Давайте поговоримо про українського письменника Антона Павловича Чехова (1860-1904). Так, ви не помилилися: про українського. Якщо бути справедливим – про російсько-українського. Багато в Україні і вже тим паче в Росії досі мало знають про те, що Чехов був УКРАЇНЦЕМ. «У моїх жилах тече українська кров», – написав він.
«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко»», – писав А. Чехов українському історику, письменнику, перекладачу та сходознавцю кримськотатарського походження Агатангелу Кримському.
Чому українські корені Чехова так важливі? Справа в тому, що українці зіграли надзвичайно важливу роль у становленні російської культури, якої практично не існувало до 18 століття. Та цього періоду культура східного сусіда України була не російською, а московської. Саме слово «Росія» як назва нової імперії було запропоновано Петру Першому українським письменником і церковним діячем Феофаном Прокоповичем. Якби не приєднання України, Московія не змогла б ні утворити імперію і назвати її Росією, ні створити ту культуру, яку ми сьогодні знаємо. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, – як писав міністр освіти України (1919) український історик єпископ Іларіон Огієнко (1882-1972) в «Українській культурі» (1918), – її вплив відбився на Москві на всьому житті: будівлях, малюванні , одязі, співаннях, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Усіляких ремісників діставали з України». Навіть до початку 18 століття в Московії не було свого культурного класу, який пізніше отримав назву інтелігенції.
Її довелося, як завжди, імпортувати із заходу, тобто з України та Білорусі. У цих цілях Петро I в 1709 р. наказав скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161 і перевести в Москву найкращі наукові сили. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Симеон Полоцький, вже згаданий Феофан Прокопович та інші. Вони-то і зіграли головну роль у розвитку культурного життя Московії. Незаконна ліквідація широкої автономії України (скасування Гетьманщини), що закінчилася розгромом Запорізької Січі військами Катерини II, призвела до того, що в Росії стало небезпечно бути українцем і тим паче говорити на «мове». Це окрема розмова. Але треба пам’ятати, що безліч українських письменників і поетів, які перейшли в своїй творчості на російську мову, як і раніше, залишаються ЧАСТИНОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Подібно до того, як залишаються класиками саме ірландської літератури ірландці Олівер Голдсміт, Джонатан Свіфт, Річард Стіл в 18 столітті, Семюел Беккет, Джеймс Джойс, Джойс Кері, Шерідан Ле Фаню, К. С. Льюїс, Т. Майн Рід, Чарлз Метьюрін, Брем Стокер, Оскар Уайльд, Бернард Шоу, які писали по-англійському.
Чехов народився рівно 156 років тому, 29 січня 1860 року. Загальновизнаний класик світової літератури. За професією лікар. Почесний академік Імператорської Академії наук у галузі красного письменства (1900-1902). Один з найвідоміших драматургів світу. Його твори перекладені більш ніж на 100 мов. Його п’єси, особливо «Чайка», «Три сестри» і «Вишневий сад», протягом більше ста років ставляться в багатьох театрах світу. До речі, його п’єси незмінно входять до репертуару багатьох театрів України. Існує музей Чехова в Сумах, вже не кажучи про його музеї в Ялті та Гурзуфі й фестиваль мистецтв «Дні Чехова в Ялті». У Ялті Чехов написав оповідання «Довгий язик», «Дама з собачкою», «Архієрей», «Студент», «Нова дача», «Душка», «Наречена», а також п’єси «Три сестри» і «Вишневий сад». Таганрог, де народився Чехов – як відомо, українське місто, вкрадене Москвою в України. А його батько Павло Ігорович Чехов народився на Полтавщині. У його родині вважали, що своє прізвище вони отримали від предка чеха.
Майбутній письменник з дитинства багато спілкувався і з батьком, і зі своєю бабусею, українкою Єфросинією Шимко. Фахівці добре знають, що в дитячі роки в будинку Чехових в Таганрозі (до речі, їхній будинок – типово українська саманна хата) постійно звучала українська мова. Діти слухали українські пісні та грали в домашніх виставах по-українськи, наприклад, про «Чупруна та Чупруніху». Пізніше письменник навіть відобразив у своїй творчості українські пісенні мотиви – «Не женися на богатiй» – в повісті «Три роки».
Все своє життя Чехов залучав себе до українців, він навіть вказав у перепису населення свою національність як «малорос». Таке самовизначення національності письменником підтверджується у численних листах, де він незмінно називає себе малоросом (або загальновживаним в той час синонімом – «хохлом»). Ніжно люблячи Україну, Чехов не тільки із задоволенням там жив, подорожував і спостерігав народне життя, але й не раз запрошував друзів відпочити з ним в тих місцях. Він часто відвідував Харківську і Полтавську губернії, а у Львові купив твори Шевченка українською мовою.
У 1888-1889 роках А.П. Чехов відпочивав у Сумах. Тут він написав оповідання «Неприємність» і «Красуні», а також водевіль «Трагік мимоволі». Свої сумські враження він відобразив в оповіданнях «Іменини», «Нудна історія», в п’єсах «Лісовик» і «Чайка». Там, у Сумах, в 1889 році був похований молодший брат Чехова художник Микола Чехов. Чарівність України вплинула на рішення письменника купити хутір у Полтавській губернії.
За спогадами і листами Чехова і його родичів [Чехов А.П. Твори. М., 1987. – Т. 7, 12, 13, 17], значний інтерес до української культури прищепила письменнику сім’я українських поміщиків потомствених дворян Линтварьових. В їхній садибі в слободі Лука в Сумському повіті Чехов жив разом з родиною влітку 1888 і 1889 років. Тут він лікував хворих, брав численних друзів і знайомих. Звідси він вирушав подорожувати по Україні. Історик з міста Суми Наталія Вікторівна Лобко встановилa, що родоначальником роду Линтварьових був козацький сотник Андрій Марченко, тому припускає, що ця сім’я отримала свої землі під час заселення Лівобережної України в нагороду за військову службу після Визвольної війни українців від поляків під керівництвом Богдана Хмельницького. Особливо цікавив Чехова той факт, що предки Лінтварьових дружили з відомим філософом Г. Сковородою, а батьки – схилялися перед Тарасом Шевченком. Дві доньки господарки садиби – Зінаїда Михайлівна і Олена Михайлівна Линтварьови – були одними з перших жінок-лікарів в Російській імперії.
Чехов також дружив з різними представниками української інтелігенції, наприклад, з актрисою Марією Заньковецькою, яка вважається головним прообразом Ніни Зарічної з «Чайки». Антон Чехов вважав її талант «страшною силою».
Порушуючи закони Російської імперії, Чехов розсилав друзям і знайомим зарубіжні випуски української літератури, заборонені в Росії Емським указом: «Вельмишановний Павло Федорович, надсилаю Вам для бібліотеки трохи книг і, між іншим, три номери львівського журналу «Літературно-науковий вісник». Так як малоросійські журнали, що видаються в Австрії, наскільки мені відомо, не пускаються цензурою в Росію, то доведеться ці три номери тримати в бібліотеці під забороною» (Лист П. Ф. Іорданову).
Письменники України з увагою стежили за творчістю Чехова, цінували його новаторський підхід до малої прози і його майстерність. Не раз надсилали Чехову свої книги з присвятами. Дуже високо відгукувалися про російського письменника М. Коцюбинський та І. Франко.
Навіть майбутній перший президент Української республіки М. Грушевський друкував переклади чеховських творів в журналі «Літературно-науковий вісник». Це були сім оповідань у січні 1899 і сім гуморесок в березні 1902. А в 1904 році у Львові був опублікований збірник оповідань «Змори» в перекладі його дружини Марії Грушевської, чиї переклади Чехов особливо цінував: «Сердечно дякую за надіслані переклади моїх творів. Будьте люб’язні, напишіть пані М. Грушевській, що, наскільки я розумію, переклади зроблені нею дуже добре, якби я знав її адресу, то поспішив би подякувати її саму» (Лист А.Є. Кримському).
Нагадаю, що російською мовою частково писали Євген Гребiнка і Марко Вовчок, навіть сам Шевченко (його проза). Тому насправді письменники-українці, навіть писавши тільки по-російському, ніяк не можуть вважатися «не-українцями» і вилучатися з української літератури. Україна може пишатися не тільки багатою літературною рідною мовою, а й тим, що значна частина російських письменників-класиків – Капніст, Наріжний, Сомов, Гоголь, Кукольник, Погорельський, А. К. Толстой (правнук графа Кирила Розумовського, останнього гетьмана Малоросії), Данилевський, Чехов, Короленко, Аверченко, Зощенко, автор «Незнайки» Н. Носов та інші – насправді були українцями. Від такої спадщини не можна відмовлятися.
Автор Андрій Безсмертний-Анзіміров incognita.day.kiev.ua
