«Стоїш на березі і відчуваєш солоний запах вітру,
що віє з моря. І віриш, що вільний ти і життя лише почалося…»
(цитата з фільму «Достукатися до небес»)
Подорожуючи країнами, містами і містечками, якось мимохіть починаєш збирати свої особисті колекції: столиць, морів, річок. Гори також не виключення. Казково-мольфарські Карпати, величні та респектабельні Альпи, античні Апенніни, перші Кримські, затишні Юлійські Альпи… Ці дивовижні творіння Природи, які безперечно мають свою душу, дивним чином зачаровують і манять до себе знову і знову. А у моїх найрідніших гір – полинова душа, солоний присмак моря і сонячний колір теракоти!
Я довго йшла до своїх гір. Ні, вони розташовані зовсім близько – всього у годині їзди на авто від Херсону, але робота, буденна метушня і небажання повірити, що у степовому краю є гори, якось віддаляли мене від зустрічі з ними…
Дорога до херсонських гір була легкою і живописною – колоритні південні села, виноградники, осінні сади із стиглими яблуками. Згодом десь ліворуч почав виблискувати синім лиман, а зовсім далеко Станіслав-Аджигольський маяк хизувався своїм модерновим силуетом.
Колеса авто приминали випалені нещадним сонцем трави, серед яких зеленів тільки, наче вкритий інеєм полин, а у повітрі розносився гіркий аромат степового різнотрав’я, ще так добре знайомий з дитинства.
Гуркіт мотору стих – я на місці! Вразили височенні сухі чортополохи на фоні блакитного плеса лиману. Для мене вони – наче символи безкінечності життя: розпорошивши своє насіння вільними вітрами, ці мовчазні велетні степу вкотре зазеленіють і подарують свій ліловий квіт навесні.
Тільки спустившись на берег лиману і задерши голову вгору, можна було відчути всю красу і тиху велич херсонських гір.
Під ногами тихо потріскували мушлі, по берегу прогулювалися чайки, вітер змінився – запахло морем.
Піднявшись вгору, мене чекала екзотична текіла з її неодмінними атрибутами – сіллю і лимонами. Виготовлена із серцевини блакитної агави, напевно у далекій Мексиці, вона неймовірно пасувала до моєї зустрічі із горами – розбурхувала уяву і наповнювала враженнями. А захоплюючі розповіді про історичне минуле цих земель відносили набагато століть назад.
А далі – був гарний обряд загадування бажань, а можливо час розібратися у собі і чесно відповісти, чого насправді бажаєш? Впевнена: моє бажання (ну, та й що, як дитяче) незабаром неодмінно виповниться!
Тим часом величезна вогненна куля, омиваючись хвилями лиману, повільно ховалася за обрієм. Тихі звуки добре відомої пісні Скрябіна: «А пам’ятаєш холодне пиво Стокгольма і знову ми були двоє. Місця щасливих людей…» навели на думку, що я відкрила для себе ще одне місце щасливих людей – мої херсонські гори з полиновою душею, солоним присмаком моря і сонячним кольором теракоти!
Скрябін «Місця щасливих людей»:
автор: Центр туризму ХерсON khers-on.com
спеціально для ВСВІТІ
