10 повчальних історій про сучасне рабство

0
185

preview-650x390-650-1410500925
Насправді рабство ніхто не відміняв, його просто видозмінили, і тепер воно виглядає так:

Кредитні картки

Петро отримує 5 тисяч гривень на місяць. Також у нього є кілька кредитних карток із загальним боргом 10 тисяч гривень. За обслуговування цього кредиту Петро щомісяця платить банкам 10 відсотків від своєї зарплати: 500.

При цьому потихеньку виплатити кредит і перестати виплачувати данину лихварям Петро не може. По-перше, його міцно тримає на гачку такий прийом, як «мінімальний платіж»: якщо Петро перестане витрачати гроші з кредиток, йому доведеться протягом декількох місяців жити на половину зарплати, чого він собі дозволити не може.

А по-друге, навколо стільки спокус, стільки речей-які-можна-купити-за-гроші … що Петро не бачить іншого виходу, окрім як продовжувати рік за роком годувати банки, що наживаються на його біді.

Кумедний факт: Петро давно вже мріє про власний бізнес. А рентабельність 30 відсотків річних його більш ніж влаштувала б. Однак організувати абсолютно залізний гешефт – виплатити банкам борг і почати класти відсотки по кредиту собі в кишеню – Петро не може. Матриця не дозволяє.

Автомобілі

Дмитро любить автомобілі. Раніше він їздив на метро, ​​потім зібрав гроші на «Жигулі». Зараз їздить на взятому в кредит «Лансері». Грошей у нього обмаль, часто доводиться економити на найважливішому, типу відпустки або лікарів. Але життя без свого автомобіля Дмитро вже не уявляє.

Йому треба віддавати кредит за машину, розплачуватися за втюхане дилером додаткове обладнання і непристойно дорогу страховку. Йому треба вирішувати безліч дрібних проблем з паркуванням, з подряпинами, із заміною мастил і з гарантійним ремонтом. Йому треба раз на сезон міняти гуму і 3 рази на тиждень заливати собі повний бак.

Дмитро, в принципі, не нарікає. Кожне окреме грошове «уприскування» в машину цілком посильне. От тільки якби Дмитро ретельно підрахував вартість користування своїм скарбом, він би з’ясував, що вузькоокий чотириколісний «друг» щомісяця пожирає третину його зарплати і половину його вільного часу.

Міг би Дмитро купити собі замість «Лансера» стару добру «Ладу-зубило», щоб не морочитися взагалі ні КАСКО, ні іржею / подряпинами, ні дорогими запчастинами? Щоб кидати машину де завгодно і щоб лагодитися за невелику плату в хорошому сервісі поруч з будинком, без паперової метушні і без черг? Напевно, міг би. Але, якщо ви скажете Дмитру, що він вибрав собі машину не за рівнем, Дмитро навіть не посилатиме вас далеко з вашими порадами. Дмитро просто зробить здивовані очі і покрутить пальцем біля скроні.

Дрібні витрати

Василь працює сантехніком за викликом. Там тисяча, там дві, тут двісті гривень … в цілому мав би виходити непоганий заробіток. Однак у гаманці у Васі вкрай рідко скупчуються помітні суми, він майже завжди на мілині.

Чому?
Тому, що Вася як заробляє гроші, так їх і витрачає: не рахуючи. 50 гривень на таксі додому. 100 гривень на обід у ресторані. Ніби як працюєш і працюєш … а грошей немає як немає.

Якби Василь завів собі блокнот і почав туди записувати всі доходи і витрати, у нього б від жаху волосся стало дибки. Вася б побачив, що поїсти в ресторані – це не жалюгідні 100 за раз, як він думав, а 2 тисячі на місяць, 20 тисяч на рік. Вася б побачив, що таксі – це зручно і комфортно, але два місяці переміщень на маршрутках дозволять йому купити новий комп’ютер, про який він мріє вже 3 роки. Однак, як і належить нормальному рабу Матриці, рахувати гроші Вася не вважає за потрібне.

Весілля і Дні народження

Аліса виходить заміж. Аліса працює помічником менеджера, її обранець – молодшим інженером технічної підтримки. Бюджет новоствореної сім’ї – 10 тисяч гривень на місяць. Бюджет весілля – 100 тисяч. Чому б Алісі не одружитися тихо в РАЦСі і не поїхати відзначати обмін кільцями удвох з чоловіком в який-небудь тихий ресторанчик? Навіщо їй цей дивакуватий тамада, навіщо їй ці ганебні конкурси, навіщо їй ця юрба п’яного бидла, що незграбно тупотить ногами під Вєрку Сердючку?

Навіщо треба залазити в борги, розоряти батьків, годувати і поїти людей, які, будемо відверті, цілком в змозі поїсти і випити за свій рахунок? Аліса ж недурна і розуміє, що, якщо вона не буде влаштовувати весілля, ніхто на це й уваги не зверне: познизують плечима і забудуть на наступний день.

Причин спускати в нікуди річний дохід сім’ї у Аліси дві. По-перше, так їй наказує Матриця в особі наших звичаїв і традицій. По-друге, Алісі хочеться покрасуватися в білому платті, і Аліса вважає, що рік роботи двох осіб – цілком нормальна ціна за кілька весільних фотографій.

Звичайно, захисники наївної дівчини могли б сказати зараз, що весілля буває раз у житті … Але ж є ще дні народження, похорони, відзначення Нового року. Скільки грошей Аліса буде спускати щорічно на ці безглузді посиденьки?

Алкогольна петля

Юра періодично дивиться в дзеркало і думає, що треба б нарешті записатися в тренажерний зал: прибрати пивний животик і підбадьорити м’язи гирями-гантелями. Однак Юра працює 5 днів на тиждень, а після роботи випиває кухоль-другий розведеного етанолу.Він зовсім не алкоголік: Юра вірить, що спирт в малих дозах якщо не корисний, то хоча б не особливо шкідливий.

Однак робота і алкоголь так добре структурують його час, що записатися в тренажерний зал йому справді ніколи, та й сил після подвигів трудових на подвиги спортивні вже не залишається. Вагомих причин змінювати ритм свого життя у Юри немає. Просто Юра виглядає на 15 років старшим за свій вік і весь час відчуває себе злегка паршиво … але в цілому все окей. Матриця тримає Юру сталевою хваткою. Шансів зірвати зі свого горла її пальці у Юри, прямо скажемо, небагато.

Реклама

Іра п’є Колу, курить Мальборо, жує Орбіт і жере в три горла гамбургери в Макдоналдсі. Від неї завжди пахне Dolce & Gabbana, а свій Айфон Іра носить в сумці від Louis Vuitton. При цьому Іра впевнена, ніби реклама на неї ніяк не діє, а хворий шлунок і порожній гаманець – це її власний вибір. Хижі рила з телеекранів хором підтримують Ірину в її наївній омані: «Ти вільна людина, Іринко, ти розумна і красива жінка, ти завжди абсолютно добровільно і незалежно вибираєш, кому з нас ти покірно віднесеш чергову свою зарплату».

Дорогі речі

Гліб не настільки багатий, щоб купувати дешеві речі. Точніше, він взагалі небагатий. Гліб – бідняк, і грошей у нього часто не вистачає навіть на чашку гарячої кави в автоматі поверхом нижче його офісу.
Однак говорити «та, ну вас, це для мене занадто дорого» Гліб не вміє. Через це він постійно купує собі речі, від вигляду яких у набагато більш забезпечених людей на горлі негайно змикаються холодні зелені лапки.

Шкіряна куртка за дві зарплати? Я не настільки багатий, щоб купувати дешеві речі. І плювати, що в розмірах і фасонах Гліб не розбирається, через що виглядає в цій куртці як брат скупника краденого.
Ноутбук останньої моделі за 30 тисяч гривень? Я не настільки багатий, щоб купувати дешеві речі. Візьму кредит під шалені відсотки, буду 2 роки харчуватися вівсяною кашею з сіллю і їздити зайцем на метро, ​​але зате у мене на полиці буде припадати пилом гарний сріблястий ноутбук.Питається, і чого ж Глібу не стати скромнішим і не купувати собі речі трохи гірші, але в 10 разів дешевші?

Та все просто. Гліб лінується витратити 3:00 часу, щоб порівняти ціни і характеристики, щоб прорахувати плюси і мінуси покупки. Йому простіше рішуче гримнути кулаком і сказати «я вирішив, купую». Крім того, незважаючи на діряві черевики і заклеєні скотчем окуляри, Гліб чомусь соромиться повідомляти продавцям, що він бідняк.

Ремонт

Оля вважає, що квартири в Україні занадто дорогі. Один бог знає, яких зусиль їй і її сім’ї коштувала ця нова двокімнатна квартира. Тепер Оля робить в квартирі ремонт.

Візьмемо, наприклад, кухню.
Можна піти в будівельний магазин і купити там найдешевшу кухню, тисяч так за 5 гривень. За ці гроші Оля отримає кілька убогих шафок з ДСП, нехай без жодних претензій на дизайн, але вони все ж вміють зберігати всередині себе тарілки і каструлі.

Можна піти до шведів в ІКЕА і вибрати собі вже що-небудь пристойніше, тисяч так за 12. Якість, звичайно, буде не супер, але, якщо знайти хорошого збирача, який витратить кілька днів на приведення виробів скупих шведів в порядок, вийде цілком навіть симпатично.

Можна відвідати якусь нашу меблеву фабрику і вибрати з каталогу кухню під замовлення. Це буде вже тисяч 20, але зате подружки Олі будуть схвально цокати язиками при вигляді підсвічення всередині шафок і синусоїдного карниза над декоративними поличками, призначеними для збору квартирного пилу.

Можна зайти в салон італійських меблів і піддатися скромній чарівливості буржуазії. Там ціни на кухні починаються десь від 1 мільйона, але, якщо трохи пощастить, можна буде підібрати що-небудь зі старої колекції з величезною знижкою …

Питається, якого хлору Оля при всьому багатстві вибору купила кухню за 60 тисяч гривень? Це ж річна (!) її з чоловіком зарплата. При цьому ніяких збережень у сім’ї не передбачається, їм і так довелося позичати, щоб завершити ремонт до зими.

Ні, я розумію, кухня – це важливо, кухня – це надовго, Італія – ​​це якість … Але якщо Оля не могла ніяк вплинути на ціну квартири, то хоча б ціна ремонту була у її владі? Серйозно, якби Оля витратила на ремонт не 200 тисяч, а 20 тисяч гривень – що, зекономлені три роки роботи не окуплять їй моральних страждань від вигляду дешевої плитки і тонкого ламінату?

Ниття

Ігор постійно розповідає знайомим історії, одну дивовижнішу за іншу. Про кризу. Про якусь політику, мітинги. Ігор вічно на емоціях, у нього постійно хтось неправий: то директор, то продавець, то президент.
Звичайно, ми живемо у вільній країні, і Ігор має право в колі друзів обкладати геніталіями кого завгодно … але ж Ігор постійно страждає через чужі проблеми. Звичка лізти в чужі проблеми регулярно змушує його відчувати гнітюче безсилля, усвідомлювати, що десь щось погано, а він не може нічого змінити. Якби Ігору хто-небудь пояснив, що наш світ влаштований несправедливо і що єдиний спосіб зробити його кращим – почати з самого себе, Ігор, напевно, давно б уже був на якій-небудь керівній посаді. Мізки і руки в Ігора на місці, енергія з нього так і пре.

От тільки Ігор, на жаль, хоче витрачати свою невичерпну енергію не так на творчу діяльність, а на викриття і покарання людей, які, на думку Ігора, поводяться неправильно. Сам себе Ігор вважає добре пристосованим до життя : він вміє скандалити і стояти на своєму, може при нагоді навіть в морду дати. Друзі ж дивляться на Ігора з погано прихованою жалістю. Оскільки Ігор постійно вплутуватися на рівному місці то в скандали, то в бійки, то навіть у якісь безглузді суди.

Недосипання

Юля спить по 6 годин на добу. Іноді – по 5 годин. Прокинулася, зарядилась кавою і давай метушитися до самої ночі. Інша дівчина на її місці давно б уже задумалася про те, що якось неправильно живе. Але Юля ось вже багато років не висипається, і думати вона вже давно відівчилася. Коли у Юлі випадає вільних 30 хвилин, вона наливає собі чергову чашку якоїй-небудь бурди, яка бадьорить, і … сідає тупити. Дивиться телевізор, блукати інтернетом, просто дивитися посоловілими очима в стіну і ганяє по колу порожні думки.

Збоку здається, ніби вийти з цього проклятого кола дуже легко. Треба просто взяти собі за правило пірнати під ковдру рівно о 12 ночі. Кілька тижнів восьмигодинного сну, і Юлю буде не впізнати. Вона стане спокійною і доброю, перестане гавкати на людей і почне все встигати.

Але … щоб у ритмі вальсу переробити всі справи до 11 вечора, треба зробити над собою вольове зусилля. А на таке зусилля сонна Юля, на жаль, не здатна. Невиспана Юля буде щодня витрачати кілька годин на різного роду безглузду нісенітницю. Через цих втрачених кілька годин Юля буде щодня лягати не о 12, а о 2. А о 8 ранку – хочеш чи не хочеш – їй доведеться, невиспаній, вставати і летіти на роботу. Де вже тут замислюватися про якусь там зміну виду діяльності і великі гроші. Це так, мрії.

Поділись

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ