Керченська протока протягом тисяч років вважався кордоном між Європою та Азією. Колись ні хани, ні султани не тримали у цій частині ніяких укріплень. Бо Османській імперії чи Кримському ханству належав майже весь берег Чорного і Азовського морів. Інших воєнних флотів, крім турецького, у цих водах не було. Та в останній рік XVII століття повз Керч раптом проплив перший російський воєнний корабель…
Грізний сторож двох морів
І хоч судно не мало ворожих цілей, та цей знак турецький султан зрозумів чудово. Тому не шкодуючи ні сил, ні коштів, а тільки часу, негайно віддав наказ спорудити на березі могутню фортецю. Вона мала не допускати у води Чорного моря непроханих гостей.
Місце було обране надзвичайно вдало. Адже поблизу берега були великі частини мілини, по яких тяжкий військовий корабель не міг би пройти. Щоб підібратись до Єні-Кале, потрібно було пройти по такій відстані до фортечних стін, куди легко можна було влучити пострілом.
Проект фортеці був влаштований за останнім словом європейської фортифікаційної науки, враховуючи найкращі традиції турецьких майстрів. Бастіонне укріплення повинно було мати форму неправильного п’ятикутника і займало територію близько 2,5 га.
У надзвичайно короткі терміни роботи були завершені (1706 рік). І на березі моря постала прекрасна могутня фортеця. Вона була найновішим фортифікаційним проектом у той час. Тому турки назвали її Єні-Кале (у перекладі – Нова фортеця).
Життя на території Єні-Кале
Гарнізон Єні-Кале складав трохи більше тисячі вояків. Це було приблизно 800 турецьких і 300 татарських солдатів.
Фортеця мала троє воріт, від яких відповідно вели три дороги. Потрапити можна було з боку Джанкою; із Керчі, вздовж моря; і з пристані Єнікальської пристані.
Цивільного населення на території фортеці не було. Люди жили у ближніх невеликих поселеннях. Турки, татари та вірмени. З тих часів збереглись цікаві дані про те, як вони будували свої житла: у спорудженні двоповерхових кам’яних будівель використовували мелену овечу шерсть, разом із глиною і соломою. Європейців вражала відсутність якого-небудь порядку у розміщенні вікон будинків. Населення поблизу фортеці переважно займалось торгівлею. Найвигіднішим був бізнес із Росією. У Єні-Кале суворо контролювали всі торгові судна, які пливли до, чи з цієї держави.
За втечу – голова з плечей
Султан не помилився, розпочавши вчасно будувати укріплення «Нової фортеці». У 1771 році російські війська почали завойовувати Крим. В один із літніх днів армія генерала Борзова легко і без бою взяла фортецю Єні-Кале. Де ж були вояки турецько-татарського гарнізону? Вони, зрозумівши свою безвихідь, за довго до зловісного дня покинули форпост. Залишивши пушки і військовий реманент, яничари відплили у Туреччину. Абазех-Мухаммед-пашу, який стояв на чолі турецького гарнізону, султан покарав за такий вчинок обезголовленням. Та фортецю це не врятувало. Коли російські війська ввійшли на подвір’я, вони застали лише вірмен, які піднесли завойовникам ключі від замків.
Так вже сталось, що тоді Єні-Кале виявилась не готовою до війни. Від часу будівництва з роками вона все більше втрачала своє оборонне значення (адже ніякої військової загрози не могло бути згідно договорам з османськими султанами) і набувала рис торгово-митного центру.
У володіннях імперії
Згідно з мирним договором 1774 року Кримське ханство стало незалежним від Османської імперії. Росії ж належала тільки Керч з Єні-Кале. Та, як можна здогадатись, такий розподіл не протриває довго і згодом Російська імперія заволоділа усім півостровом. Для цього московитам знадобилось всього 9 років.
Яка ж доля чекала фортецю Єні-Кале? Вона стала воєнним госпіталем. І не за довго все таки зустріла першу свою битву. Із кам’яних стін російські війська вели обстріл англійських та французьких кораблів. Та битва була програна, а вибухи сильно поруйнували фортецю. Друга світова війна теж не шкодувала історичної пам’ятки. Пізніше її розбирало не каміння саме місцеве населення. І сьогодні прекрасна колись Єні-Кале продовжує перетворюватись на руїни. Сподіваємось, її історична цінність все ж буде належно оцінена не лише туристами, а й на державному рівні.
Для тих, хто зібрався в дорогу:
Місце знаходження:
АР Крим, місто Керч, вул. Сипягіна
GPS:
45°21’3”N 36°36’11”E
Поради бувалого мандрівника:
Фортеця розташована за 11 кілометрів від міста Керч, звідки можна дістатись автобусом.
автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua
