Тут молились Богдан Хмельницький та Іван Мазепа: старовинна церква Преображення Господнього у с. Залужжі під Збаражем (відео, фото)

0
1138

Село Залужжя, що розкинулося на території околиці літописного Збаража за півдесятка кілометрів від сучасного райцентру Тернопільщини — один з обов’язкових маршрутів для тих, хто цікавиться історією, захоплюється краєвидами і ладен задля цього здолати шлях битими польовими дорогами. Тут на вершині Чернечої гори (інша назва — Монастирок), оточеної лісом, височить одна з найкрасивіших пам’яток духовності, історії та архітектури України національного значення — церква Преображення Господнього (нині — УПЦ КП), збудована, як повідомляє напис над її входом, у 1600-му році. З місцем, де свого часу постав цей величний храм, пов’язано чимало історичних подій, про які туристам і паломникам охоче оповідає настоятель отець Михайло Найко — не тільки добрий пастир, а й небайдужий до справи збереження національної спадщини ентузіаст.

Як свідчить історія, ще в ХІІІ столітті монах, якому з Божою допомогою вдалося втекти від навали Батия у ці землі Київської Русі, заснував на горі серед лісів скит. З нього постав православний монастир на честь єгипетського подвижника-пустельника IV-го століття Святого Онуфрія. Нині про це нагадує лише пам’ятник — чернець, який несе до хреста на руках храм, і скульптура Святого. Щороку 25-го червня тут досі урочисто вшановують день пам’яті преподобного Онуфрія Великого, адже він здавна вважався покровителем Збаразької землі. Обнесений муром, земляним валом і ровом у той час монастир підземними ходами з’єднувався із Старо-Збаразькою фортецею, що розташовувалася за декілька сотень метрів. Під час татарських набігів в 1474-му році усе це, як і сам Збараж, було зруйновано. Через шість років, зусиллями князя Василя Збаразького фортецю відбудували і постав новий кам’яний монастир, який, на жаль, знову був знищений татарами в ХVI столітті, як і весь оборонний комплекс міста. На місці цього монастиря і збудували оборонного типу храм Спаса. Наприкінці ХVIІ століття монастир все ж постає з руїн за допомогою белзького воєводи князя Дмитра-Юрія Вишневецького. При обителі відкрили школу, ченці заклали сади і виноградники, доглядали пасіку.

Під час облоги Збаража козаками в 1649-му році Спасо-Преображенську церкву відвідував гетьман Богдан Хмельницький. Він подарував храму декілька ікон, проте їхня подальша доля не відома. У 1707-му році там також молився гетьман Іван Мазепа, коли прибув до Збаража з російським царем Петром І на зустріч з Польським королем Августом ІІ.

На початку ХVIІІ століття православний монастир змушений був перейти до унії. Як зазначає в часописі «Галицька брама» настоятель храму Преображення Господнього о. Михайло Найко: «До 1708-го року насельники монастиря все ще дотримувались православного сповідання; лише в цьому році декілька ченців зі Збаража переходять у Почаївський монастир, котрий ще до 1720-го року зумів протриматись в православ’ї». Ставши уніатським, Збаразький монастир поступово занепадає. Його розквіт починається в 1760-х роках і тоді там відкривається філософська школа. Після пожежі в 1771-му її переносять до Загаєцького монастиря в Шумському районі. Через п’ять років василіани відновлюють Збаразький монастир і відкривають там новіціат з теології.

Згодом, коли Галичина та частина південного Погориння Волині потрапляє під владу Австрії, він зазнає негативних впливів реформаторської політики цісаря Йосифа ІІ. Ченців переводять до Теребовлянського монастиря, який три роки по тому — в 1789-му році ліквідовують також. Чотирнадцять об’єктів монастирських будівель були продані з аукціону 1 квітня 1788-го року Йогану Веллєру. Вони були розібрані і з них купець збудував на околиці Залужжя фільварок, а з надгробних плит старого кладовища, що було біля церкви, зробив огорожу. Спаська ж церква стала парафіяльною.

За часів радянського тоталітарного режиму в 1961-му році храм Преображення Господнього закривають, а на початку 1980-х у ньому нищать намісний ряд іконостасу, престол, підлогу, розграбовують ікони, книги, церковну утварь. Церква повернена вірянам в лютому 1989-го року, відремонтована їхнім коштом і у вересні освячена.

Реставраційні роботи там провели вже наприкінці 1990-х. У 2003-му під час проведення до храму газу і теплотраси виявлено численні поховання ХVI-го століття. Є здогадки, що вони належать захисникам монастиря і Збаража. Також з північного боку церкви виявлені фундаменти, можливо, давнього храму. Збереглися і руїни оборонних мурів. Та, як кажуть фахівці, тут ще багато не розкритих таємниць. Як розповіли в НЗ «Замки Тернопілля», до складу якого входить святиня, настоятелю храму отцеві Михайлові Найку належить ідея перенесення в цю місцевість старовинних дерев’яних храмів краю, які потребують порятунку, де за проектом Національної академії наук України має бути палеоскансен. Не дочекавшись коштів від держави, отець Михайло власноруч почав втілювати свій задум, розпочавши з церкви Святого Архистратига Михайла 1756-го року, що в селі Горинка Кременецького району. Окрім споруд сакрального характеру, згідно з розробками науковців, на Чернечій горі, але вже біля руїн Старо-Збаразької фортеці, розмістять житла трипільців, слов’ян, стоянки раннього кам’яного віку, відновлені пивниці. Цей ансамбль української архітектури різних історичних епох має стати ще одним осередком туризму краю. Церква Преображення Господнього в Залужжі привертає увагу не лише своєю історією, духовною енергетикою, архітектурою, а й не звичним сонячним годинником на стіні, який відраховує час у зворотному напрямку. Тому, здається, що він в цьому місці зупиняється — для того, щоб можна було, не поспішаючи, помолитися, відчути той дух героїчної і водночас трагічної минувшини, розгледіти навколишню красу цього маленького куточка нашої великої України.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ