Сьогодні борщівська вишиванка є однією з найпопулярніших. Вишивка, яка виникла в Борщівському районі, що на Тернопільщині, зазнає змін та інтерпретацій в сучасних сорчках. Все ж, не всі знають в чому унікальність такої вишивки, окрім контрасту серед інших українських вишиванок.
Особливість борщівської вишиванки, якій уже понад п’ять століть, — у чорному кольорі її вишивки, що обрали неспроста. Виникнення такої техніки вишивання пов’язують із трагічними подіями, що колись трапились у цьому краї. За легендою у XV–XVIII століттях на Борщівський край постійно нападали турки й татари, що несли за собою смерть. Так, під час одного з набігів, у кількох селах Борщівського району на Тернопільщині були вбиті всі чоловіки. Дівчата та жінки важко переживали втрати та оплакуючи свою гірку долю заприсяглися, що носитимуть траур за загиблими упродовж кількох поколінь. Вони поклялися одягати вишиванки з чорною вишивкою на весілля та інші свята, і виконали свою обіцянку. Саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням пов’язаним з цією клятвою. Після цього, для вишивання сорочок замість чорної вовни, жінки почали використовувати кольорові, яскраві нитки.
Існує ще декілька цікавих легенд, пов’язаних з борщівською вишивкою. Зокрема про те, що колись у цих краях панувала страшна хвороба, від якої потерпали лише жінки. Щоб захистити себе від недуги, вони густо вишивали сорочки чорними нитками, адже вірили, що так можна обдурити смерть.
Старовинна борщівська вишиванка високо цінується, як в Україні, так і за її межами. Це й не дивно, адже вона є унікальною: практично немає двох абсолютно однакових сорочок, що притаманні цьому краю.
Існувало два типи борщівських вишиванок: повсякденна — із візерунками на комірі і манжетах, та святкова – з вишивкою на комірі, грудях, спині та по всій довжині рукавів.
Справжня борщівська вишиванка виготовлялася з білого домотканого, найчастіше конопляного полотна та мала простий крій. Вишивали сорочку “чорною бавною” — грубою вовняною ниткою, а сам візерунок був густим та тугим.
Незважаючи на різноманітність борщівок, існувала чітко вироблена тридільна система розміщення візерунків на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита — уставка, під нею – морщинка, тобто підуставкова смуга вишивки, і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району мала конкретні назви.
Самих технік вишивання борщівської сорочки нараховується понад 50. Цікаво, що, наприклад, один рукав майстиня могла виготовляти більше ніж пів року.
Автор Юля Козлик, для folkmoda.net
