5 самобутніх українських народів

Унікальна, несхожа на інші українська культура виткана з безлічі яскравих явищ. Частину з них привнесли самобутні народи, які і сьогодні проживають на території країни.

1 Бойки

Bojky-663x435

На північних і південних карпатських схилах в долинах річок Лімниця, Сан і Уж розкидані села бойків. Про те, хто були далекими предками сучасних бойків, ворожать досі, іронічно помічаючи, що чорнила на бойків витрачено вже більше, ніж залишилося їх самих. Хто ж вони: нащадки сербів або стародавнього слов’янського племені білих хорватів? А, може, їх предками були кельти з племені бойїв? Питання залишається відкритим.

Самі бойки нерідко називають себе «верховинцями». У них все по-бойківськи незвично. Розмовляють на бойківському діалекті. Часто вживають частку «бойє» – означає «тільки, так». Гостей пригощають печеною картоплею, солоними огірками, капустою, салом, холодцем, і неодмінно підносять чарку Криївки. Бойки будують монументальні і прості хати: стіни складають з масивних ялинових колод, дах криють переважно «китицями» (пов’язаними солом’яними снопами). Вікна, двері, ворота розписують дивовижними орнаментами. Одним з важливих елементів розпису є, до речі, «древо життя». Радієш, побачивши такий будинок: веселий, з настроєм! А якщо стане сумно, бойки завжди готові згадати про старовинний бойківський танець Бітля, який виконується попарно, стоячи на бочці.

2 Гуцули

Hutsul_Men_WDL10064-663x426

Їх називають українськими горянами. Гуцули вільнолюбні й незалежні. Гостям раді, але чужих в рідню записати не квапляться. Люди-феєрверки, – це, мабуть, про них. Величезну увагу гуцули приділяють одягу: люблять вбиратися, причому навіть чоловічі куртки киптарі розшиті золотом і прикрашені помпонами. У багатьох гуцулів будинки також прикрашені: кругом розшиті рушники, килими. Меблі прикрашені хитромудрим різьбленням. Окрім вбрання люблять гуцули зброю. Здавна вважалося: два пістолі за широким поясом має тільки бідний гуцул. А ще вони прагнуть показати себе всьому світу: ось ми які, статні, ошатні, спритно танцюємо і вміло працюємо.

Гуцули вельми гарячий народ, але при цьому вміють стримувати свою буйну вдачу. Щоб не зірватися, гуцули нібито майже не п’ють спиртне: на дві сотні гостей, які прийшли на весілля, можуть виставити пляшку горілки. Гуцули живуть на Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях України. Про значення слова «гуцул» досі ведуться суперечки. Одні вчені вважають, що етимологія слова сходить до молдавського «гоц» або «гуц», що означає «розбійник», інші – до слова «кочул», що означає «пастух». Як би там не було, але гуцули завжди вважалися умілими чабанами. Для передачі сигналів під час свого перебування в горах пастухи-гуцули використовували довгу дерев’яну трубу – трембіту (вона ж виступала в ролі музичного інструменту).

А ще тут як і раніше сильні традиції шаманізму. Якщо пощастить, можна зустріти гуцульського мольфара. У давнину їх називали «земними богами», а сьогодні – знахарями, чаклунами, цілителями (це залежить від того, білий мольфар або чорний). Мольфари користуються незаперечним авторитетом: їхні пророцтва збуваються, відомі також випадки зцілення безнадійно хворих людей.

3 Лемки

23

80-90-ті роки минулого століття часто називають початком відродження народності лемків. За однією з версій, предками лемків були стародавні племена білих хорватів, які проживали по схилах Карпатських гір. Багато трагедій довелося пережити лемкам: знищення в Талергофському концтаборі, насильницьке переселення в рамках спецоперації «Вісла».

Сьогодні частина лемків живе в Україні, інша частина – на території Польщі, третя – у Словаччині. Живучи в Україні лемки переважно вважають себе частиною українського народу, хоча можна зустріти і тих, хто виступає за «відокремленість» (національну самодостатність).

Лемки намагаються зберегти свої національні особливості, в першу чергу, мову. Мову лемків просто відрізнити по постійному наголосу на передостанньому складі (на відміну від рухомого наголосу в вимові східних слов’ян), твердому «и» і частому вживанню слова «лем» («лише», «тільки»).

Традиційні вбрання лемків легко впізнати. Чоловіки носили суконне пальто чуганю, незвичайне для українців, жінки – білі косинки і широке візерункове намисто «силянку». Сьогодні на базарах Західної України можна зустріти дерев’яних орлів і обплетені дротом тарілки – зразки традиційного ремесла лемків, іменованого «дротярство». До лемків зараховували себе багато відомих осіб, але найвідомішим лемком був, мабуть, Енді Уорхол (справжнє ім’я Андрій Варгола) – культова особистість в світі поп-арту.

4 Буковинці

i_028

Буковинські села в Чернівецькій області впізнаються відразу: будинки розташовані щільно один до одного, і кожна хата немов змагається з сусідською нарядом і охайністю. Буковинці неодмінно білять свої будинки і прикрашають їх двома кольоровими смугами. Верхня, розписана орнаментами, йде під покрівлею і зорово з’єднує дах зі стіною; нижня, – яскраво червона або синя, – виконує практичну функцію: захищає низ дому від бруду. Деякі господарі прикрашають будинки пілястрами з химерними капітелями і фарбують стіни між вікнами в яскраві кольори.

Поруч з кожною хатою – охайний дворик з такими ж яскравими і акуратними будівлями. Особливі у буковинців і храми: вони складаються з квадратних зрубів і здалеку дуже схожі на хату. Така, наприклад, церква св. Миколая в Берегометі, побудована в 1786 році. На внутрішніх стінах храму збереглися рідкісні зразки буковинського живопису, в тому числі фрагменти «Страшного суду». Величезну роль у формуванні культури і традицій буковинців зіграли російські старообрядці-ліловани, які почали переселятися на території сучасної Чернівецької області в 20-ті роки XVIII століття.

5 Подоляни

Podolanka12

Поділля – історична місцевість на півдні України в межиріччі Дністра і Південного Брута. Предки сучасних подолян почали заселяти ці території імовірно в 4-3 столітті до н.е. Багато пізніше тут була зведена фортеця Кліпедава, навколо якої з часом виросло місто Кам’янець-Подільський.

Самобутня культура подолян зазнала безліч впливів: і росіяни старовіри, і поляки, і євреї, і вірмени по крупицях збагачували їх побут і традиції. Тому й можна зустріти в цих місцях католицькі костели, православні храми, мусульманські мінарети. Вся еклектичність культурних традицій подолян, як у дзеркалі, відбивається в їх декоративно-прикладній творчості – гончарстві, ткацтві, вишивці і лозоплетінні.

Традиційний одяг багато декорований, прикрашений вишивкою і мережкою. Подільські жіночі сорочки, рукави яких вишиті мудрими візерунками, відомі далеко за межами України. Не меншою популярністю користуються і самоткані килими з «мовцями» рослинними або геометричними орнаментами.

Мазані стіни подільських хат злегка підсинені, окремі фрагменти підведені червоною глиною, внутрішній інтер’єр щедро прикрашений розшитими рушниками. Навіть печі – священне домашнє вогнище – подоляни розписують «сосонками» і «хвощами».

Цікаво, що у стародавніх подолян був широко поширений культ землі: копати, «бити» її без потреби вважалося неприпустимим. До наших часів дійшли відомості про так звану «Клятву землею», коли людина опускалася на коліна і набирала у рот землю. Вважалося, що чудодійна сила землі зцілювала від ран і опіків. Подоляни також вірили, що «рідна земля» в якості амулета здатна захистити солдата від кулі ворога.



загрузка...

Напишіть свій коментар

Loading...