За народними віруваннями Великодня ніч – це чарівна, чудодійна ніч. У Великодню ніч не можна спати, треба пильнувати. А якщо й спати, то десь притулившись, не розстелювати ліжка, щоб «нечиста сила» не приснилась.
Кажуть,що в цю ніч лихі сили вештаються по селах та хатах, по полях та лісах, луках та водоймах. Лихі сили можуть заподіяти якесь зло.
В цю ніч усі відьми, вовкулаки та чародії збираються на подвір’ї біля церкви, щоб під час першого співу “Христос Воскрес”, вхопитися за ризу священика. Великоднім вогнем у цю ніч, очищають усю землю. Де горять і світять весняні, святкові вогні – там не буде лихої сили. Села ,ліси, ріки і гори, куди досягне сяйво святкових вогнів, все очиститься від злого.
Дохристиянська історія Великодньої ночі:
Історики-етнографи стверджують, що в давнину на весні, існував цільний ряд весняних свят, а найголовнішим було свято «весняного сонця». Це свято злилось з християнським святом Великодня – Воскресіння Христа.
У давнину розпалювали вогні на честь весняного сонця та богині кохання Лади. У ці свята, люди раділи сонцю, співали пісні, провадили грища, чаклували і прославляли словами і рухами сонце і богиню Ладу. Співали: «Ой, Лада, Лада, всім на світі рада». Та з встановленням на Русі Християнства, більшість із цих обрядів заборонили. Деякі ж — злились із святом Великодня. Пізніше православна церква дозволила і «Весняні вогні», свято проводили тільки біля церкви у Велику суботу, але без співів та ігрищ. «Вогні» прийняли назву «Великодні вогні» і мали значення: як вогні на спогад тих, що сторожа клала при розп’ятому Христі на Голгофі. Щоб розпалити цей вогонь в Великодню суботу, парубки збирались разом ватажками. Вони знаходили у лісі сухе дерево дуб чи вербу, бо вважалось, що у сухому дереві «нечиста сила» ховається. Вогонь розпалювали на горбі або біля церкви, щоб вогнище було видно на все село і щоб було видно і в сусідніх селах.
У різних містах України були свої звичаї і традиції. Наприклад на Київщині крали стару бочку або діжу у жида-шинкаря, іноді могли вкрасти колесо від старого воза, щоб було чим розпалити вогнище. На Поділлі випрошували або теж крали щось дерев’яне у попа – «бо то святий вогонь».
Ще був звичай, обгортати соломою старі колеса від воза та, запаливши їх, пускати на весняний вогонь. Якщо колесо влучить у середину вогнища, то це добра ознака доброї весни, гарного літа, здоров’я, врожаю, приплоду худоби. Колесо це символ сонця, теплі весняні проміні якого, влучають усюди, в поля, ліси і ріки. На весні прокидається все живе на землі. В хатах перед Великоднем усю ніч горів вогонь – лампадка чи свічка. Ось таке значення – Великодніх вогнів. В наші часи ці вогні майже не запалюють у селах, нажаль цей чарівний звичай відмирає, а раніше по всій Україні запалювали чарівні «Весняні вогні» , зустрічали весняне сонце і сподівались на щасливе життя.
Хоча, багато людей і досі проводить усю Великодню ніч без сну, довго готуючись до свята та відвідують нічну церковну службу, аби першими освятити великодній кошик.
автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua
