Приготування їжі — явище парадоксальне. Його можна вважати кулінарним мистецтвом, цікавим і корисним заняттям або ж — щоденним виснажливим обов’язком. Останнє часто пов’язане з глибшими проблемами: традиційними гендерними ролями, вічною нестачею часу та напруженим ритмом життя. Але — і це ще один парадокс — саме кулінарія й спільні трапези здатні покращити наш емоційний стан, особливо в періоди стресу й невизначеності. Ось як це пояснюють наукові дослідження.
1. Стан потоку
Коли ми повністю занурюємося в процес готування — ріжемо, перемішуємо, приправляємо, куштуємо — можемо ввійти в стан глибокої концентрації, який називають потоком. Цей феномен описав психолог Міхай Чіксентміхайї. Потік виникає, коли людина занурена в складну, але контрольовану діяльність, що приносить задоволення і змушує забути про час.
Під час пандемії COVID-19 турецькі дослідники провели опитування, в якому учасники зазначили, що саме приготування їжі допомагало їм відчути цей стан. Вони описували досвід готування як приємний і заспокійливий: обробка інгредієнтів, запахи, вигляд страви — усе це дарувало радість і знижувало рівень стресу в ізоляції.
В іншому дослідженні вивчали, як потік впливає на задоволення роботою у професійних кухарів, які часто працюють в умовах тиску. Як показано у серіалі «Ведмідь», вони стикаються з виснаженням через довгі зміни, стрес і брак визнання. Реальні кухарі зі стамбульських ресторанів визнали, що почуваються щасливішими, коли регулярно переживають стан потоку. Але досягти його часто заважають погані умови праці, перевантаження та відсутність зворотного зв’язку.
Ці висновки важливі не лише для професіоналів. Домашнє готування також може бути стресовим — коли часу обмаль або постійно щось відволікає. Але навіть у таких умовах можливо пережити потік: наприклад, коли готуєте улюблену страву, освоюєте новий рецепт або просто знаходите ритм. Допомагає також підтримка від рідних і позитивне налаштування.
2. Самостійність і контроль
Коли ми готуємо, ми керуємо процесом: обираємо інгредієнти, визначаємо порядок дій — і це підсилює відчуття контролю й автономії. Смачний запах у кухні та задоволення від власноруч приготованої їжі викликають гордість і позитивні емоції.
Під час пандемії це відчуття набуло особливого значення: люди прагнули зменшити ризик зараження, турбувалися про якість продуктів і тому частіше готували вдома. Турецьке дослідження показало, що завдяки цьому вони не лише знизили тривожність, а й розвинули творчість, набули нових навичок та відчули себе менш залежними від зовнішніх обставин.
Крім того, домашнє готування асоціюється з кращим здоров’ям — нижчими ризиками діабету, гіпертонії й серцево-судинних захворювань. Проте медичні виші рідко навчають основ правильного харчування. В деяких країнах, як-от Бразилія та США, з’являються експериментальні курси з кулінарної медицини, де студенти-медики не лише вивчають теорію, а й самі готують. Таке навчання підвищує їхню впевненість у власних силах як у клініці, так і на кухні.
Цікавими є й дослідження впливу кулінарії на людей із психічними розладами. У невеликому дослідженні в Австрії та Німеччині кулінарні майстер-класи покращували настрій пацієнтів із депресією — зменшували втому, тугу та відчай. У людей із розладами харчової поведінки результати були менш однозначними, проте дослідники вважають, що готування може слугувати терапевтичним інструментом, сприяючи позитивним емоціям, як-от гордість і задоволення.
3. Зміцнення соціальних зв’язків
Навіть якщо ви не любите або не вмієте готувати, домашня їжа може бути корисною для психіки — особливо якщо їсте не наодинці.
Спільна трапеза — один із базових способів комунікації. Звичайна вечеря з родиною, обід із другом чи довгий сніданок із партнером — це не лише їжа для тіла, а й зміцнення соціальних зв’язків. За даними Всесвітнього звіту про щастя, люди, які регулярно їдять разом із близькими, частіше почуваються щасливими, менш самотніми й більше насолоджуються їжею.
Ефект таких спільних прийомів їжі порівнянний із впливом стабільної роботи чи доходу. І навіть одна така трапеза на тиждень здатна покращити самопочуття. Це не просто традиція — це інвестиція в емоційне й ментальне здоров’я.
Дослідження у США під час пандемії вивчало не лише частоту, а й якість таких зустрічей. Експерти оцінювали все — від приготування до розмов за столом. Респондентів питали, як часто вони сміялися під час сімейних вечерь, коли відчували зв’язок із близькими, скільки разів сварилися й скільки — перевіряли смартфони. Майже 60% повідомили про емоційно приємну взаємодію, а 65% відчули більше підтримки з боку родини.
Також дослідники відзначили зростання популярності «віддалених вечерь»: у період локдауну їх практикували до 70% сімей, і багато хто планував продовжувати таку практику надалі. Це свідчить, що суть спільних трапез — не у фізичній присутності, а у зв’язку з близькими, навіть якщо він забезпечується планшетом між сільницею та перечницею.
Звісно, не кожна трапеза гарантує гармонію. Іноді родини сваряться або відволікаються на телефони. Але загалом емоційна взаємодія, спільний сміх і душевні розмови переважають недоліки. Переваги таких вечерь однаково визнавали родини незалежно від рівня доходу чи освіти.
Головне — не потрібно бути шеф-кухарем, аби відчути користь домашньої їжі. Досить мати кухню та бажання поділитися обідом або вечерею з кимось. Це може стати невеликим, але важливим актом турботи — про себе та про близьких.
