Трохи української класики
Здавалося б, вивчаємо українську літературу, поки вчимося в школі, а коли приходить час вибрати що почитати, часто нічого цікавого не приходить в голову. Іноді складається враження, що всі твори про село, про нещасну долю, про біди і т.п. Частка правди в цьому є, але існують книги, які вас точно здивують. Які або не входять до шкільної програми, або не сприймаються в дитячому віці, або залишаються без уваги.
Михайло Стельмах. «Гуси-лебеді летять» (1964)
«Зачаровану Десну» Олександра Довженка точно всі читали. Так ось, «Гуси-лебеді…» продовжують кращі традиції українського автобіографічного роману. І хоча тут, знову ж таки, маємо село, нелегку долю, післявоєнні часи, а повість, нібито розрахована на читачів середнього шкільного віку, Стельмаха можна не раз читати і перечитувати.
Кілька епізодів, описаних у творі, розповідають про маленького Мішу, точніше, про цілий рік з життя хлопчика. Йому все здається цікавим і ніяк не сидиться на місці. Навколо – природа, сім’я, сусід дядько Себастьян, Юхрим Бабенко, у якого можна взяти почитати справжню книгу! І зимові прогулянки босоніж по снігу, спуски в кориті з гірки, і нові друзі. Історія сповнена оптимізму і дитячих вражень.
Василь Земляк. «Лебедина зграя» (1971)
Або «Сто років самотності. Українська версія». Це один з небагатьох зразків жанру містичної прози в українській літературі. До речі, роман був екранізований – так з’явився «Вавилон ХХ» Івана Миколайчука.
Події насправді відбуваються в Вавилоні, тільки не в біблійному, а в селі на Поділлі, над рікою Чебрець. Кожен житель – одночасно і типовий портрет, і унікальний персонаж. Один тільки «філософ» Фабіан і Явтушок Голий зі своєю дружиною і численними синами чого варті!
Події охоплюють післяреволюційний період. Багато герої з’являються і в другій частині книги – «Зелені Млини», де розповідь наближається до Другої світової війни.
Юрій Яновський. «Майстер корабля» (1928)
Перший роман Яновського дещо відрізняється від інших його творів. Він написаний у формі спогадів 70-річного режисера про яскраві моменти життя. Кіномемуари з’явилися після роботи на Одеській кіностудії, а прототипами героїв стали люди, з якими працював автор – Василь Кричевський, Павло Нечеса, Іта Пензо, навіть сам Олександр Довженко.
Сюжет досить незвичайний. Спочатку ви навіть здивуєтеся, що повість написана в Україні і ще в кінці 20-х років. Головний герой – Те-Ма-Кі – розповідає про зйомки фільму і як створювалися деякі декорації – справжній вітрильник, наприклад. Згадує про минуле, дружину, синів. Автор приділяє велику увагу художньому процесу і зосереджується на його труднощах і радощах. Тут багато роздумів на вічні теми. Написано легко і оптимістично.
Джерело: weloveua
