Колись замок мав невеликий регулярний сад та пейзажний парк. Без відповідного догляду вони загинули. Реставраційні роботи в замку були перенесені і на навколишні території, упорядковані дикі хащі, зроблено декілька галявин, встановлено кілька сучасних скульптур. В парку висадили бл. чотирьох тисяч дерев та кущів різноманітних видів.

Підгорецький замок

Підгорецький замок (або Палац у Підгірцях) — пам'ятка архітектури епохи пізнього Ренесансу і бароко. Розташований у селі Підгірці Бродівського району Львівської області.
Підгорецький замок (або Палац у Підгірцях) — пам’ятка архітектури епохи пізнього Ренесансу і бароко. Розташований у селі Підгірці Бродівського району Львівської області.

Замок було збудовано протягом 1635–1640 років під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

Підгорецький замок розташований на краю рівнинного плато, що на одному з відрогів Вороняків (частина Подільської височини), на висоті 399 м над рівнем моря, неподалік від долини верхів’їв річки Стир. Південна частина плато у цьому місці рівнинна, саме в її бік спрямовані укріплення замку і в’їзна брама, а в бік Бродівської рівнини — палац, з вікон якого відкривається чудовий краєвид. Під час хорошої погоди місцевість на північ проглядається на десятки кілометрів.

Замок має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрів. На його рогах розташовані п’ятикутні бастіони.

Фасади Підгорецького замку мають очевидний «французький слід». Тричастинна композиція ризалітів простежується, як у замках Франції та у палацах, побудованих за їхніми взірцями.

Інтер’єри Підгорецького замку вражали сучасників своєю красою і пишнотою. Тематичні зали мали назви Китайська, Золота, Лицарська, Зелена, Дзеркальна та Мозаїчна. Інтер’єр Китайської зали Підгорецького замку, ймовірно, слід визнати найкращим інтер’єром у стилі шинуазрі на теренах тодішньої України. Окремо зберігалися речі, що належали королю Яну ІІІ Собєському. Кімнати прикрашали портрети власників замку, копії з Рафаеля, Рубенса, Тіціана, Караваджо. Картини польського художника Чеховича, полотна Якоба де Баана на історичні теми. Зберігся і чорний мармуровий стіл, на якому хрестили короля Яна ІІІ.

На території також колись був розкішний парк, побудований на рівні найкращих зразків так званих «італійських парків», він був найгарнішим і чи не єдиним в Україні парком такого типу.

Під час війн 20-го століття з замку, на жаль, було дуже багато чого вивезено і розкрадено, тому експонатів у замку лишилось не багато.

1997-го року стався переломний момент у історії замку: завдяки клопотанням громадськості та праці Бориса Возницького Підгорецький замок передали Львівській галереї мистецтв. Того ж року створено благодійний фонд відродження замку на чолі з Б. Возницьким. У фондах галереї збереглися 85% речей із замку, які планують туди повернути, а відновлений палац перетворити на музей інтер’єрів.

Станом на сьогодні замок зачинено на реставраційно-відновлювальні роботи. Для огляду доступні лише навколишні території та фасад.

Замок Радомисль

Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль» — приватний музейний комплекс, створений в місті Радомишлі (Житомирська область) українським медиком і політиком Ольгою Богомолець.
Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль» — приватний музейний комплекс, створений в місті Радомишлі (Житомирська область) українським медиком і політиком Ольгою Богомолець.

Містить у собі єдиний в Європі Музей української домашньої ікони, в основі якого — особиста колекція ікон Ольги Богомолець. В експозиціях і фондах комплексу представлені також колекції предметів сакрального мистецтва і церковного начиння, а також українських і європейських старожитностей.

Комплекс об’єднує в собі готель, музей, ландшафтний парк, приміщення для урочистих церемоній та концертний зал.

У 1902 році у місті Радомишль, де ріка Мика впадає у Папіронський став було споруджено великий млин, який працював до 1960-х років. У 2007 році млин придбала Ольга Вадимівна Богомолець для влаштування музею «Замок Радомисль». Впродовж реконструкції було виявлено, що споруда була зведена на залишках фундаменту більш давньої будівлі. У результаті була висунута версія, що оскільки район міста, де знаходиться будівля млину, зветься Папірня, раніше на цьому місці знаходилася відома з хронік Радомишльська папірня, зведена між 1612 і 1615 рр. за наказом архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького (між 1550 і 1554–1624).

У процесі реставрації були відтворені інтер’єри XVII–XIX ст, до основної будівлі була добудована башта 35 м заввишки, на якій був встановлений дзвін, відкрита відновлена лінія виробництва паперу за технологією XVI–XVII ст. та встановлений на течії річки Мики пам’ятник засновникові Радомишльської папірні Єлисею Плетенецькому. Це перший в Україні пам’ятник цьому видатному церковному діячеві і перший пам’ятник людині на водній поверхні.

Концертна зала «Замку Радомисль» розрахована на 150 місць. В залі розташований великий камін зі скульптурою Архангела Михаїла — звідси й її дві інші назви. Висота склепінь сягає 6 метрів. В залі проходять концерти класичної, вокальної, камерної, народної і джазової музики.

Концертна зала Замку Радомисль — єдиний у світі зал із живим джерелом. Вода потрапляє до зали через тріщини в скельній породі.

Ландшафтний парк «Замку Радомисль» становить окремий природний комплекс, створений з урахуванням усіх сучасних екологічних вимог, з мінімальним втручанням людини в природне середовище. Його частиною є скелі і підземні гранітні породи, що виходять на поверхню. Їхній вік становить сотні тисяч років.

В замковому ландшафтному парку живуть різні тварини — бобри, річкові видри, норки, водяні щури, а також птахи — шпаки, лелеки, дятли. Територія парку, як і будівля Замку, прикрашена оригінальними скульптурами XVII–XIX століть.

З 2011 року історико-культурний комплекс «Замок Радомисль» є частиною загальноєвропейського культурного проекту Via Regia, започаткованого Радою Європи. Мета проекту — сприяти розвитку культурному обміну і туризму між європейськими країнами.

Свірзький замок

Замок, розташований у селі Свірж Перемишлянського району Львівської області.
Замок, розташований у селі Свірж Перемишлянського району Львівської області.

Згадки про нього трапляються в архівних документах 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких. Але сучасного вигляду він набув з середини XVII століття, коли перейшов у власність графа Олександра Цетнера. Граф наказав перебудувати, значно зміцнити замок.

Незважаючи на своє вигідне оборонне розташування (на горі Белз, оточений непрохідними болотами, ставками, в підніжжі мурів — ровами і звідним мостом), палацовий тип його архітектури навряд чи міг мати серйозне оборонне значення. Відомо, що під час українсько-польської війни в 1648–1654 роках замок не раз здобували козацькі загони, а в 1648 році — спалили татари.

На території замкового парку зберігся костьол, заснований ще в XV столітті. Сучасна мурована будівля костьолу в стилі ренесансу, яка поставлена на місці дерев’яного, що завалилася; вона походить з 1541 року. Над входом у костел і нині можна бачити рештки шляхетського герба колишніх володарів. До костелу від замку вів підземний хід. Завалену частину підземного ходу можна побачити з рову, який оточує замок біля перекидного моста.

Нині стан замку не найкращий. Незмінними збереглися тільки зовнішні стіни. Всередині, після неодноразової «модифікації» збираються розташувати будинок відпочинку архітекторів. У зв’язку з цим змінено планування кімнат замку, перебудовані інші приміщення. У внутрішньому дворі можна побачити великий колодязь, воду з якого брали на випадок облоги. Колодязь також закинутий.

Скалатський замок

Замок в містечку Скалат (Тернопільська область). Розташований у південно-західній частині міста, у заплаві ріки Гнилої.
Замок в містечку Скалат (Тернопільська область). Розташований у південно-західній частині міста, у заплаві ріки Гнилої.

Містечко відоме з 1564 року. Замок зведено коштом Кшиштофа Віхровського гербу Помян у 1630 році. Кути замку були зміцнені 4 вежами. Як твердять місцеві краєзнавці, підземні ходи від замку тягнуться до містечка Гримайлів.

Замок постраждав під час Хмельниччини (1648–1651).

Наприкінці 17 століття замок відновив новий власник Ян Фірлей і використовував як власне помешкання.

Після Другої світової війни територію замку використовували для господарських потреб міста. Тут також містився танцмайданчик.

У 1960-і рр. проведено консервацію залишків замку. Відновлено кутові вежі. Поряд із замком відновлено колишній Маріяцький костел.

З 1988 р. Інститут «Укрзахідпроектреставрація» проводив обстеження пам’ятки, й 1990 року архітектори І. Андрушко, Любарт Ліщинський, Ю. Курець під керівництвом М. Гайди розробили ескізний проект реставрації та виведення замку з аварійного стану: покриття веж новою дахівкою, а оборонних мурів — ґонтом, розчищення стрільниць, а також відновлення опалювальної системи оборонних веж.

Станом на 2000-і роки стіни замку відновлені на висоту зросту людини. Вежі відновлені до дахів, вкриті черепицею.

Існують плани перетворення однієї з веж замку на музей (уже зібрано понад сотню експонатів), а другої — на готель.

Замок князів Острозьких

Замок князів Острозьких — резиденція князів Острозьких, збудована на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі та Ікопоті, як органічна частина міської інфраструктури Старокостянтинова в останній чверті XVI століття.
Замок князів Острозьких — резиденція князів Острозьких, збудована на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі та Ікопоті, як органічна частина міської інфраструктури Старокостянтинова в останній чверті XVI століття.

Формальною причиною побудови міста Костянтинова і замку стала прогалина, що існувала в оборонній системі волинських земель на шляху татарських вторгнень. У 1591 році сотником надвірної козацької сотні Костянтинівського замку служив Северин Наливайко.

Станом на 1610 рік замок складався з дванадцяти будівель. Як свідчить інвентар, з 1621 року замок було суттєво озброєно. Татари жодного разу не змогли його взяти.

1648 року замок взяли приступом повстанці Хмельницького. Від міста після штурму лишилося заледве два будинки. Тут же формується Старокостянтинівська сотня Волинського полку. 26 червня 1649 в замку перебував сам повстанський провідник Богдан Хмельницький. У 1673 році в замку розміщалася козацька залога Петра Дорошенка. Під час походу 1675 року Ібрагима Сатани на Львів турецьке військо безуспішно намагалося здобути твердиню.

В замковому палаці закладено музей. Власне експозиція, у складі історичного і природничого відділів, займала другий поверх центральної замкової споруди.

У 2008 році на проведення реставрації замку з держбюджету було виділено 3 мільйони гривень. За офіційною інформацією, на ці кошти здійснено гідроізоляцію фундаментів, накрито металочерепицею дах і розроблено проект реставрації в’їзної брами. Також були проведені реставраційні роботи в’їзної брами.

За описами, замок мав п’ять веж. До наших днів частково вціліли лише дві. На відміну від інших замків надслучанської лінії, відрізнявся кращими оборонними властивостями.

Власне сам палац, як і оборонна вежа, сьогодні перебувають в досить занедбаному стані. Палац поступово пристосовується під музей «Старий Костянтинів».

У більш-менш пристойному стані знаходиться тільки замкова церква Пресвятої Трійці, відновлена завдяки отцю-настоятилеві Степанові Капустинському і парафіянам УПЦ (КП). Це невелика за розмірами храмова споруда з апсидою і сиґнатуркою. Храм оздоблено розписами, виконаними в різні часи. Зосібна в 1987 році на південній стіні церкви виявлено, як гадають, парні портрети князів Василя Костянтина і його сина Олександра. Мистецтвознавці вважають, що на розписах відтворено реальну подію, яка мала місце 1603 року — передчасну смерть Олександра Острозького, що само собою вже унікально для історії українського мистецтва XVII століття. На фресці зображено чоловічу постать у синьому жупані, ймовірно Василя Костянтина, зліва від якого, головою на великій подушці, лежить чоловік в білому вбранні, ймовірно Олександр.

Ужгородський замок

Фортифікаційна споруда в Ужгороді (Закарпатська область, Україна). Розташований поруч із центром міста, на вулиці Капітульній. Нині використовується як краєзнавчий музей.
Фортифікаційна споруда в Ужгороді (Закарпатська область, Україна). Розташований поруч із центром міста, на вулиці Капітульній. Нині використовується як краєзнавчий музей.

Відносяться до IX століття. Це була твердиня на одному з горбів над поселенням білих хорватів. На той час замок мав вигляд дерев’яної фортеці, що складалася з дитинця і частоколу. Тоді ця територія була заселена слов’янами — білими хорватами. Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець.

В кінці Х — на початку XI століть, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам’яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди кочівники взяти не змогли. Історичні документи підтверджують, що кам’яні замки на Закарпатті почали дуже інтенсивно будуватися після татарської навали. І хоч татари відійшли, страх у мадярів залишився і король Бела IV наказав на стратегічно важливих пунктах зміцнити замки.

У період, коли замок перебував у володінні італійського роду Другетів (1322–1691), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані переважно появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи.

В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено повну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимуровано міцніші стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбоподібний бастіон, висота якого досягає 10—15 м, висунутий за лінію квадрата стін. На майданчиках бастіонів розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала від 2,5— 3 м до 10-метрової висоти, вона збереглася і дотепер.

У 1707 році замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца II Ракоці. Після поразки повстання у 1711 році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до Відня вивезено всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуду, зброю. Австрійська імператриця Марія-Терезія у 1775 році передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, аби там створити богословську академію, тоді ж була проведена незначна перебудова замку і знищений рицарський зал.

Палац розташований навпроти головних в’їздних воріт, у північно-східній частині Замкової гори, на краю обривистого схилу. У фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, в якого була добре продумана система оборони — з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, котрий у разі підйому закривав отвір воріт. В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. У підземеллі була також в’язниця та камера катувань.

Пам’ятка архітектури стало лишається одним з найвідвідуваніших туристичних об’єктів Ужгорода й України. У 2009 році, Ужгородський замок посів II місце у конкурсі «7 чудес Закарпаття».

Хотинська фортеця

Фортеця XIII–XVIII століть у місті Хотині на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Одне з семи чудес України
Фортеця XIII–XVIII століть у місті Хотині на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Одне з семи чудес України

Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у X столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв’язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано на фортецю, розміщувався на важливих транспортних шляхах, що з’єднували Київ із Пониззям (пізнішим Поділлям) і Придунав’ям.

У 1340-х роках Хотин увійшов до складу Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі Молдавського князівства. Молдавський володар воєвода Стефан ІІІ значно розширив межі фортеці. Він особисто керував її реконструкцією. Було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур завширшки 5-6 і висотою 40 метрів, п’ять башт, рівень двору фортеці підняли на 10 метрів і розділили на Княжий двір і двір Воїнів. Упродовж 14–16 століть вона була резиденцією молдавських господарів.

Упродовж наступніз століть фортецю постійно завойовували і відвойовувли різні народи: турки, молдовани, українці, австрійці та поляки.

На початку XVIII століття перед зростаючою загрозою експансії Московії на південь, Османська Порта вирішила перетворити Хотин на головний форпост на Дністрі. Протягом 1711–1718 років турки за допомогою запрошених французьких інженерів перетворили Хотинську фортецю на один із найнеприступніших бастіонів тодішньої Центрально-Східної Європи. Навколо старого замку спорудили Нову фортецю, яка була розрахована на розміщення всередині 20-тисячного війська. Основу укріплень становили потужні земляні вали, бастіони та широкі рови, вимурувані тесаним каменем. У валах були облаштовані брами з баштами. У Новій фортеці збудували також мечеть із мінаретом.

1806 року розпочалася чергова російсько-турецька війна, на початку якої царська армія здобула Хотинську фортецю й утримувала її до підписання Бухарестського миру 1812 року. За його умовами вся територія між Дністром і Прутом увійшла до складу Російської імперії, отримавши назву Бессарабія. У першій половині XIX століття Хотинська фортеця залишалася під наглядом військового відомства: тут здійснювалися ремонтні роботи, перебудовувались оборонні споруди. Але Хотинська твердиня втратила своє колишнє оборонне значення та її передали міському управлінню.

Найкраще зберігся Хотинський замок.

Сьогодні на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги та знімати фільми.

У 2010 та 2011 роках на території Хотинської фортеці проводився міжнародний фестиваль з історичного середньовічного бою «Битва націй».

Чинадіївський замок

Чинадіївський замок (інша назва — Замок «Сент-Міклош») — пам'ятка архітектури XIV—XIX століть. Розташований у смт Чинадійово, що поблизу міста Мукачево Закарпатської області.
Чинадіївський замок (інша назва — Замок «Сент-Міклош») — пам’ятка архітектури XIV—XIX століть. Розташований у смт Чинадійово, що поблизу міста Мукачево Закарпатської області.

На місці, де розташований замок, долина річки Латориця звужується, гори обступають шлях зусібіч. Порівняно недалеко звідси розташований перевал, так звані «Руські Ворота», через який угорські королі водили свої війська на Галичину.

На першому, відреставрованому, поверсі фортеці — шість кімнат і зала з великим вестибюлем. Тепер тут розташовані експозиції кельтської та скіфської культур, а також портрети всіх власників замку. Другий поверх схожий за плануванням — шість малих кімнат, велика зала і довгий коридор. Також у замку є декілька «таємних переходів» — подвійних стін, котрі господарі з радістю показують відвідувачам.

Поселення на цьому місці відоме з 1214 року, хоча знайдено артефакти датовані II тисячоліттям до н. е. 1264 року король Іштван V дарує маєток магістру Аладару, королівському уповноваженому в справах догалицьких князів.

Чинадіївська фортеця кам’яна, з двома кутовими вежами та метрової товщини стінами, зведена в XIV столітті бароном Перені. Добудовували графи Телегді. Володіли фортецею княгиня Ілона Зріні, її син Ференц ІІ Ракоці, графи Шенборни.

У 1657 році фортеця була значно пошкоджена польськими військами графа Любомирського, які мстилися угорцям за похід їхнього князя Дьордя II Ракоці на Польщу. Невдовзі замок був відбудований, але як оборонна споруда став втрачати своє значення.

У 1728 році імператор Карл ІІІ дарує великі земельні площі графу Фрідріху Шенборну, у тому числі і замок, який у 1734 році значно перебудовується й набуває вже не оборонних, а палацових рис. Найзначніші перебудови замку відбувалися у 1734 та 1839 роках (остання під керівництвом архітектора Германа Ігнація).

У часи Другої світової війни німці зробили у замку в’язницю. Із 1944 року, за радянської влади, замок був сільрадою, осідком управління місцевого лісового господарства, військовою частиною і складом автобази, що розташована поруч.

У 2001 році замок віддано у концесію художнику Йосипу Бартошу. Він разом із дружиною Тетяною та однодумцями фактично врятував замок від руйнації. Нині відреставровано інтер’єр першого поверху споруди. У замку часто відбуваються міжнародні та місцеві мистецькі заходи.

Ягільницький замок

Ягі́льницький за́мок (також За́мок Лянцкоро́нських) — пам'ятка архітектури національного значення. Міститься в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області.
Ягі́льницький за́мок (також За́мок Лянцкоро́нських) — пам’ятка архітектури національного значення. Міститься в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області.

Родинне гніздо Лянцкоронських — Ягільницький замок збудували у 1630 році в селі Ягільниця на річці Черкаска за наказом польного коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського. Частину споруд добудовано у XVIII–XIX століттях, одну будівлю — в ХХ ст.

Фортеця замку належала до найкращих і найміцніших на Поділлі.

У XIX ст. австрійська влада здійснила перебудову споруди і облаштувала там тютюнову фабрику, яку за радянської влади замінив тютюново-ферментаційний завод. За часів незалежності він став приватним, відтак почав потроху занепадати.

Зараз Ягільницький замок розташований не у Ягільниці, а сусідньому селі Нагір’янці, яке утворили, розділивши старе місто по річці Черкасці. Давня фортеця стоїть на високому пагорбі над річкою, з яким пов’язана вся її історія. Твердиня збереглася досить добре: височіють мури з гладкого тесаного каменю над Черкаскою, стоять старі будинки з дерев’яними сходами і склепінчастими стелями. До льохів Ягільницької фортеці можна потрапити кам’яними сходами, але вони відкриті лише частково: входи у довгі ходи стоять замуровані. Надворі замок оточує тераса, з якої відкриваються краєвиди на розташовану в долині Ягільницю і сусідній ліс.

Одна з історій розповідає, що фортецю з лісом сполучає таємне підземелля, яким могли рятуватися оборонці. Жоден із нападників так і не зміг знайти шлях до нього, і 1648 року замок витримав облогу козаків Богдана Хмельницького, а в 1655 році його здобули тільки через зраду в рядах захисників. Втім, підземелля, як розповідають місцеві мешканці, збереглися досі і в часи Другої світової війни в них переховувалися вояки УПА.

Цікавою є також історія роду-засновника фортеці, який відомий з XIV століття. Усі чоловіки Лянцкоронські займали поважні посади у Речі Посполитій: були гетьманами, генералами, воєводами, старостами і єпископами. Так, фундатор замку Станіслав Лянцкоронський відзначився у багатьох битвах, був воєводою брацлавським, руським, польним коронним гетьманом, воював проти козаків гетьмана Хмельницького на Вінниччині, де його переміг полковник Іван Богун.

Неординарною була графиня Кароліна Лянцкоронська, донька Кароля Лянцкоронського,[1] яку гітлерівці засудили до смертної кари. Але вона врятувалася, вступила до польської армії, пізніше стала меценатом, постійно жила в Римі. За її допомогою відновили костел у Ягільниці. Жителі Нагірянки розповідають, що К. Лянцкоронська мала намір відновити замок, але зробити це завадила смерть.

Язловецький замок

Язловецький замок — комплекс оборонно-житлових споруд (замок, палац) XIV—XVII століття в селі Язловець Бучацького району Тернопільської області. У XVI ст. вважався одним з найкращих в Україні.
Язловецький замок — комплекс оборонно-житлових споруд (замок, палац) XIV—XVII століття в селі Язловець Бучацького району Тернопільської області. У XVI ст. вважався одним з найкращих в Україні.

Пережив багато періодів перебудов. Побудований як казематне зміцнення нижнього замку, фланковане двома кутовими бастіонами, в період 1644—1659 рр. У 1747 р. будівля реконструйована, добудована двома бічними крилами, увібравши в себе оборонні стіни нижнього замку, і перетворена в палац. Він збудований з каменю і цегли, має подібний вигляд. Великий парадний двір-курдонер розкривається у бік замку і з’єднується наскрізним проїздом з парком.

Київська фортеця

Фортеця Києва
Фортеця Києва

Унікальна споруда, яка є однією з найбільших у світі кам’яно-земляних фортець. Цю візитівку столиці варто побачити кожному українцю.

Нова Печерська фортеця будувалася протягом кількох сторіч, починаючи з 17 століття, і постійно поповнювалася новими об’єктами. Частиною Київської фортеці є Госпітальне і Васильківське укріплення, Києво-Печерська лавра та інші споруди. Основний етап будівництва був здійснений у середині 19 століття за часів царювання Миколи I. Автором плану фортеці став військовий інженер Карл Опперман. Споруда була настільки величезна, що довелося відселяти частину жителів Печерського району.

Київська фортеця жодного разу не брала участі в бойових діях, не справила жодного бойового пострілу. Військові технології кінця 19 століття різко змінилися, тому фортецю використовували як склад. Тут містився провіант на 20 тисяч осіб.

У наші дні Нова Печерська фортеця є історико-архітектурним музеєм. Далеко не всі будівлі фортеці під охороною. Деякі з них – власність військового відомства.

На території музею проводяться екскурсії, а також організовуються різноманітні заходи.

На жаль, це не повний перелік тих замків, які існували на території України, оскільки більшість із них повністю були знищені, або ж крім «камінців» і зовсім непривабливих стін від них нічого не лишилося. Також є і ті, що наразі потребують негайної реставрації та часткової реконструкції, серед них Бродівський зáмок, Кристинопольський замок, Поморя́нський за́мок (Львівська область), Галицький (Старостинський) замок (Закарпатська область), Золотопотіцький замок (Тернопільська область), Шпиківський замок-палац (Вінницька область). У списку також не згадуються замкові пам’ятки АР Крим.

Наступного разу ми розповімо про «уламки замкової краси», а саме про наймальовничіші руїни України. А пізніше – про найпрекрасніші палаци нашої неньки, ви навіть і не здогадуєтесь, як їх багато!

Читайте також першу частину матеріалу “Королівська Україна – всі замки та фортеці”

Джерело: Укрінформ