В одній попередніх статей, ми розповіли про такий період української історії, як Розстріляне Відродження, а кілька наступних статей присвятимо розповідями про найбільш відомих діячів цього періоду.
Микола Зеров
Микола Зеров (1890 – 1937 рр.) народився на Полтавщині в багатодітній сім’ї. Його батько був учителем і намагався дати дітям добру освіту. Один з братів Миколи в майбутньому став поетом і перекладачем, а другий – директором Українського інституту ботаніки. Сам Микола також не відстав від них. Після закінчення середньої школи, де він, до речі, навчався разом з ще одним представником Розстріляного Відродження Остапом Вишньою, Зеров вступив і успішно закінчив історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Далі одразу почав вести викладацьку та наукову діяльність, зокрема, робив переклади, писав оповідання. Отримав звання професора.
На початку 1920-х став учасником групи українських поетів і письменників-модерністів «неокласики». Перша збірка віршів Миколи Зерова “Камена”, надрукована в 1924 році, стала цінним зразком вітчизняної неокласики. До книги увійшли як особисті твори, так і авторські переклади римських поетів.
У 1927 році компартія видає заборону на діяльність неокласиків. Зерова звільняють з університету за націоналістичну діяльність і починають переслідувати.
Писати нові твори для Миколи виявляється важко. У 1935 році проти нього були сфабриковані звинувачення в активній участі в контрреволюційній націоналістичній організації з метою повалення більшовицької влади і створення незалежної української держави.
Арешт і заслання на Соловки терміном 10 років. Там Микола Зеров і закінчив своє життя – в 1937 році вирок по посиланню був замінений розстрілом. Однак в 1957 році дружина Миколи Софія отримала довідку про смерть чоловіка, де вказувалося, що він помер в 1941 році від паралічу серцево-судинної системи. У 1958 році Зеров був реабілітований.
На Лук’янівському кладовищі в Києві поряд з могилою сина була зроблена символічна могила Миколи Зерова.
Григорій Косинка
Григорій Косинка (1899 – 1934 рр.) народився в дуже бідній сім’ї на Київщині, тому з самого дитинства він важко працював. У 15-річному віці поїхав до Києва на заробітки. Отримавши лише початкову освіту в сільській школі, в Києві Григорій закінчив вечірні гімназійні курси. Паралельно працював кур’єром і чистильником взуття.
Його твори починають активно друкувати вже в 1919 році. Незабаром фігура талановитого новеліста стає відомою в літературних колах.
У 1922 році був надрукований перший збірник Косинки під назвою “На золотих богів”, відразу став популярний серед читацької аудиторії.
Наступні роки автор багато працює, зокрема, займається редагуванням газетних публікацій, створює сценарії для Київської кінофабрики, працює на радіо. Крім цього, майже щорічно, аж до 1930 року, виходять його збірки. У своїх творах автор розвиває кращі традиції української новелістики початку XX століття.
У 1929 році більшовицька влада в Україні оголосили письменника «буржуазним націоналістом» і його твори потрапляють під заборону. У їх число потрапила і остання збірка під назвою «Серце», видана в 1933 році.
Після заборони на твори, Григорій займається перекладами, зокрема, працював над перекладом Гоголя «Мертві душі».
Після полум’яної промови на письменницькому форумі в 1934 році ним зацікавлюється НКВД і незабаром Григорія Косинку арештовують. Письменника звинуватили в причетності до організації, яка готує теракти проти верхівки комуністичної партії. У 1934 році Косинку разом з іншими 16-ма представниками українського відродження розстріляли в Києві. У 1957 році поет був посмертно реабілітований.
Джерело: weloveua
