Зізнайтеся, ви теж потрапляли в таку ситуація. Заходить чергова розмова про кінематограф, вам хочеться справити враження або просто не виділятися з натовпу – і ви киваєте головою та робите вигляд, що дивилися всі частини Зоряних війн чи Хрещеного батька, хоча насправді це брехня.
Розповідаємо про п’ять знакових фільмів, які найчастіше стають предметами брехні. І, звісно, закликаємо їх подивитися, якщо ще не бачили.
Зоряні війни (Star Wars)
Брехня про цю кіноепопею в житті багатьох з нас тягнеться ще з дитинства. Досвідчені і особливо жорстокі школярі любили ловити брехунів на класичних питаннях. “А з якої частини ти починав (а)?” Неофіти, погано знайомі зі всесвітом, часто “палилися” вже на цьому, відповідаючи, що з першої, звичайно ж. І тут же піддавалися глузуванням. Більш “досвідчені” брехуни дізнавалися про ламану хронологію, основні сюжетні повороти і культові цитати (Люк, я твій батько”) і вивести на чисту воду їх вже було складніше.
І чим більше проходило часу, тим складніше було налаштуватися і подивитися відразу всі фільми. На додачу, у тих, хто досі не бачив Зоряних війн, але в цілому в курсі того, що там відбувається, виникає логічне внутрішнє питання: а навіщо дивитися, якщо і так приблизно розумієш, у чому там сіль?
Космічна одіссея 2001 року (A Space Odyssey)
Є блюзнірська теорія, що один із найкращих фільмів усіх часів і народів є також і найбільш переоціненим. Не всі здатні витримати довгі медитативні сцени космосу і дочекатися початку “сюжету”, а люди в гримі мавп сьогодні викликають лише стриману посмішку. Та й щоб повною мірою зрозуміти всі ті смисли, якими Кубрик “нашпигував” свій монументальний шедевр, знадобиться багато років життя. Звичайно, про такий фільм набагато простіше збрехати.
Хрещений батько (The Godfather)
Загальна тривалість гангстерської кінотрилогії Копполи становить майже дев’ять годин. У сучасному світі, що живе в ритмі перманентного поспіху, фільми довші за дві години зазвичай вганяють людей в сплячку. “Хрещений батько” – ідеальний посягатель на ваш сон. Фільм рухається повільно, статечно, в ньому практично немає екшену в класичному розумінні цього слова.
Загалом, кіно виявляється досить вимогливим до свого глядача. У багатьох випадках – занадто вимогливим. Скільки ж благородних і чистих спроб глянути “найкращий гангстерський фільм в історії” завершилися невдачею через неквапливий розвиток персонажів …
Громадянин Кейн (Citizen Kane)
Ще один фільм, який абсолютно точно здатний створити вам ауру “любителя гарного кіно”. Ймовірно, тут ще й справа в тому, що один з головних фільмів Орсона Уеллса регулярно кочує зі списку в список “найкращого кіно за всю історію”. І завжди посідає верхні позиції. Тут знову статус фільму тяжіє над його безпосередніми плюсами. Як мінімум над тим, що “Кейн”, як і раніше, на кілька рівнів вищий за всі сучасні байопіки і здатний тримати в напрузі навіть глядача, який нічого важчого за “Трансформерів” не споживає.
Той, хто біжить по лезу (Blade Runner 1982)
Дені Вільнев знову зробив “Того, що біжить …” модним. Але одночасно він зробив ведмежу послугу фільму 1982 року. Який відсоток з тих, хто подивився творіння Вільньова, перед походом в кінотеатр знайомився з оригіналом Рідлі Скотта, благословенним самим Філіпом Діком? Промокампанія “Того, що біжить по лезу 2049” (і сарафанне радіо) заспокоювали недосвідчених глядачів: режисер розповів самодостатню історію, розширив всесвіт Скотта і так далі. Це жахлива помилка!
Картина Дені Вільнева намертво зав’язана на питаннях, поставлених оригінальним фільмом (які актуальні й досі): хто така людина? що взагалі таке “життя” за своєю суттю? а як щодо концепту “любов”? Загалом, тут знову вийшла класична історія в дусі “хотіли, як краще, а вийшло, як завжди”. Культовий статус “Того, що біжить по лезу”, знятого Рідлі Скоттом, залишається незмінним, але яскрава і глянсова історія Дені Вільнева, скоріше, відтягнула на себе ковдру, ніж звернула увагу на оригінал. Про який, як і раніше, брешуть через гарні наміри, вносячи в список “подивитися пізніше”, до якого зазвичай добираються одиниці.
