Закарпатські народні казки. Три смішні оповідки з гуцульського фольклору

0
4 367

foto6_b

Казки Закарпаття мають більшу віддаленість мови від української літературної, ніж інші. З огляду на подібні факти робилися численні спроби кодифікувати закарпатський діалект як окрему мову, розробити її граматичні норми. З цього нічого не вийшло, бо єдиного закарпатського діалекту не існує, а маємо групу споріднених, але відмінних одна від одної говірок, і звести їх до спільного знаменника нікому не вдалося.

Можна з певністю стверджувати, що на Закарпатті побутують ті самі сюжети, що й по всій Україні. Казковий епос сусідніх угорців і румунів набагато більше відрізняється від сукупного казкового епосу українського Закарпаття, ніж епос віддаленіших географічно українців Подніпров’я й Поділля. Спільні сюжети та мотиви мандрували по Україні, хоча, як і у всіх регіонах, трапляються в Закарпатті й місцеві побутові казки.

Гроші на той світ

Як чоловік шукав дурніших від себе — 01

Ходив чоловік, працьовав і жоні приносив гроші. І багато наскладав.

— Жіночко, цисі будемо тратити, а сі другі складай. Якби яка напасть на нас прийшла, то треба будуть гроші. А якийсь там нероба знав, яка то жінка, убрався він, почорнився та приходить до неї:
— Добрий день!
— Добрий день. Що ви, дідику, хотіли? Хочете муки?
— Нє, гроші хочу.
— У нас, — повідає, — грошей не є. Якби була яка напасть, то ми гроші даме.
— Я — напасть.
— І-і-йой! Та кой ви напасть, то нате гроші. І дала йому гроші, і пішов він.

Через пару днів приходить чоловік:

— Добрий день, жіночко! Ну як, дома все в порядку? Чи не було якої напасті?
— Так, була напасть, і я їй гроші дала.
— Йой! — ляснув чоловік у долоні. — Яка напасть?
— Та така напасть. Чорна така.
— Ей, жоно, ти — дурна.

Плюнув він та й лишив її. І двоє дітей, і жону, і пішов. Жаль йому за грішми, що жона віддала. Взяв сокиру та ходить селами, заробляє. І такий журний, що на чудо. Іде дорогою й зустрічає чоловіка з його села:

— Добрий день! Як, — питає, — дома моя жінка та й діти? Таке вона мені зробила. Віддала напасти, якомусь голодригашови, усі гроші, що я заробив.

А чоловік йому відповідає:

— Ти сам винен. Кой ти видів, що твоя жінка нерозумна, чого ти давав гроші? Ти йди додому, бо діти голодні. Діти село годує й одягає. Ганьба твоя.

Іде він додому. Як той поговорив з ним, іде. Взуття цураве на ньому. Іде дорогою, а там таке болото. А якась жона везе волами солому.

— Жіночко, — просить, — перевезіть мене через це болото. Видите, цураве взуття.
— А ти осліп, — каже, — не видиш, що я на возі стою, щоби не тяжко воли тягли?
— Ай, — каже, — коби ви знали, з якого далекого світу я йду.
— А, ви з того світу, так? То сідайте, кой з того світу. Прийшла вона додому, розпрягла волів, зметала ворох соломи.

Сідають, їдять.

— Ну, як на тому світі? — звідає вона чоловіка.
— Дуже файно.
— Мій чоловік Іванко був такий чесний та вмер. Чи видите його даколи?
— Ой, видиме ся з ним.
— А як, чи суть гроші в нього?
— Не є в нього грошей.
— А коли ви будете йти на той світ?
— Скоро буду йти.
— Чи понесете йому гроші? Я продала двоє волів. Нате гроші та передайте йому. Скажіть, що жона дала.
— Добре, добре.
— Та й передайте йому ще хромові чижми.

Той маленько посидів та й іде геть. А жона каже:

— Добрий був у мене чоловік Іванко. А цесь другий ґазда так ня б’є. Зараз прийде двома кіньми п’яний з города. Так ня лупить, що раз!

Пішов він. Зараз приїде той. Приїхав, а вона кричить:

— Вже ся напив? Пив би-сь кров свою! То в мене був золотий чоловік Іванко. Загнала йому гроші за воли на той світ.
— Як?
— Був чоловік з того світу. Та й чижми йому дала, бо не є в нього.
— Ти! Ти здуріла! Куди він пішов?
— Туди.

Той сів на коня — та за ним. Той на кони йде, а він увидів його, торбину вер та й січе сокирою турша.

— Ви виділи такого чоловіка, щоби сюди йшов?
— Що сокиру на плечі поніс?
— Ага! Сідайте на мого коня та чи догоните?
— Ана, а це хто буде рубати?
— Я буду рубати, поки ся вернете.

Той почав рубати турша, а той пішов у другий бік, коня продав та й пішов додому.

А чоловік наробився та собі пішов додому. Та й каже жоні:

— І-і-і, ти дурна, ти такі гроші віддала.
— А ти розумний та й коня віддав.

А той прийшов додому, дав жоні гроші, і потому було благополучне життя в них.

Село Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук

Казка про боязливого зайця

Заєць усе дуже боявся, бо все його їмало. Думає він собі: «Чого я такий нещасливий? Де ся не кину, там мене лем смерть чекає. Як так мені жити, то радше піду та скочу в воду, жеби-м не бідовав на цьому світі.» І розбігся, і просто в воду. А над водою сиділи жаби, напудилися зайця та поскакали в воду. Заєць тото увидів і не скочив. Став собі й каже: — Гоп, ту ще й мене хтось боїться. І не скакав він у воду, вернувся до лісу та й далі живе.

Село Зарічево, Перечинського району, Закарпатської області
Оповідач: Пеняк Іван (Янко) Миколайович (1921 року народження)
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук

Як лікувати лінь

Дівчина-пташка — 01

У великого пан була дуже гарна дочка. Та була така лінива, що і слово мовити лінилася. Слуги її мили, чесали, годували, зодягали та й цілий день гойдали на гойдалці. Підросла вона та й настала пора виходити заміж. Пан впав у велику журу (журбу), що робити з дочкою: пішла за неї погана слава по всій окрузі.
В той час, у того пана служив бідний легінь. Якраз тоді була весна. Слуга запряг два молоді та два старі бики та пішов у поле орати. Запряг до плуга молодих бичків, а ті ні з місця. Узяв слуга бичків, розпряг, прив’язав до воза, сіна їм не дав, а з старими биками почав орати. Так орав до обіду. На обід перепочив, поїв, дав їсти старим бикам. Потім старих биків звільнив від упряжі, прив’язав їм до хвостів по жмуту сіна. Запряг до плуга молодих бичків, а старих погнав по борозні перед молодими. Молоді бички були голодні та тягнулися за сіном, що трималося до хвостів старих биків, а заразом тягнули за собою і плуга. Голод заставив їх швидко рухатися, отож слуга зорав ними багато поля.

Під вечір прийшов на поле пан, побачив ту хитрість слуги та й питає: “Що ти робиш?”, а слуга каже: “Най старі бики водять молодих”. Бачить пан, що слуга у нього не простак, раз худобу обхитрив.
Задумався він, та й рішив видати ліниву дочку за хитрого слугу. Каже слузі: “Даю тобі половину багатства, лиш сватай мою дочку”. Слуга злакомився (полакомився) на багатство та й дочка вродою була гарна і згодився.

Поженилися вони, дав пан дочці у віно (придане) землі, худоби, почали вони жити окремо. Встає молодий зять пана ранком, іде в поле, цілий день працює, а коли повертається додому – жінка сидить, хата неметена, їсти нема, худоба голодна реве. Погодував чоловік худобу, зробив їсти, прибрав у хаті. На другий день повертається з роботи, а вдома те ж саме.

В хаті у куточку висіла жінчина шуба. На третій день вранці чоловік встав, підійшов до шуби і голосно говорить: “Шубо! Я йду в поле робити, а ти хату замети, їсти навари, худобу нагодуй. Коли це не зробиш, будеш від мене муштрована (наказана)”.

Вертається чоловік додому, а вдома те саме, що і було. Чоловік до шуби з гнівом каже: “Та ти мене не слухаєш? Тепер я тобі покажу. Ану, жінко, візьми шубу на плечі!” Жінка шубу одягнула, а чоловік шмагає батогом по плечах, та й промовляє: “Не сиди, шубо, без діла, а роби те, що я тобі наказую, бо інакше буду тебе ще більше муштрувати”. Добряче відшмагав шубу, а через неї і жінку, та й заходився по господарству.
На слідуючий день зібрався чоловік у поле, та й наказує шубі: “Дивися, все пороби, бо інакше не так будеш бита”, і пішов.

Сидить жінка дома, болять її плечі й руки, та нічого вона не робить. Після обіду каже шубі: “Шубо, давай все роби, бо прийде чоловік з роботи та буде нас бити”. А шуба ні з місця. Здогадалася жінка, як боляче б’є батіг, встала, підмела хату, приготувала їсти, нагодувала худобу, сіла відпочити. Прийшов чоловік з поля, побачив, що все зроблено, зняв з вішалки шубу, одягнув її на жінку і давай її обнімати, ласкати та промовляти: “Яка ти в мене молодчино, шубко, тепер я тебе завжди буду любити, лише робити не переставай”. Сподобалось жінці як він її пестить, та й вирішила вона працювати по господарству кожного дня.
Прийшов у гості пан до зятя, побачив, яка в нього дочка працьовита зробилася і щиро подякував зятеві за науку. На цьому нашій пришті кінець, а хто читав, молодець.

Записала Обриська Ганна
Джерело: proridne.org

Поділись