Львівщина відома серед українців як туристичний регіон. Край славиться не лише Карпатами, бальнеологічними курортами та древнім містом Лева, а й старовинними палацами та замками. Зазвичай гостям пропонують поїздку у Жовкву чи тур «Золотою підковою Львівщини», який включає в себе відвідини більш-менш відреставрованих Олеського, Підгорецького та Золочівського замків. Та у Львівській області є чимало пам’яток фортифікації, яким пощастило значно менше – зараз вони вже перетворилися на руїни або близькі до того.
Тут зібрано ТОП-5 замків Львівщини, які зазвичай не показують туристам.
Поморянський замок – неприступна фортеця короля Яна Собєського
Це – пам’ятка історії та архітектури в селищі Поморяни Золочівського району. Дотепер збереглись два двоповерхові корпуси і кругла кутова вежа. У південному корпусі облаштована відкрита галерея. Свого часу замок належав руській родині Кердеїв. Опісля, наприкінці XIV ст., маєток перейшов до Зигмунта (Сігізмунда) Сененського і був у руках цього роду до 1619-1620 рр., коли ці землі купив Якуб Собєський – батько майбутнього короля Польщі.
Колись Поморянський замок був улюбленим місцем перебування короля Яна Собєського, який витратив на його відбудову 25000 злотих, за допомогою інженера-спеціаліста (можливо, Шарля Бенуа) підніс його з руїн. Після цього замок витримав усі татарські напади та облоги.
Згодом ще неодноразово змінював власників. Сьогодні ж, після багатьох перебудов і довгого періоду занепаду, замок втратив свій первісний вигляд і перебуває в аварійному стані. Збереглися лише два двоповерхові крила, східне із круглою вежею та південне з галереєю.
Хоча замок є пам’яткою архітектури національного значення та перебуває під захистом держави, але коштів на його відновлення не було. Згодом Львівська облрада затвердила програму«Охорона і збереження культурної спадщини Львівської області на 2016-2018 роки». На її реалізацію передбачили понад 9 млн грн з обласного бюджету. У переліку значився і Поморянський замок, на який мали виділити 700 тис. грн.
У травні 2016 року стало відомо, що з території Поморянського замку, що на Львівщині, вивезли 2 тонни цінних цеглин та уламків каміння. Експерти кажуть, що через подібні дії знищуються важливі артефакти.
В. о. директора Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Оксана Ткачук зазначає: «По Поморянському замку вже виготовлена проектно-кошторисна документація. Вона пройшла експертизу, але потрібно ще погодження Міністерства культури. До робіт мають приступити через три тижні. Першочерговим завданням є призупинення руйнування замку – це протиаварійні і консерваційні роботи, укріплення стін та несучих конструкцій. Наступним етапом стане комплексна реставрація».
Водночас керівник департаменту архітектури погоджується, що 700 тис. грн – це дуже мала сума». За словами Оксани Ткачук, потрібно хоча б 3 млн грн, щоб більш-менш відреставрувати споруду. А щоб замок нормально функціонував, взагалі треба близько 30 млн грн. Проте з 2010 року на державному рівні припинено фінансування об’єктів культурної спадщини.
Старосільський замок – найбільший в області
Замок знаходиться у с. Старе Село Пустомитівського району. Це пам’ятка архітектури XVI-XVII ст. Завдяки своїй площі у 2 га вважається найбільшим на Львівщині.
П’ятикутний оборонний замок князів Острозьких побудований у 1584-1589 роках за участі архітектора Амвросія Прихильного. Був відновлений у 1642 і 1654 роках у стилі східноєвропейського пізнього ренесансу. Мури, заввишки 14-16 метрів, завершені аттиком, оздобленим аркатурою, а фронтони башт увінчані бароковою різьбою по камені (до нашого часу збереглося лише три вежі). У 2010 році Старосільський замок передали в концесію на 49 років. Концесіонер обіцяв вивести пам’ятку з аварійного стану, відновити одну з веж, а до кінця 2015 року – ввести об’єкт в експлуатацію. Замок мав функціонувати як туристично-відпочинковий центр. Але роботи так і не почалися.
«У 2010 році замок у Старому Селі передали в концесію ТзОВ «Кріс». Але з 2010 року по 2016-й концесіонер фактично нічого не зробив, – розповідає Оксана Ткачук. – Тому на рівні голови обласної адміністрації вже піднімалося питання про розірвання договору концесії. Доки замок в концесії, його неможливо фінансувати з бюджету. Концесіонер пояснює ситуацію тим, що змінилися пріоритети, почалася інфляція, і він не має можливості проводити роботи в Старосільському замку, відтак згідний припинити концесію. Станом на сьогодні з ним ведуться переговори».
Бродівський замок – твердиня на кордоні з Російською імперією
Пам’ятка архітектури державного значення, фортифікаційна споруда XVII-XVIII ст. у місті Броди Львівської області.
Після придбання Бродів у 1629 р. тодішнім польським гетьманом Станіславом Конєцпольським тут будується замок нового бастіонного типу. Його архітекторами були відомий французький інженер Гійом Леввасер де Боплан та італійський будівничий Андреа дель Аква. Замок зведений у формі п’ятикутника і складався з п’яти бастіонів, валів та рову з водою, які оточували внутрішні каземати.
У 1648 р. фортеця витримала кількатижневу облогу козацьких військ Б. Хмельницького. Під час Берестецької битви твердиня також відігравала роль польської військової бази. Згодом Броди переходили у власність Собєських, Потоцьких.
Перед нападом військ Наполеона на Москву російський уряд, боячись використання замку як тилової бази польських військ – союзників французів, звернувся до австрійців з вимогою зруйнувати Бродівську твердиню. Тому в 1812 р. вежу з головним в’їздом та равелін підірвали. Руїнами було завалено фортечний рів. Замок втратив своє оборонне значення. Решту валів з казематами, що лишилися, передано під склади для товарів та магазини. Лише палац залишався головною оздобою замку.
Нині тут залишилось три з половиною куртини з казематами і два бастіони. На замковому дитинці зберігся двоповерховий палац XVIII ст., побудований Станіславом Потоцьким. Замкові каземати залишаються в руїні і не використовуються, що приводить до значних руйнувань.
Питання щодо відновлення казематів порушувалось ще у 1996 році. Тоді навіть була виготовлена робоча документація на реставрацію. Але питання «зависло» у повітрі аж на десятиліття.
«Лише у 2006 році з обласного бюджету були передбачені кошти на кошторисно-проектну документацію. Наступного, 2007 року, з необхідних 750 тис. грн з Держбюджету було виділено тільки 250 тис. грн. Більше коштів не виділялося, відтак жодні роботи не проводилися», – констатує керівник Департаменту архітектури та розвитку містобудування.
Добромильський замок – найвищий та найвіддаленіший на Львівщині
Замок Гербуртів, розташований за кілька кілометрів від містечка Добромиль Старосамбірського району. Є пам’яткою архітектури другої половини XVI ст. загальнодержавного значення.
Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев’яний замок. Проте він згорів під час нападу татар у 1497 р. Будівництво мурованого замку почав Станіслав Гербурт 1566 р. відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав Добромилю магдебурзьке право. У 1614 році Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового мешкання.
Після поділу Польщі австрійський уряд видав розпорядження розібрати старі укріплення, що й частково було зроблено. До нашого часу збереглися чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень, два фрагменти мурів, залишки однієї башти, залишки криниці у подвір’ї замку.
Добромильський замок – найвищий (560 м над рівнем моря) та найвіддаленіший від Львова замок Львівщини. При хорошій видимості з мурів замку можна побачити міста Перемишль (близько 30 км) і Самбір (близько 40 км).
Замок у Мурованому – свідок кохання Лжедмитрія та Марини Мнішек
Сьогодні у с. Муроване Старосамбірського району збереглися лише руїни від колишнього замку: фрагменти мурів, вали замчища зі стрімкими схилами глибокого рову та залишки каналу.
Замок, ймовірно, розпочав зводити на початку XVI ст. львівський хорунжий Андрій Тарло. Після руйнування 1559 р., ренесансний замок відбудував його син, сандомирський хорунжий Миколай Тарло, про що засвідчувала пам’ятна таблиця на замковій стіні. З приданим його доньки Ядвиґи Тарло замок перейшов до львівського старости Єжи Мнішека, який провів його перебудову на модну тоді резиденцію palazzo in fortezza.
П’ятикутний двоярусний замок з трьома круглими кутовими вежами, прямокутною надбрамною годинниковою вежею височів на пагорбі над мочарами річки Стрв’яж. У замку налічувалось 45 кімнат, дві великі зали з мармуровою підлогою. За легендою, у замку 25 травня 1604 року майбутній російський цар Дмитро Іоанович просив руки у Марини Мнішек, мабуть, найбільш неоднозначної жінки Східної Європи початку XVII ст.
Згодом замок сильно пошкодила пожежа. Та до кінця XVII ст. його обвели зовнішньою лінією оборони з трьома бастіонами, двома наріжними вежами, каналом із ріки для заводнення внутрішнього рову. У долині до ріки Стрв’яж було закладено великий регулярний парк. План фортифікацій замку, парку виконав 1734 р. Генрих Кляйн. Тодішній власник – Юзеф Вандалін Мнішек – в замку мав чисельну колекцію картин, портретів, велику бібліотеку, зокрема, праць з архітектури.
Станіслав Мнішек продав замок Фридерику Зербоні де Сполетті. Але нова пожежа завдала замку значних пошкоджень. Власник не став відновлювати будівлі, а продав дахівку, цеглу із найбільш знищених вогнем її частин. Новий власник Марцелій Богданович відновив східне замкове крило. У часи Першої світової війни російські військові, що розташовувались неподалік, довідались про належність замку Мнішекам і перебування тут майбутнього царя Дмитра Іоановича. По замку було здійснено декілька артилерійських залпів.
Після завершення війни руїни замку власники визнали непридатними для відбудови. До нашого часу збереглись невеликі фрагменти мурів, вали замчища з стрімкими схилами глибокого рову та залишки каналу, яким надходила вода до оборонних ровів.
«Руїни замку у Мурованому – пам’ятка місцевого значення, від якої практично нічого не залишилося. Також закинутим є і замок Гербуртів у Добромилі. На цих двох замках протягом всього часу ніякі роботи не проводилися. Споруди ніколи не включалися в програми зі збереження спадщини», – повідомила Оксана Ткачук.
Тож, яка доля чекає на старовинні твердині – покаже лише час. Хочеться вірити, що величні замки колись отримають нове життя і радо прийматимуть туристів, зачаровуючи своїми легендами та славетною історією.
Підготувала Ольга Іващук, IA ZIK
