З апостолом Андрієм Первозванним пов’язана одна знаменита київська легенда, а також сторінки історії та народні традиції.
Андрій Первозванний – особистість реальна і невигадана. Він був одним з 12 апостолів ( «апостол» – з грецької «посланник») обраних Ісусом Христом і першим покликаним до цього служіння, тому Андрія і називають Первозванним. Після дня П’ятидесятниці, коли на апостолів зійшов Святий Дух, вони отримали дар розмовляти на мовах тих народів, до яких їм за жеребом випало йти проповідувати. Святий Андрій проповідував у містах на території сучасних Туреччини, Греції, Македонії, Криму і Кавказу. Це було в I столітті.
Приблизно в X столітті народилася легенда про те, що Андрій Первозванний з Скіфії відправився на північ уздовж Дніпра і відвідав місця де, тепер стоїть Київ. Про цю історію розповідає Нестор Літописець на початку XII століття в своїй знаменитій праці «Повість врємєнних літ». Насправді, до цього часу немає жодних підтверджень реальності або вигаданості цієї розповіді, проте більшість дослідників все ж схиляються до думки, що апостол Христовий на північ від Криму не подорожував, а легенда була придумана в кінці X століття за часів хрещення Київської Русі князем Владимиров Великим з метою більшого розташування тодішнього народу до прийняття християнства.
Сама ж легенда розповідає, що святий Андрій, дійшовши до київських пагорбів, зійшов на один з них і встановив дерев’яний хрест. Місцеві краєвиди настільки йому сподобалися, що він своїм супутникам передрік велике майбутнє Києва: “На цих горах засяє благодать Божа, і буде великий град і багато церков буде побудовано “.
Як би там не було, але з часу хрещення Києва шанування святого Андрія Первозванного тільки зростало. У другій половині XI століття внучка князя Ярослава Мудрого Анна, прийняла чернецтво і заснувала в Києві поряд з Десятинною церквою жіночий монастир святого Андрія – перший на Русі на честь цього святого. Під час навали хана Батия в 1240 році обитель була зруйнована і більше не відновлювалася.
На місці нинішньої Андріївської церкви, як одному з місць, за припущенням, відвідуваних святим Андрієм, протягом багатьох століть одну за однією будували дерев’яні церкви на честь апостола. Однак через недовговічність будматеріалів і грунтових зрушень, храми часто перебудовували. Все змінилося в середині XVIII століття, коли на кошти імператриці Єлизавети за проектом знаменитого архітектора Бартоломео Растреллі була побудована кам’яна Андріївська церква в стилі бароко, що є сьогодні однією з візитних карток Києва. До речі, з того часу Андріївським став називатися і спуск, що починається біля підніжжя церкви.
В продовження будівництва храмів, присвячених першому учневі Ісуса Христа, у 2000 році на Печерську була побудована невелика Андріївська церква, а навпроти нього встановлений 8-метровий пам’ятник апостолу Андрію.
Що стосується народних традицій, пов’язаних з Андріївим днем, то їх досить багато. Варто зауважити, що вони не мають відношення до церковних традицій, а виникли ще в дохристиянські часи. До того, як на Русі стали відзначати свято святого Андрія, наші предки в цей день здавна відзначали своє народне язичницьке свято, пов’язане з магічними обрядами і ритуалами. Уже пізніше православ’я і язичництво в цьому святі настільки переплелися, що в такому вигляді переходило з покоління в покоління.
За церковним календарем свято Андрія Первозванного припадає на період Різдвяного посту, з цієї причини різноманітні вечорниці, забави та розваги не можуть мати місце. Однак народні традиції пов’язані саме з цими заходами.
На День Андрія були поширені так звані любовні ритуали, коли незаміжні дівчата ворожили на своє майбутнє або на нареченого, а також намагалися дізнатися, яка у нього буде професія. Наприклад, це обряд «засівання конопель», ворожіння на дзеркалі, туфлі або річковому мулі і т.п. Популярними серед молоді були ігри в «Калиту». Що стосується не особистих, а побутових ритуалів, то на Західній Україні в ніч перед святом палили «андріївські багаття», так як було повір’я, що в цей час нечиста сила забирає у корів молоко.
Джерело: weloveua
