Парк Долина Смерті та камінці, що самі пересуваються по ній

0
1528

Серед цього голого простору розкидані валуни – на вигляд звичайнісінькі, розмірами від футбольного м’яча до півтонни вагою. І камені ці мають властивість міняти своє місце розташування, залишаючи видимі сліди свого пересування. І це не єдине на планеті таке місце…

Займаючи територію, рівну 3.3 мільйонам акрів, Долина Смерті (Death Valley) вважається найбільшим парком на території США та суміжних держав. Із заходу Долину Смерті підпирає гора Телескоп Пік (Telescope Peak), яке піднімається на висоту 11.049 футів. А на сході долина впирається у підніжжя гори Дантез Вью (Dante’s View), з висоти 5.475 футів якої відкривається приголомшливий вид майже на всю долину.

Долина Смерті – це перш за все драматичний колорит пустелі – незвичайна дика, первісна природа й чудовий ландшафт якої представляють геологічний, історичний і художній інтерес для дослідників і туристів. Найнижча точка Західної Півсфери (Western Hemisphere) – Бедвотер (Badwater) розташовується на 282 фути нижче рівня моря.

Свою назву Долина Смерті отримала від переселенців, які перетинали її в 1849 році, прагнучи найкоротшим шляхом досягти золотих копалень Каліфорнії. Путівник коротко повідомляє про те, що “деякі залишилися в ній назавжди”. Що залишилися в живих, зав’ялити на уламках розібраних возів м’ясо програли в боротьбі за мізерний запас води мулів і дійшли, залишивши за собою “життєрадісні” географічні назви: Долина Смерті, Похоронний хребет, гряда Останнього Шансу …
Через 30 років, в 1880 році тут знайшли поклади бури (Borax) і побудували шахту для її видобутку і переробки. З домашніх тварин виживали тільки мули, яких і використовували для вивезення бури з долини. 20 мулів запрягали в спеціальний 30 тонний візок, що складається з двох вагонів з причепленою ззаду бочкою води. У 1906 році Pacific Coast Borax Company припинила видобуток бури в Долині, але The 20 Mule Team і знаменитий погонич мулів Borax Bill стали однією з найяскравіших ікон в історії американського Дикого Заходу. Дорога, по якій вивозилася бура, існує понині і називається “20 Mule Team Borax route”.Але Долина примітна зовсім не цим. Як не дивно, це одне з найкрасивіших місць в Каліфорнії а, мабуть, і в США.

На великій ділянці долини, розташованій нижче рівня Світового Океану, і бувши колись дном доісторичного озера, можна спостерігати дивну поведінкку сольових відкладень. Ця ділянка ділиться на дві різні за текстурою та формами кристалів солі зони. У першому випадку сольові кристали ростуть вгору, формуючи химерні загострені нагромадження і лабіринти висотою 30-70см. Вони утворюють цікавий своєю хаотичністю передній план, добре підкреслюваний променями низького сонця в ранкові та вечірні години. Гострі, як ножі що ростуть, кристали в жаркий день видають зловісний, ні на що не схожий тріск … По цій ділянці долини досить складно переміщатися і наявність добротних черевик є необхідною. Це місце, мабуть через його важкопрохідність, якийсь жартівник назвав Гольф Клуб Диявола (Devil’s Golf Course), назва прижилася.

Поруч розташована найнижча в Долині місцевість Badwater (Погана Вода), розташована на 86 метрів нижче рівня Світового Океану. Сіль тут веде себе по-іншому. На абсолютно рівній білій поверхні утворюється рівномірна соляна сітка висотою 4-6см. Сітка ця складається з фігур, що тяжіють за формою до шестикутника, і величезною павутиною накриває дно Долини, створюючи абсолютно ірреальний, неземний пейзаж.

Долина Смерті, національний заповідник США, знаходиться в східній частині Каліфорнії, майже біля кордону з Невадою і є найнижчим (на 86 метрів нижче рівня моря) місцем в Західній півкулі і найспекотнішим місцем на Землі. До неї приблизно три години їзди від Лос-Анджелеса. У південній частині Долини Смерті розташована плоска, рівна глиняна рівнина – дно висохлого озера Рейстрек-Плая, – яка називається Долина каменів, що рухаються (Racetrack Playa). По самому феномену, який зустрічається у цій місцевості

Щось надприродне коїться в Долині Смерті. Величезні валуни самі собою повзуть по дну сухого озера. До них ніхто не торкається, а вони повзуть і повзуть. Ніхто не бачив, як вони рухаються. І все ж вони вперто повзуть, ніби живі, зрідка перекидаючись з боку на бік, залишаючи за собою сліди, що тягнуться на десятки метрів. Що треба цих каменях? Куди вони повзуть? Навіщо?

Рухомі камені ( англ. Sailing stones), також називаються ковзаючі або повзаючі камені – геологічний феномен, виявлений на дні висохлого озера. Камені повільно рухаються по глинистій поверхні дна. Про це свідчать загадкові сліди, які вони залишають за собою. Камені пересуваються самостійно без посторонньої допомоги, проте ніхто ніколи не бачив і не знімав переміщення на камеру. Подібні рухи каменів були відзначені в кількох інших місцях, проте за кількістю і довжині слідів Рейстрек-Плайя сильно виділяється серед інших.

Глинисте дно Рейстрек-Плайя майже весь час сухе, і нічого на ньому не росте. Воно покрито майже рівномірним візерунком з тріщин, що утворюють неправильні шестикутні осередки. Але там є ще дещо, набагато більш цікаве. На дні валяються камені – важкі брили масою до тридцяти кілограмів. Але насправді вони там не лежать нерухомо: часом вони самі рухаються, залишаючи за собою на землі неглибокі (не більше пари сантиметрів), але дуже довгі (до декількох десятків метрів) борозди. Пока, правда, рух цих каменів ще ніхто не бачив і не зняв на плівку. Але в тому, що камені переміщуються, сумнівів немає – борозни тягнуться практично від кожного з них. Це не справа рук людей чи інших кінцівок якихось інших тварин. Нікого за таким дивним розвага не заставали, бо нікому ці уламки не потрібні – ні людям, ні вже тим більше звірів. Деякий час існувало єдине логічне припущення про те, що повзати камені змушують надприродні сіли. Однак на початку XX століття звідки не візьмись заявилися вчені і сказали, що причина таємничого руху – в якихось магнітних полях. Ця версія не мала нічого спільного з дійсністю, та й толком нічого не пояснила. Проте в ній немає нічого несподіваного: електромагнітна картина світу в ту пору все ще царювала в науці…

Перші наукові роботи з описом траєкторій каменів з’явилися наприкінці 1940-х-1950-х роках. Однак це не допомогло дізнатися природу руху: все, що змогли зробити дослідники – це придумати багато нових гіпотез, і деякі з них були дуже складними. У будь-якому випадку, вчені практично одноголосно стверджували, що цей дивний феномен пов’язаний з бурхливими дощами які зрідка бувають в Долині Смерті, а також наступними за ними повенями і всім іншим, що з цим зв’язано. Більшість концепцій про пересування цих каменів (як їх тільки не називали: їдучі, повзучі, що пливуть, рухаючісь, ковзаючі, танцюючі … без Rolling Stones все ж обійшлося) сходилося на деяких загальних моментах. Так дослідники змогли виділити ряд факторів, які явно сприяють переміщенням глиб. Перший фактор – це досить слизька основа під каменем, простіше кажучи, бруд. На користь цього аргументу свідчить як мінімум форма сліду. Доріжки, які залишають за собою камені, мають чітку форму з рівними краями, а значить, спочатку грунт був м’яким і тільки потім застила. Але слизька основа – це лише умова рухливості. А головний фактор, за рахунок якого починається рух, – це вітер, який підштовхує камені, що лежать на склизкой глині. Втім, думка щодо вітру підтримували тоді далеко не всі. Скажімо, геолог Джордж Стенлі (George M. Stanley) з університету Мічігану (University of Michigan) в неї ні крапельки не вірив, обгрунтовуючи свою думку тим, що камені надто важкі, щоб їх могли рухати повітряні маси. Висувалася ідея про те, що вітер штовхав не самі камені, а ще й шматки льоду, нараставшие на валунах, і грали роль свого роду вітрил, що збільшують площу контакту з атмосферою. Заодно передбачалося, що лід полегшує ковзання по бруду. Крім цього, були ще міркування, що на переміщення каменів могли впливати землетруси. Однак цю здогадку досить швидко відкинули, тому що сейсмічна активність посилюється в тому районі вкрай рідко, до того ж вона дуже слабка для того, щоб демонструвати такий вплив.

Минуло ще багато-багато років, коли після прогулянки по Долині Смерті Пола Мессіна (Paula Messina), теперішній професор з університету Сан-Хосе (San José State University), у 1993 році моторошно зацікавилася каменями, які вона вважала за краще кликати танцюючими. Та так зацікавилася, що стала посилено вивчати все атмосферно-геологічні справи на дні Рейстрек-Плая. І, врешті-решт, спорудила з своїх досліджень цілу дисертацію! До тих результатів, до яких вона прийшла в своїй роботі, не могли прийти попередні дослідники, бо Пола для неї використовувала можливості системи GPS, відстежуючи положення каменів з точністю до декількох сантиметрів. Вона виявила, що в цілому камені не рухалися паралельно. За її висновком, це підтверджує те, що лід не має відношення до справи. Крім того, вивчивши зміна координат аж 162 валунів, вона зрозуміла, що на ковзання валунів не впливають ні їх розмір, ні їх форма. Зате з’ясувалося, що рух багато в чому залежить від того, в якій частині Рейстрек-Плайя вони знаходяться. Відповідно до моделі, створеної дослідницею, вітер над озером веде себе дуже складним чином. Після бурі він розділяється на два потоки, що пов’язано з особливостями геометрії гір, що оточують Рейстрек-Плая. Через це каміння, що локалізуються по різних краях озера, переміщаються в різних, практично перпендикулярних напрямках. А в центрі вітри стикаються і закручуються в міні-торнадо, змушуючи також крутитися і камені. Цікаво те, що в процесі руху камені істотно зсуваються, потрапляючи під дію то одного, то іншого вітру, то взагалі – потрапляючи у вихор в центрі.

Однак, незважаючи на те, що майже кожного року професор Мессіна вивчає місце розташування каменів, вона так і не може відповісти на цілий ряд непростих питань.
Чому деякі камені пересуваються, а інші стоять на місці? Чи пов’язано це з тим, що після сходу води земля в одних місцях суші, ніж в інших? Чому камені “розкидані” по всьому дну озера, тоді як в результаті таких регулярних вітрів, спрямованих практично завжди однаково, основна частина брил повинна бути в одного з країв? Чи пов’язано це з тим, що камені як-то “повертаються” назад, або їх просто забирають для чогось люди?

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (1)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (2)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (3)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (4)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (5)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (6)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (7)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (8)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (9)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (10)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (11)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (12)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (13)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (14)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (15)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (16)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (17)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (18)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (19)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (20)

Парк Долина Смерті та камінці що самі пересуваються по ній (21)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ