Пам’ять — це не просто сховище фактів, а складна система, що визначає, як ми сприймаємо життя. Вона зберігає наші спогади, досвід і знання, але водночас дозволяє забувати, щоб звільнити місце для нового. Розуміння того, як працюють різні види пам’яті, допомагає не тільки краще навчатися, а й не забувати важливі дати, зустрічі чи події. Епізодична та семантична пам’ять — це два ключові механізми, які можна використовувати на користь собі. Саме вони допомагають впорядкувати інформацію та зробити запам’ятовування ефективним.
Про які види пам’яті йдеться
Поняття про семантичну й епізодичну пам’ять ще у 1970-х роках увів когнітивний психолог Ендель Тульвінг. Спираючись на цю та інші наукові теорії, у своїй книзі «Чому ми пам’ятаємо» професор психології та нейробіології Чаран Ранганат пропонує прості поради, які допомагають не забувати про річницю весілля або важливу робочу зустріч.
Він пояснює, що наша пам’ять не схожа на жорсткий диск комп’ютера чи фотоальбом. Ми схильні думати, ніби можемо й повинні пам’ятати все, що захочемо, але насправді ми створені так, щоб забувати. На нашу пам’ять впливає те, що відбувалося з нами в минулому, і те, що відбувається зараз. Оскільки ми постійно отримуємо сенсорну інформацію та реагуємо на неї, пріоритет у формуванні спогадів надається новішому й значущому досвіду за рахунок інших подій. Тому, якщо на роботі горять строки, ми можемо забути про річницю.
Крім того, пам’ять — це не одна здатність, як ми зазвичай вважаємо, а радше набір окремих навичок, кожна з яких має свої особливості.
Епізодична пам’ять
Вона закладена в гіпокампі мозку й фіксує певні моменти часу — коли і де щось сталося. Цей вид пам’яті пов’язаний із конкретним чуттєвим досвідом або емоціями. Оскільки епізодичні спогади залежать від контексту, їх можна викликати, помістивши себе в умови, схожі на попередні.
Тому пісня з нашої молодості може воскресити в пам’яті насичений і детальний образ моменту, коли ми почули її вперше, а відчуття смутку може викликати спогади про ситуації, які змушували нас сумувати раніше.
Семантична пам’ять
За неї відповідає префронтальна кора мозку. Цей вид пам’яті містить не окремі епізоди, а навички, знання й уроки, які ми здобули з минулого досвіду. Семантичні спогади можна використовувати, щоб краще розуміти своє теперішнє «я» й прогнозувати майбутнє. Вони беруть участь у навчанні й впливають на нашу поведінку, допомагаючи краще орієнтуватися в житті.
Таким чином, поки гіпокамп зберігає, наприклад, інформацію про безліч місць, де ми залишали ключі від квартири тиждень, місяць чи рік тому, префронтальна кора допомагає виявити закономірність у спогадах і зрозуміти, де варто шукати загублену зв’язку.
Як краще запам’ятовувати інформацію, використовуючи обидва види пам’яті
По-перше, потрібно подбати про базові потреби, передусім — про сон. Недосип шкідливий для нашої пам’яті, при цьому навіть короткий денний сон протягом 45–60 хвилин може покращити здатність запам’ятовувати інформацію.
По-друге, для навчання Ранганат схвалює такі мнемонічні прийоми, як рими та абревіатури, якими ми часто користувалися в дитинстві. Один із прикладів — фраза «Кожен мисливець бажає знати, де сидить фазан» для запам’ятовування кольорів веселки.
Крім того, коли ви знаєте, що епізодична пам’ять пов’язана з відчуттями, тобто зі звуками, запахами, смаками тощо, ви можете це використовувати. Наприклад, увімкнути плейлист із 90-х або приготувати фірмовий пиріг своєї мами, щоб зануритися у спогади. Ми також з більшою ймовірністю пригадаємо щось, що асоціюється з новим і неочікуваним сильним відчуттям. Саме тому вечеря в незнайомому ресторані з романтичним партнером буде більш пам’ятною, ніж обід у кафе, де ви буваєте регулярно.
Так само, якщо ви розумієте, що семантична пам’ять містить суть подій, тобто корисну й цінну інформацію, ви можете допомогти своєму мозку перетворити моменти на спогади. Наприклад, можна робити наступне:
- багаторазово згадувати одну й ту саму подію, щоб закріпити її в пам’яті (але варто мати на увазі, що кожного разу, коли ви відтворюєте спогади, вони трохи змінюються й віддаляються від істини);
- говорити про свої спогади з іншими людьми. Це теж частково спотворює реальну картину, але все одно дозволяє поєднати окремі фрагменти в один урок або історію, яка запам’ятається.
За словами Чарана Ранганата, коли ми пізнаємо своє «пам’ятаюче» «я», у нас з’являється можливість відігравати активну роль у процесі пригадування. Розуміючи, як формуються спогади, ми можемо краще контролювати процес їх збереження й відтворення. Це не означає, що ви завжди знатимете, де залишили ключі, але зможете краще запам’ятовувати інформацію, важливу для роботи й життя.
