У парку Книги мiста Любляни поряд з монументами вiдомим письменникам та фiлософам поставили пам’ятник i славетному українцевi. Його створив скульптор iз Харкова, а вiдкривав — Петро Порошенко. Президент, як зауважили шанувальники Григорiя Сковороди, зробив двi помилки у своїй промовi на честь вiдкриття пам’ятника. Передусiм вказав, що фiлософ жив у ХVII столiттi, тодi як роки його життя припадають на ХVIII. А також розповiдав, що буцiмто Сковорода заснував перший у Схiднiй Європi унiверситет. Хоча й такого факту немає в його життєписi, пише газета “Експрес”.
— Можливо, Президент мав на увазi Харкiвський унiверситет, який заснували зусиллями послiдовникiв Сковороди, а сам фiлософ не мав таких статкiв, щоб вiдкрити виш. Та й унiверситет Каразiна — перший виш у Схiднiй Українi, але не у Схiднiй Європi, — каже Тетяна Гринь, дослiдниця бiографiї Сковороди, науковий спiвробiтник Чорнухинського лiтературно-меморiального музею iменi Григорiя Сковороди.
— У якiй родинi народився знаменитий український фiлософ?
— Григорiй Cковорода походить iз роду козакiв. Народився 22 листопада 1722 року в селищi Чорнухи на Полтавщинi. Його батьки були козаки середньої ланки, яких у тi часи називали “малогрунтовими”. У дитинствi Григорiй вiдрiзнявся вiд своїх однолiткiв. Любив бувати сам, а також ставив дорослi як на свiй вiк запитання. Одним з найбiльших захоплень Сковороди в дитячi роки була музика. Вiн самотужки освоїв калинову сопiлку, а згодом i флейту, скрипку, лiру та бандуру. Вiн мав чудовий голос, i за це у 19 рокiв його обрали для спiву при iмператорському дворi.
— А як же став фiлософом?
— Спершу Григорiй, як i було заведено в тi часи, вчився в церковнопарафiяльнiй школi, а вже у 12-ть став студентом Києво-Могилянської академiї, де вивчив латинську, старогрецьку, староєврейську, польську, нiмецьку, росiйську мови. З обов’язкових 12 провчився в Академiї, до речi, 10 рокiв. Покинув студентську лаву з власної волi.
— А як вiн опинився в Європi?
— Про Європу вiн казав: “Мене цiкавлять вченi мужi, бiблiотеки та унiверситети”. Фiлософ прослухав курс лекцiй у Вiденському та Кракiвському унiверситетах, вивчав фiлософiю i в одному з вишiв у Нiмеччинi. Подорожував Угорщиною, Iталiєю, Нiмеччиною, Польщею. Меценатом його мандрiв виступив генерал Вишневський, який узяв Сковороду в Токайську комiсiю iз заготiвлi вин для царського двору…
Пiсля подорожей Сковорода був учителем, а тодi викладачем. I, до речi, першим, хто започаткував 12-рiвневу систему оцiнювання. Найнижчий бал цiєї системи звучав, як “весьма туп”, а найвищий — “весьма остр”. Студенти були в захватi вiд Сковороди. На його лекцiї в Харкiвському колегiумi приходили навiть з iнших курсiв.
— Однак Григорiй Сковорода все це покинув i став самiтником-мандрiвником. Чому?
— Сковорода мiг сягнути висот у кар’єрi. Йому пропонували посади в церквi та владних структурах. Однак вiн вiдмовлявся, адже це було йому не до душi. Переломним у його життi став 1769-й. Якось Григорiй Сковорода наснився сон, у якому вiн побачив усi вади людства в найгiршому виявi. I це видiння спонукало письменника переосмислити життя й вирушити в мандри, якi тривали 25 рокiв, аж до смертi. Їх суть у втечi вiд принад цього свiту.
— З Бiблiєю Сковорода був нерозлучний. А як ставився до Церкви?
— Чимало священикiв не вiдповiдали його уявленням про богопосвячене життя. Вiн критикував їх за те, що трактують Святе Письмо надто буквально. I, попри те, що вiн часто зупинявся в монастирях, серед його друзiв було чимало осiб духовного сану, а Бiблiю вважав наймудрiшою книгою, бути служителем Церкви не хотiв. Сучаснi релiгiєзнавцi, до речi, називають Сковороду православним протестантом.
— Яким було мандрiвне життя Сковороди?
— Грошей не мав. Жив iз того, що йому давали люди. Часто їв лише раз на день. М’яса ти риби не вживав. Переважно харчувався хлiбом i водою. Про їжу вiн казав: “Всяка їжа i пиття смачнi й кориснi, але треба знати час, мiсце i мiру”. До речi, маючи багато заможних друзiв, нерiдко отримував вiд них у подарунок усiлякi екзотичнi смаколики. Зокрема, у своїх листах вiн дякує за пармезан. Не нехтував i келихом вина з друзями. Про алкоголiзм висловлювався так: якщо Бог дав вам побачити п’яницю, то пощастило дiзнатись, яких не варто робити помилок.
— А чи правда, що фiлософ уникав жiночого товариства?
— Не зовсiм так. Якось вiн навiть закохався — у доньку майора з хутора Валки Харкiвської губернiї. Усе йшло до весiлля, однак в останню мить наречений вiдмовився вiд обраницi. Усе-таки Сковорода-фiлософ перемiг Сковороду-сiм’янина.
— Розкажiть про вiдому зустрiч Сковороди з Катериною II. Як це було?
— За переказами, Катерина II, довiдавшись про славу мандрiвного фiлософа, забажала його побачити. I на цiй аудiєнцiї Сковорода їй не вклонився, кажучи, що, лише коли вiн стоїть на повен зрiст, iмператриця зможе його розгледiти. А також, за переказами, вiн промовив: “Менi дудка й вiвця дорожчi царського вiнця”.
— 9 листопада минуло 222 роки з дня смертi Сковороди. Це правда, що цю дату фiлософовi вдалося передбачити?
— Так. У 72 роки Сковорода вказав день, коли помре. Його поховали в селi Пан-Iванiвка неподалiк улюбленого дуба, як i заповiдав. Там вiн i прилiг нiби заснути, але так i не прокинувся. На каменi поряд, на його ж бажання, викарбували слова “Свiт ловив мене, та не спiймав”. Не вiдомо, чи ховали його за християнськими традицiями. Нинi село, де спочиває фiлософ, називається Сковородинiвка i входить до складу Золочiвського району Харкiвської областi.
— А коли почали публiкувати твори Сковороди?
— Невдовзi пiсля смертi. Його учень Михайло Ковалинський був масоном, i вперше працi українського фiлософа побачили свiт у масонських виданнях. Творчiсть Сковороди вiдома у свiтi, а особливо популярна в Нiмеччинi. Надихаються його фiлософiєю й у далеких Японiї та Китаї. Ба навiть Iван Павло II цитував Сковороду!
— У чому ж полягає людське щастя, на думку фiлософа?
— На думку Сковороди, немає мiсця й часу, коли б люди були щасливими, адже щастя лише всерединi нас. Головне, як вiн учив, — не йти всупереч природi й шукати свою “сродну працю”. “Шукаємо щастя по країнах, столiттях, а воно скрiзь i завжди з нами…” — писав вiн.
Юлiя ЛОЗИНСЬКА
