Одним із найвідоміших надбань Києва, перлиною українського бароко і єдиною спорудою збереженою з тих часів є Андріївська церква. Щодня вона приймає не лише тих, хто прийшов помолитися, а й безліч туристів та гостей.
Існує старовинна легенда. Одного разу, дорогою до Риму, що вела через Дніпро святий Андрій Первозванний зупинився на ночівлю на чудових Київських пагорбах. Піднявшись вранці і оцінивши всю красу, що відкрилася перед ним, прподобний Андрій передрік що одного разу на цьому місці з’явиться прекрасне місто з безліччю церков. Після – спорудив на тому місці хрест.
Це дивне оповідання збереглося в працях Нестора Літописця, що на початку XII століття описав його в Повісті временних літ.
Зараз, на місці хреста, височить прекрасна старовинна Андріївська церква. Але історія її, насправді, набагато довша і цікавіша.
Насправді, з XVI століття на місці Андріївської колись була побудована Хрестовоздвиженська церква, яка була спалена в період нападів татар. Тоді, на її місце з Брaтского монастиря була переміщена Богoявленська церква, яку назвали Андріївською. Але і її існування було не довгим, в 1724 році храм зруйнувався.
І вже у 1744 році після приїзду імпeратриці Елизaвети до Києва був закладений фундамент нинішньої Андріївської церкви. Але проект церкви був створений аж у 1748 році другим, задіяним до цієї справи, архітектором Франческо Бастреллі, адже попередній проект придворного архітектора і військового інженера, Йоганна Шеделя, був відкинутий.
До будівництва церкви взялися 1749 року під чітким керівництвом Івана Мічуріна. Саме він, для чіткої адаптації та реалізації проекту Бастреллі, придумав додати під храмом двоповерховий будинок-стилобат зі сходами, що ведуть до паперті. Завдяки його свіжим ідеям і винахідливості Андріївська церква міцно стоїть донині.
Коли храм був добудований, у 1754 році, підійшла черга оформлення, для якого задіяли найкращих художників того часу: І.Роменского, А.Антропова, І.Вишнякова, І.Чайковського та інших.
Через століття виникла гостра необхідність в ремонті храму. Незважаючи на міцність будівлі і якість проведених робіт, місце розташування зробило свою справу. Підземні води розмивали фундамент і викликали зсуви і тріщини в будівлі, а розташування на вершині пагорба, зіграло злий жарт із зовнішнім декором через сильні пориви вітру.
З кожним генеральним ремонтом або реставрацією внoсілісь зміни в конструкцію храму: так, при першій реставрації змінили фoрму куполів, у XX столітті замінили практично всю несучу конструкцію, змінили і відремонтували внутрішній інтер’єр, включаючи іконостас.
З 1949 по 1960 рік у церкві функціонувала Київська духовна семінарія, а також зберігалися мощі святої великомучениці Варвари. Через деякий час її закрили у зв’язку з авaрійним станом, а з 1968 року відкрили знову для відвідувань, але вже у статусі музею.
Діяти як церква вона почала тільки з 2008 року, коли колишній президент України В.Ющенко передав її Українській автокефальній церкві.
Джерело: weloveua
