Найважливіша і світоглядна частина. Готуйтеся. Довга. Можливо остання. Виключно для розумних.
Тепер стане зрозуміло для чого я всі ці лекції затіяв. Прошу читати і поширювати, бо я забанений на місяць і воно пропаде без вас.
Розкриваю таємницю загадкового українського “Цоб-цабе” , і чому це “собкання” таке важливе.
Тільки в Україні були такі означення і “команди” для волів. В Україні, яка через ці смішні слова тягнеться через тисячоліття аж до тих часів, коли людина вперше приручила дикого тура-вола і протягнула плугом першу борозну на Землі.
Ще в розпіареному “древньому Єгипті” не було ніяких пірамід і міст з фараонами і жерцями, в сакральному Межиріччі ще не розміщувався казковий Едем-Рай, а в Україні ( яка тоді ще дійсно не мала цієї ,порівняно сучасної, назви) вже існувало “оране” землеробство. Ще праотець праотця праотця праотця Авраама не побачив першого верблюда,шумери не придумали свого Бога, який вмирає і відроджується, а в Україні вже були величезні хліборобські мегаполіси- міста на 2000 двоповерхових будинків(!). Тільки в одному Майданецькому поселенні, віком більше 6000 років(!) розкопано стільки.
Чому я називаю цю землю Україною а не “Оріяною” , “Руссю”, “Скитією”, чи ще якоюсь романтично- містичною вигаданою назвою? Та тому що наша мова і поняття Світу зберегли свою тяглість від тих часів і того способу життя, чого немає у інших народів. Наш народ через свої праслова, мову, означення і реакції на Всесвіт ,через ланцюжок своїх предків – батьків – дідів -пращурів тягнеться і живе тут на своїй землі аж до тієї першої борозни ,першої посіяної зернини і першого хліба, який був спечений саме тут. Це не сучасні єгиптяни- араби, які захопили Єгипет в 14 столітті, а тепер хваляться перед враженими туристами пірамідами і древніми руїнами, які були збудовані не їхніми предками, чи навіть (для сміху) сучасні “русскіє”, які не тільки чужу історію привласнили, але і свою самоназву вкрали у сусідів всього якихось 300 рочків тому. У нас малюнки на писанках і вишивка на сорочках точно повторює ті ж візерунки,які є на глечиках Тал’янок і Майданецького, хати побудовані тим же способом, сакральні вірування, праслова,назви і спосіб обробітку землі, все те, що є основою життя, теж унікальні і точно вигадані тими першими орачами і погоничами волів – турів.
Так само, як тільки в зоряному небі України був Чумацький шлях. Ви не задумувалися над цим Космогонічним явищем? Адже не кожен народ може створити такий вагомий світоглядний внесок у картину Всесвіту! Інші народи користуються чужими “очима-поглядами” на будову Світу, називаючи Чумацький шлях “млєчним путьом”, Великий Віз – “бальшой мєдвєдіцей”, а Стожари- “Плєядамі”, Чепіги- “Оріоном”,а Дівку-“Орлом”. От вам ,до речі, нові загадки. Самі з цього зробите. Наприклад- Яку Дівку Орлом називають?
Такий же важливий погляд на свій Світ мають, наприклад чукчі, використовуючи більше двадцяти (!) назв снігу. Для всіх сніг та й сніг, а вони бачать двадцять Світів через сніг. От вам і мова.
Це дійсно не просто слова-звуки, а цілий код життя. Для простоти розуміння – як програма для комп’ютера. Невеличка відмінність у коді – і комп вже працює неправильно і погано. Розмовляєте суржиком, втрачаєте багатство своєї мови – і ваш мозок і психіка теж “працює неправильно”, спрощуючи і збіднюючи навколишній Світ, який тисячоліттями творився багатьма поколіннями ваших предків. Як писала Ліна Костенко – “скарби ще є,допоки їх шукають. Як перестануть- отоді вже все!” Зрозуміли про що я?
Поки зберігаєте і шукаєте свої “скарби” – прадавні слова-символи, свою культуру, “бережете мов свічечку свою літеру Ї”,- доти ви є особистостями у цьому світі, суб’єктами а не об’єктами Всесвіту. Доти ви існуєте. І ваш рід і ваші діти не “зникнуть як обри”.
Народи не вимирають насправді – вони просто розчиняються у інших народах, які потім гордо демонструють піраміди,зроблені чужими руками і розказують на берегах річки Мокші про “Кієв-мать гарадоф русскіх”. Чужинці захоплюють ваші землі, вбивають ваших чоловіків-оборонців, гвалтують ваших жінок, які народжують вже не ваших дітей, а воїнів для чужого фараона-хана-імператора.
Одвічна боротьба за виживання між народами. Боротьба між інфекцією і лейкоцитами, якщо хочете, між клітинами і вірусами, які перебудовують інфікований організм під себе і своє виживання-поширення. Поєднання Мікро і Макро Космосів. На обороні цього стоїть ваша мікро і макрокосмічна імунна система- ваша мова і культура. Лише вона є визначальним маркером “свій-чужий”, який дозволяє виживати у цій одвічній боротьбі за існування, і визначає хто відправить у майбутнє своїх дітей, а хто стане поживним гумусом для чужих.
Вся історія людства – це боротьба за пам’ять. Боротьба за свій слід, який залишиться у майбутньому. Своєрідна “машина часу”. Звідси і піраміди і величні храми, і мавзолеї і пам’ятники вождям і назви вулиць, і таблички від депутатів-благодійників на церквах і паркових лавочках,і навіть Герострат з цього ланцюжка. Але жодна піраміда не переживе Слова, яке залишиться як слід ваших предків і ваш у Вічності. Отак просто і дивовижно точно пояснюється головний закон Творення – Слово- є Бог! І не треба довгих і нудних богословських і філософських диспутів і таїнств. Все геніальне – просте.
Повертаємось до цоб-цабе. Всі знають що це право-ліво, чи ліво-право (ніхто толком не пам’ятає). Але саме це і є головним в розумінні звідки в українців взялася така назва. Справа в тім, що воли самі йти в ярмі не дуже хочуть. І воліють (яка гарна назва поняття!) краще постояти і поремигати.
Тому їх треба поганяти і направляти. Для цього і є погонич. Орач – налягає на чепіги, притискаючи гостре рало до землі, щоб орати борозну, в яку сіяч потім кине зерно,а погонич веде волів за налигач(мотузку, якою прив’язані – налигані воли). Воли саме “круторогі”, спеціально виведеної “української сірої” породи, яка була вся знищена за наказом більшовиків під час “колективізації”. “Круторогі”- це загнуті круто вгору щоб віл не поранив сусіда- вола в ярмі, коли буде крутити головою. Так от – погонич веде волів, вірніше тягне ПРАВОЮ – сильною рукою.
Відповідно іде ЗЛІВА від волів. Слова “цоб” і “цабе” звучать правильно “соб” і “сабе”- про це вже писали тут. Відповідно є поняття в українській мові “собкати” – смикати. “Чого ти його собкаєш туди-сюди?” Нічого не нагадує? А напружитись?
Отже. Коли погоничу треба направити волів вліво то він тягне їх “к собі”- тобто “собкає”. А як вправо – то “від себЕ” – тобто “сабе”- “цабе”! Звідси і “соб-сабЕ” – “цоб-цабе”. Це мені пояснював старий дід, який ще сам орав волами і був погоничем. Так просто і водночас так важливо.
Отак через слова і нашу мову, ми маємо нашу пам’ять, гідність і смисл існування в цьому світі. Дякую.
Автор: Сашко ЛІРНИК
