Глибоке відчуття законів гармонії, природня інтуїція краси, творча уява і смак у постійному процесі пізнання істини створили особливі стильові канони мистецтва епохи Трипілля, які можна охарактеризувати як “пластичний символізм”.
Матеріальна основа, технічні можливості і духовне середовище стали родючою основою для формування концепції первістків “праукраїнської” культури – релігійних вірувань, обрядів, фольклору, міфології і, як відображення матеріального і духовного факторів, – одягу. Сталий спосіб життя сприяв розквіту гончарного мистецтва, прядіння і ткацтва. З вдосконаленням процесу виготовлення тканин прискорюється і сам процес виготовлення одягу та його художнього оформлення. За рівнем досягнень і можливостей в матеріально-духовній сфері і розвитком естетичних потреб одяг доби енеоліту за своїми складовими стає різноманітнішим. Він набуває статусу “вбрання ” і як субстанція матеріальної культури починає активний саморозвиток, отримавши від технічних досягнень неоцінені можливості – ткацький верстат.
Відчуття ритму орнаментальних композицій, які несли в собі не тільки пластично-гармонійні високохудожні якості, а й системи конкретної оповіді релігійних ритуалів, лягло в основу як розпису керамічного посуду, інтер’єрів житла, так і декорування одягу. Складені в логічно послідовну систему знаки-символи, повторюючись, створюють пластичну композицію нескінченності життєвих процесів – орнамент життя.
Усі найважливіші весняно-літні обряди були пов’язані з молінням про небесну воду, що запліднює землю новим урожаєм, як материнське молоко дає життя новому поколінню. Небо з його запасами вологи, зміна пір року, круговорот часу, круговорот життя – основа світосприйняття хліборобів, яка втілилась у ритуальних дійствах і дійшла до нашого часу в обрядах русальської ночі, Купала, обжинків. Саме навколо небесної води як причини родючості створюються магічні ритуали та жертвування, що не тільки сприяє формуванню орнаментальних умовно-сюжетних композицій на розписах, але й виявляється у самих формах ритуального посуду (вази у вигляді жіночих грудей та пластичних жіночих фігур).
Формування стилістики трипільського орнаменту з його духовно-символічним змістом відбилося на всіх видах художньої діяльності людини і, насамперед, у мистецтві оформлення одягу – вишивки, аплікації, розпису. Жіночий одяг часів трипільської культури був різноманітним і багатодекорованим. Про це свідчать археологічні знахідки, серед яких виділяються жіночі теракоти трьох видів: оголені з розписом, оголені з елементами одягу і одягнені. Надзвичайно пластичні форми з підкреслено характерними особливостями силуетів одягу на них дають можливість модулювати форми одягу, які існували на той час.
Про одяг трипільців ми перш за все дізнаємося з тих же глиняних статуеток. Поряд із зображенням зачіски і з намистами на деяких статуетках, особливо жіночих, показані різні деталі одягу. Так, найчастіше позначений на талії пояс з кінцями, що звисають з боків. Відомий звисаючий спереду фартушок у вигляді трикутника, часто прикрашений цятками. На одній з статуеток Коломійщини зображений немов би корсаж, відкритий попереду на грудях і кутом спускається на спину. Трипільці, безсумнівно, володіли ткацькою майстерністю.
Символіка Кукутені.
Сучасні дизайнери у цілому світі експерементують з орнаментами Трипілля
Надзвичайно цікавими та самобутніми є знахідки важелів у вигляді жіночих фігурок з двома отворами на голівках, через які протягали нитки. Такі жіночі фігурки вчені знаходять по всій території України, зокрема їх знайдено під час археологічних розкопок біля Коломиї в 30-тих роках ХХ століття. Дані археологічні знахідки датовані ІІ тисячоліттям до народження Христа і відносяться до трипільської культури. Відомий український археолог М. Відейко, описуючи домашні виробництва трипільських часів, акцентує на великій кількості інструментів і пристроїв, пов’язаних із ткацтвом, а також дає описи, віднайдених з тих часів, ткацьких верстатів. Ось як пише вчений: «Верстат складався з вертикальної дерев’яної рами, на яку було натягнуто нитки основи за допомогою відтяжок певної ваги, залежно від якості та кількості ниток. Кістяний або дерев’яний човник запускали вручну. Верстат давав змогу робити тканини шириною до 1 метра і більше».
Трипільські жінки не вдягали джинсів. Тому що, спідниця – це символ жіночності, жіночої краси, який має своє сакральне значення. Жінки в усі часи не випадково зображувалися одягненими в спідницю або плаття: в давнину людство сильніше відчувало зв’язок з природою, і люди розуміли, що жінки від чоловіків відрізняються не тільки на фізичному рівні, але і на енергетичному. 
На жаль, самі тканини в розкопках до нас не дійшли. Однак про них ми частково можемо судити за відбитками тканини, збереженим на днищах трипільського посуду. У розкопках в Подністров’ї ми знайшли новий доказ того, що тканини виготовлялися з рослинних волокон. Серед інших знахідок в руїнах трипільського будинку ми знайшли обвуглені нитки. Аналіз їх у спеціальній лабораторії показав, що це нитки з рослинних волокон. На одному з днищ посудин збереглися сліди вовняного в’язання. Мабуть, жінки Трипілля ще п’ять тисяч років тому уміли стригти овець і кіз і шерсть домашніх тварин використовували для приготування вовняних тканин.
Якщо трипільські гончарі володіли секретом рослинних фарб, то вони могли їх використовувати також для фарбування пряжі. І цілком можливо, що трипільські жінки, так само як пізніше і скіфські жінки, їх далекі нащадки, прикрашали свій одяг химерною вишивкою.
Трипільські жінки рясно декорували свій одяг розписом, вишивками, аплікаціями, носили прикраси, традиційно татуювали своє тіло, вміли робити нарядні зачіски; успадкувавши з попередніх часів технику в’язання і плетіння, виготовляли своєрідні головні убори – сітки, шапочки. Крім того, вони прикрашали свій побут, любили гарний посуд, оздоблювали житло примхливими візерунками, що нагадує розпис українських хат (є керамічні модельки жител, інтер’єрів та іграшок).
Природні естетичні потреби людини, врівноваженість і гармонія у використанні художніх засобів, а відтак діалектика мистецького смаку в поєднанні з матеріальними можливостями в різні історичні епохи мали вплив на формування фактурно-декоративних прийомів оформлення вбрання. Орнаментально-композіційне мислення концептуально впливало не тільки на жіночоподібні рельєфи кераміки, антропоморфну пластику, а й на тіло, одяг, прикраси.
З орнаментики керамічних виробів трипільців, можна сказати, що вони полюбляли вишивку.
Карпатська вишивка й вишиванка успадкували трипільську символіку
Змінювались соціально-економічні формації й матеріальні можливості, але незмінним залишалось протягом тисячоліть невблаганне бажання жінки прикрашати все навколо себе – одяг, житло, посуд, чоловіків. Сила жіночої інтуїції, стабільність і відданість релігійним канонам збереглися протягом всього поступального розвитку історії, втілюючись у символіку магічних вірувань, обереговості і родючості через декоративні прийоми оздоблення одягу. Якщо в господарському і суспільному житті провідну роль відігравали чоловіки, то в області життя духовного і мистецького – жінки.
Енеолітичний одяг часів Трипільської культури був багато насичений розписом. “Матиссівський” декор заповнював майже весь силует вбрання, що само по собі не потребувало додаткових прикрашувань. Тому за археологічними матеріалами цього часу майже немає прикрас або вони незначні. В основному це нечисленні мідні браслети, талісмани і зразки з черепашок, що в цілому не заважали декоративності розпису. Вони виконували функцію оберегів. Різноманітне взуття, дивовижні зачіски та головні убори в поєднанні з багатодекорованим одягом, створювали підкресленно-пластичні силуети, унікальні і самобутні комплекси вбрання, що складалися на території України у V-ІІІ тис. до н.е., раніше Єгипетської культури.
Мандруючи стежками історії, ми пізнаємо її глибинну неосяжність, що через тисячоліття відкриває таємниці буття нашого народу, могутню силу його духовного коріння, відчуваємо неопосередкований контакт з минулим. На хвилююче для кожної свідомої людини, для кожного українця питання: “Хто ми? Якого батька діти?”- є відповідь: “Ми – звідси! Наше духовне коріння – тут, воно має вік у сім тисяч років!”
Тальянки – трипільський мегаполіс задовго до Шумеру і Єгипту. 
Будьмо гідними цієї величі!
(с) Художник-етнограф Зінаїда Васіна
Джерело Спадщина Предків
