Бути почутим важливо не лише дикторам і співакам, а й кожному з нас — у спілкуванні з керівництвом, ділових переговорах чи гарячих дискусіях за горнятком кави. І голос у будь-якій ситуації може стати вирішальним аргументом, навіть якщо в руках немає потрібних козирів. Розповідаємо, що робити, якщо природа не нагородила вас огортаючим оксамитовим баритоном або полонливим мецо-сопрано.
1. Дихайте
Сумно, коли повітря закінчується прямо посеред важливої фрази. Та й судомний свистячий вдих на півслові не додає впевненості. Можна сказати, що в усіх різний об’єм легень — що ж робити, якщо у вас він не надто великий? Але тут, як часто буває, розмір не має значення: важливо, як ви користуєтесь легенями.
Вокалісти й диктори знають, що дихати найкраще не грудьми, а животом — це називається діафрагмальним диханням. Намагайтеся не піднімати плечі під час вдиху, а набирати повітря черевною порожниною. І повірте, так уміє робити кожен — просто ляжте та дихайте, уважно прислухаючись до тіла. Одразу помітите різницю. Щойно зрозумієте механізм, намагайтеся переносити таке саме дихання і в режим стоячи. А там і до звички недалеко.
2. Не поспішайте
«Чим швидше все скажу, тим швидше вони почують і не зможуть перебити», — думають деякі. Подекуди це може спрацювати, але знадобляться додаткові навички — від дикції майже професійного рівня до того ж дихання. Якщо цього немає, швидка мова у найкращому разі скотиться до тараторіння, у гіршому — у словесну «кашу».
А от розмірену й упевнену мову не лише приємніше слухати, її простіше сприймати. Особливо добре, коли чіткі слова вимовляються рівним темпом і не перемежовуються паразитами та зайвими звуками на кшталт «еее». Вивірені паузи — ваш найкращий друг у розмові.
Так, спочатку це може бути непросто. Місцями доведеться ловити себе за руку (у нашому випадку за горло) і штучно сповільнюватися. Але з часом і практикою це ввійде у звичку й стане простіше.
3. Співайте в душі
Звучить смішно, але це працює. У душі ніхто вас не бентежить, а отже, ви розкуті та можете використовувати свій голос без огляду на сторонніх. Навіть сусідів можна не боятися: шум води все сховає.
Під час співу не бійтеся пропрацьовувати і верхні, і нижні ноти вашого діапазону, тихі й гучні звуки, а також особливі прийоми на кшталт аматорського гроулу чи фальцету. Додаткова вологість у ванній розслабить зв’язки й лише прикрасить звучання.
У підсумку ця кімната стане чудовим тренажерним залом — і м’язова пам’ять дасть про себе знати вже під час наступної розмови. Причому ви навіть можете цього не помітити.
4. Заспокойтеся
Голос часто відображає психічний стан. Дослідження показують, що він може слугувати навіть раннім індикатором депресії. А уповільнення мовлення, монотонність і звуження діапазону — часті ознаки зниженої впевненості та настрою.
Напевно ви й самі помічали: коли людина нервує, її голос може тремтіти й зриватись. З’являються запинки, інколи навіть легке заїкання. Щоб цього не сталося, спробуйте відволіктись: згадайте щось приємне, уявіть співрозмовника в кумедному капелюсі, подумки перенесіться зі страшної аудиторії в затишний заміський будиночок. І знову ж таки — глибокий вдих іще нікому не заважав.
5. Слухайте себе
Якщо ви хоч раз користувалися диктофоном або дивилися відео зі своєю участю, то напевно дивувалися: «Ось як, виявляється, я звучую? Фе, це ж не мій голос!»
Так от, це абсолютно нормально. Через будову черепа і слухових каналів ми чуємо власний голос у спотвореному вигляді — і до нього ж звикаємо. А звукозаписувальне обладнання відтворює його нам уже чистим, без «черепних» перешкод.
Спробуйте записувати свій голос і слухати ці аудіозаписи. Якщо ви полюбите його таким, яким його чують інші, говорити стане дещо простіше.
6. Слухайте інших
У діалозі для вас, звісно, важливі ви. Але якщо лише «солювати», інші або не зможуть приєднатися, або взагалі випадуть із розмови. І це працює також і в публічних виступах, де прямої миттєвої відповіді ви не отримуєте.
Слідкуйте за настроєм адресата мовлення, за реакцією на ваші слова. Помічайте, до чого люди прислухаються, що сприймають гостріше, а що радше ігнорують. Якщо ж ви на виступі й очі розбігаються, спробуйте обрати когось одного — але не намагайтеся «приклеїтися» до нього. Блукайте поглядом не стільки по аудиторії, скільки над головами, щоб не розпорошуватися на кількох людей із різним настроєм.
А ловити загальні емоції залу буде той самий «обраний». Так, один випадково вибраний слухач може не відображати настрою всіх присутніх — але психологічно вам як оратору легше спілкуватися не з безликою масою, а з конкретною людиною.
7. Тренуйтеся
У прагненні розвинути голос деякі йдуть на дорогі курси та офлайн-заняття. Якщо у вас немає ні часу, ні бажання кудись ходити й щось шукати, існують способи простіші та приємніші. Зрозуміло, що так ви швидко не станете професійним диктором, але покращити звучання можна.
- Читати вголос. Особливо якщо вдома є діти — тут можна поєднати приємне з корисним. Але читайте не «для галочки» — навіть найпростіші казки мають стати вашими персональними тренажерами. Промовляйте кожне слово, широко відкривайте рот, не бійтеся виглядати дивно — ви розвиваєте й розігріваєте мовний апарат. А якщо дітей поблизу немає — читайте для себе.
- Не нехтуйте ШІ-тренерами. Наприклад, за допомогою Vocal Image можна не лише підібрати індивідуальний план занять, а й дізнатися думку інших користувачів про те, як ваш голос сприймається ззовні.
- Не забувайте про звичні скоромовки. Є безліч застосунків і сервісів на будь-який смак. А також у нас є добірка українських скоромовок за посиланням vsviti.com.ua/ukraine/105923.
8. Експериментуйте
Монотонна мова — навіть дуже впевнена й поставлена — за 15 хвилин виведе з рівноваги навіть найуважнішого слухача. Водночас досвідчені професори знають секрет: гарна лекція з певною періодичністю має перемежовуватися жартом, епатажем, вигуком — хоч чимось, що перемкне увагу, підбадьорить і знову зацікавить слухача. І нещодавні дослідження доводять, що динамічність — ознака впевненої мови, яка не залежить від національних особливостей.
Що є у вашому арсеналі? Гучність і темп мовлення. Змінюйте їх, додавайте динаміки, акцентуйте важливі деталі або, навпаки, несуттєві, але цікаві доповнення — і навіть важко завойовану увагу ви гарантовано утримаєте.
9. Надихайтеся
Унікальне власне звучання — це, звісно, чудово. Але шлях до нього місцями довгий і тернистий: вам потрібно не лише тренувати зв’язки, а й налаштовувати себе, як інструмент. А кожному інструментові потрібен камертон.
Спробуйте підібрати особисте джерело настрою й звучання. Подумайте, що або хто вам подобається, яка подача чіпляє й надихає, у який бік хочеться рухатися.
Шукайте й пробуйте. Варіантів багато — від улюблених акторів Голлівуду й віртуозів дубляжу до класних подкастерів і красномовних родичів. Так, навіть улюблена теща, яка на будь-якому застіллі ніколи не лізе за словом у кишеню, може підійти!
10. Відчепіться від себе
Метт Абрахамс, викладач стратегічних комунікацій у Стенфордському університеті та автор книжки «Думай швидше, говори краще», називає цей крок Get out of your own way. І це один з етапів опанування майстерності спонтанної мови. Звучить цікаво, але в чому сенс?
Річ у тім, що нам відчайдушно хочеться бути ідеальними та звучати «як треба». Причому відразу. Тому мозок починає заздалегідь заготовляти фрази й пози, які наше тіло дістає з м’язової пам’яті. Здавалося б, добре, але виходить не дуже: голос звучить не живо, а механічно.
Абрахамс радить відгукуватися на момент, не гнатися за ідеальною фразою — а казати те, що на думці зараз. Тому що сила живої мови — не у відточеності, а в щирості.
