Мара в українській міфології: легенди, міфи, трактування

608
Підпишись на нашу сторінку у ФБ

Мара — одна із головних богинь в українській язичницькій міфології, легенди та міфи про яку збереглись у більшому обсязі, ніж про багатьох інших божеств. Її часто протиставляють богині Ладі, ділячи їх обох на “чорне” та “біле”. Проте це не зовсім вірно, адже Мара не є протилежністю богині Ладі. Хто ж вона насправді така? Ми розглянемо найбільш поширені міфи і легенди про цю богиню. Що якраз доречно, адже з настанням зими, за легендами, природа переходить у володіння Чорнобога — батька Мари.

Уявлення про Мару

Мара або Марена у часи дохристиянські була однією із головних богинь на території Русі. Проте, образ її сучасним українцям навряд сподобається — це богиня зла, ночі, жахів, мороку і хвороб. Володарка Підземного Світу — Наві та повелителька смерті. Вона вважається покровителькою усіх нечистих сил. Як мінімум, тринадцять із них — її рідні дочки.

Мара має здатність посіяти серед людей брехню (ілюзію), сварки, недуги. За однією з легенд, вночі вона ходить по вулицях, тримаючи в руках власну голову та вигукує імена місцевих жителів. Хто до неї озветься, той помре.

Живе богиня у своєму царстві Наві, за річкою Смородиною. Шлях до Наві пролягає через Калинів міст, який знаходиться під охолоною Триглавого Змія, відомого нам із багатьох казок.

Легенди про неї часто пов’язані із протистояннями дня і ночі, зими та літа. Згідно з однією — це вона ковтає Сонце взимку та сіє навколо холод. Згідно з іншою — вона полює на богиню неба Коляду, аби та не народила нове Сонце.

13 дочок Мари

Вище ми вже згадували про те, що у богині за легендами було 13 дочок. Всі вони були від Змія-дракона і називались кожна тією лихоманкою, як уособлювали:

  1. Трясея — несе хвороби і смерть.
  2. Огнея — сіє тиф та інші хвороби, від яких піднімається сильний жар.
  3. Ледея — несе застуди та обмороження всьому тілу.
  4. Гнітея — несе пригноблення, відбирає апетит, викликає нудоту.
  5. Глухея – із імені не складно здогадатись, що вона відбирає слух.
  6. Гринуша — викликає хрипоту, кашель, бронхіт.
  7. Пухнея — пускає набряки по тілу.
  8. Жовтуша – внесе хворобу жовтяницю.
  9. Коркуша – заражає коростою, віспою, чиряками і струпами, корчить жили.
  10. Глядея — може до божевілля замучити людину безсонням.
  11. Ломея — несе ломоту та хвороби кісток.
  12. Сухея — висушує до смерті хвору людину.
  13. Нивея-Танцівниця – із тринадцяти сестер найстарша. На відміну від усіх інших, вона несе хворобу не фізичну, а психічну. Насилає на людину безумство, яке вже не можливо вилікувати — воно неодмінно доведе до загибелі. Танцівниця вона, тому що піч час навіювання чар закочує очі, танцює та сміється, адже це для неї весела забава.

День Мари

На території усієї Русі її днем вважалось 13 січня. Вважалось що для Мари цей день — пік її сил та можливостей. День Мари вважався зовсім не святом, а навпаки періодом нещасть, тож всі поводились обережно, аби не накликати на себе біди. Ще б пак, цього дня на вулиці виходили всі її 13 дочок.

Відомо про таку традицію на 13 січня: ставити біля порогу молоко, хліб, солодощі. Та не для богині, а для домовика, аби він мав сили пильнувати дім і вберіг усіх його жителів від лиха.

Слід зауважити, що слов’янська міфологія не була такою простою та примітивною, як здається нам зараз. Всі поняття про темних та світлих божеств не ділились на категорії добра і зла. Наші предки вміли глибше вдивлятись у сенс речей та шукати істину навіть у таких поняттях як життя та смерть.

Чи така лиха мара як ми зараз її уявляємо?

Як ми вже писали вище, Мара не була протилежністю богині Лади, скоріше була їй рівнею. Нічим не поступалась і у красі: богиню описували красунею із видатною зовнішністю. Темноволоса, бліда і струнка, вона була уособленням гідності і жіночої сили.

Їй приписували управління всіма водоймами, снігами та льодом. Саме з неї був взятий образ суворої повелительки зими — сніжної королеви. Як доказ того, що її не сприймали як щось “зле”, те, що вона вступає у володіння з настанням зими в парі із богом Велесом — одним із найбільш шанованих божеств у язичницьких віруваннях.

У язичницькій міфології не існувало співвідношень “ночі” та “смерті” із чимось стовідсотково злим. Адже це не кінцева точка, а частина циклу. Після кожної ночі настає день, після кожної зими — весна. А після смерті — переродження. Тож богиня Мара, як і всі ці явища, була не уособленням злого, а важливою частиною гармонійного всесвіту.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua

Поділись

• не пропусти



• магазин

• новини партнерів