Мова у цих книжках про сучасне й традиційне, наболіле й давно (не нами) вирішене. Автори навіть зазирають у сиву давнину, щоб зрозуміти, якого біса ми звично обираємо нав’язаний кимось шлях у майбутнє, старанно оминаючи минуле і вважаючи його за підводне каміння.
Михайло Міцель. У пошуках цапа-відбувайла: фобії пізнього сталінізму в Україні (1944–1953). – К.: Дух і Літера, 2023
Підготовка книги документованих нарисів Михайла Міцеля “У пошуках цапа-відбувайла: фобії пізнього сталінізму в Україні (1944–1953)” про ситуацію єврейської меншини України у згаданий період відбувалася в трагічний час великої війни проти російської навали, що неминуче викликало роздуми про типологічний збіг між пізнім сталінізмом і путінізмом. Демонізація євреїв за часів Сталіна і відверта антиукраїнська пропаганда путінізму мають те саме тоталітарне коріння. Тоталітарні режими існують за рахунок пошуку ворогів як засобу мобілізації охлосу. Книга розповідає про ксенофобську атмосферу останнього десятиліття сталінського режиму (антисемітські інциденти 1943–1945 рр., еміграція та міграція, переслідування представників творчої інтелігенції, уявлення про євреїв у масовій свідомості та міфології, “справа лікарів” тощо). Таким чином, перед нами — документальна спадщина деградованого суспільства, втілення імперської, сталінсько-путінської мрії про єдиний народ. “Путінізм, який ставить за мету знищення України, не є новим явищем в історії російського авторитаризму, – нагадує автор. – Його родовід є еклектичним і базується на адаптованих для потреб сьогодення ідеологіях і практиках тоталітарних течій минулого. Здебільшого для виправдання зовнішньої імперіалістичної політики він використовує риторику Третього рейху, серед головних запозичених мотивів: наш великий і величний народ-богоносець є найбільшим розділеним народом; чехи (читай – українці) утискають мову і розвиток німецької меншини; нас змусили, нам нічого іншого не залишилось, як тільки завдати “превентивного удару”, війну розв’язали англосакси й сіоністи; англійський (читай – український) уряд може припинити страждання британців від бомбардувань, для цього треба виконати законні вимоги Німеччини. Натомість для виправдання агресії проти України, адресованого власному населенню, путінізм здебільшого спирається на спадщину пізнього сталінізму, де пошук етнічного ворога був державною політикою. Демонізація євреїв за часів Сталіна і відверта антиукраїнська пропаганда путінізму мають те ж саме тоталітарне коріння. Спадок державного антисемітизму часів СРСР, на якому було виховано підстаркувату кремлівську верхівку, все одно виринає на поверхню, і час від часу чисельні московські юдофоби, і серед них Путін та Лавров, викопосадовці держави-агресора, висловлюють ганебні ксенофобські заяви. Українофобія та абсурдна антизахідна істерія, яку російська пропаганда роздмухує останні роки, аж занадто нагадує продукти пізнього сталінського агітпропу”.
Сергій Башинський. Українська Церква: заборонена історія. – К.: Зелений Пес, 2024
Навіщо читати цю книжку, спитаєте ви? “Читаючи її, ви зможете розібратися у складних богословських та історичних питаннях становлення Православної Церкви в Україні, – нагадує автор, – а також зрозуміти, яку роль у цьому процесі відіграють Вселенський та Московський Патріархати і хто з них має право щось вирішувати в церковному житті українців; чи таке право взагалі хтось може мати і що робити, щоб українці самі розв’язували проблеми свого церковного життя”. Таким чином, дослідження Сергія Башинського “Українська Церква: заборонена історія” – про те, що Церква – це не храм; що таке взагалі автокефалія, звідкіля вона взялась, нащо і кому потрібна, що з нею робити і де її взяти; звідки в Україну прийшло Православ’я і чи було хрещення князя Володимира першим; як київський митрополит у Москві опинився, і як волиняни збудували Московську Церкву (і храм, і інституцію); коли з’явилися греко-католики (так звані уніати) і хто вони такі; чому гетьман Петро Сагайдачний не тільки видатний український полководець, який переможно на Москву ходив, а ще й рятівник Української Православної Церкви; чому ХХ століття називають “парадом українських автокефалій”; чому в незалежній Україні було аж три Православних Церкви, і всі три запевняли, що вони українські та автокефальні; звідки в Україні взялася Церква, підпорядкована Московському Патріархату, і що з нею не так; що таке Томос, і чи справді це те, чого так прагнули українці; чи з Томосом можна ставити крапку в історії становлення Української Церкви, і які можливі варіанти подальшого розвитку релігійної ситуації в Україні. В основу книги покладено багаторічне наукове дослідження і результат фактчекінгу правди та неправди щодо історії Української Православної Церкви, а саме дослідження є першою спробою подати в художньо-публіцистичному стилі науково-історичні відомості про складний багатовіковий шлях християнства та Православної Церкви на теренах України.
Сергій Постоловський. Релігія. – Х.: Фоліо, 2023
Цей зухвалий, неполіткоректний, аморальний роман, у якому змішалися добро і зло, амбіції та ненависть, атеїзм і релігійність, розпуста й цнота – по суті, альтернативна історія України ХХІ століття після закінчення Визвольної війни проти загарбницької Росії. Оповідь про життя чоловіка, жорстокого та всесильного Глави Таємної Поліції України, який, щоб помститися своїм мертвим, змінив хід самої історії, а також легенда про Проповідника – чи то людину, чи то істоту, чи то справжнього посланника Бога. За сюжетом «Релігії» Сергія Постоловського, вже минуло кілька десятиліть, коли на київському Майдані повісили Проповідника, а він навіть з того світу не дає про себе забути. Син згаданого Глави отримує від дядька таємний щоденник 2095 року, а весь світ, здається, отримує назад свого Пророка. І все це про те – на тлі скандальної сповіді, вкладеної у таємному щоденнику – як у наш світ кінця ХХІ століття йшов харизматичною ходою Проповідник – «божество, яке так і не повторило шляху Ісуса Христа, а його прах було спущено в унітаз громадського туалету на старому Байковому кладовищі міста Київ». «Він з’явився над моєї країною, наче комета, яка пролетіла й згасла, залишаючи по собі яскравий слід, що стає легендою, – згадують у романі, – забороненим міфом, який передається пошепки, крадькома, аби не почув ніхто чужий, аби не угледіли інші чогось незаконного та революційного, антиурядового та опозиційного в тих словах, що складали історію Релігії та її Проповідника». Недаремно романові передує епіграф з «Неофітів» Тараса Шевченка: «Не поклонітесь. Все брехня – / Попи й царі…»
Еміль Чоран. Сльози і святі. – К.: Shrapnel, 2023
Автор цієї книги – одна з найзагадковіших постатей в європейській філософії ХХ століття. Румун за народженням, француз за покликанням, песиміст за переконаннями, він досі викликає запеклі суперечки серед інтелектуалів усього світу. “Сльози і святі” Еміля Чорана були написані автором у віці 25-ти років румунською, а через 50 років текст був перекладений на французьку Сандою Столожан під керівництвом автора. Нині книжку переклав Леонід Кононович, який здебільшого береться за знакові тексти, тож насолода від читання гарантована. Що ж до самої книжки, то мова про те, як автор знайшов у сповідях святих не лише парадокс страждання, але й сумніви і зневіру, і що з того вийшло. Та й у всій спадщині цього апологета аутизму прозирає ненависть до світу і до себе. Бога він не любить, у долю не вірить, друзів не визнає Містик без Бога, зі спрагою абсолюту, звільнений від кайданів священного, постає перед обличчям Творця. Хоч і не любив, але чи вірив у Бога Чоран? Чи є серед нас ті, хто в нього не вірив? Варто, мабуть, додати, що надалі, вже як румунський емігрант, Чоран так само свідомо воював із французькою мовою, вважаючи, що нічого так не протвережує у вигнанні, як вивчення чужої культури. До того ж, вичавлюючи з власного життєвого досвіду філософські максими, видобуваючи з класичних тонн словесної руди концентрат афористичної думки, він вторгався у традицію, властиву виключно його новій французькій батьківщині. Бог із ним, звичайно, але такий досвід вражає, а рання праця дозволяє поглянути на початки подальшої боротьби.
Майк Маллейн. Верхи на шатлі. Обурливі історії астронавта космічного човника. – К.: Бородатий Тамарин, 2023
Історії автора у цій книжці часом непристойні, часто комічні, але завжди цікаві. В оповіді Майка Маллейна “Верхи на шатлі” Обурливі історії астронавта космічного човника» яскраво описуються всі аспекти його досвіду, а також наводиться жорстка критика керівництва НАСА, чия помилка призвела до катастрофи “Челленджера” у 1986 році та загибелі чотирьох членів його групи. “Верхи на шатлі” – це весела, щира історія життя в усій його доленосній невизначеності. Так,наприклад, у 1978 році першу групу астронавтів космічного шатла – двадцять дев’ять чоловіків і шість жінок, які проведуть в НАСА найбурхливіші роки програми космічних шатлів – представили публіці. Серед них був полковник ВПС США Майк Маллейн, який у своїх мемуарах “Верхи на шатлі” розвіює героїчний ореол навколо корпусу астронавтів і зображує їх такими, якими вони є – звичайними людьми. “Перед тим, як увійти до туалету, я почув. як один із цивільних кандидатів побивався, що провалив підготовку до огляду, – розповідає автор. – Я нашорошив вуха. Він погано почистив свій задній прохід, і йому доведеться прийти на огляд завтра. “ПОГАНО ПОЧИСТИВ ЗАДНІЙ ПРОХІД” – я уявив ці слова великими червоними літерами в медичному висновку того хлопця. Хто їх прочитає? Чи візьмуть їх до уваги під час відбору? Оскільки комісія вибере із семи осіб одну, кожна з яких буде суперменом чи диво-жінкою, я не хотів, щоб у моїх висновках хоча б де-небудь красувалися слова “погано” чи “провалив”, навіть якщо йдеться про таку безневинну штуку, як чищення заду. Що було далі – краще дізнатися, прочитавши цю незвичайну сповідь до самісінького кінця.
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
