У нашому світі існує безліч стереотипів щодо самотності: кажуть, що це хвороба сучасного суспільства і що обрати одиноке життя – все одно що поховати себе заживо. Однак не всі вчені дотримуються такої думки. Невролог Джон Качіоппо впевнений, що почуття самотності – набутий навик, а соціолог Ерік Кляйненберг говорить про те, що сучасний світ став ідеально пристосованим для життя соло.
Ми розповімо про 7 міфів щодо самотності, в які вже давно варто припинити вірити.
Міф № 1. Ми почуваємось самотніми лише далеко від людей
Про те, як легко бути самотнім навіть серед людей, написано безліч книг і знято не меншу кількість фільмів. Самотність не залежить від того, що відбувається навколо людини. У першу чергу це лише її внутрішній стан. А значить, живучи одному, цілком собі можна не бути самотнім.
Укорінений стереотип говорить про те, що самий пік самотності – це старість. Однак, згідно з дослідженням європейських психологів, найбільш самотніми люди відчувають себе в підлітковому віці – тоді, коли навколо дуже багато людей.
Міф № 2. У світі зараз лютує епідемія самотності
Всі ми могли чути про те, що світ зараз поглинула хвиля самотності. Частково це так – сучасні молоді люди часто не поспішають заводити сім’ю.
Однак, згідно з дослідженням, яке провела Крістіна Віктор із лондонського Університету Брунеля, відсоток людей похилого віку, які відчувають хронічну самотність, залишається однаковим протягом останніх 70 років (від 6 до 13% зізнавалися, що відчувають себе самотніми завжди або більшу частину часу). Це означає, що кількість людей, які відчувають себе тотально самотніми, не збільшується з часом.
Міф № 3. Почуття самотності люди відчували завжди
Невролог Джон Качіоппо вважає, що почуття самотності – це набута навичка. Воно розвивався для того, щоб людям хотілося підтримувати стосунки з іншими. А виникло тільки тому, що разом виживати було набагато простіше.
Він порівнює це почуття зі спрагою. Коли вам хочеться пити, ви йдете шукати воду. Коли ви самотні, то перебуваєте в пошуку компанії інших людей. І це не більше ніж механізм виживання.
Зараз, коли життя не вимагає від нас того, щоб ми перебували в групі, ця навичка може цілком стати рудиментом, не потрібним у майбутньому.
Міф № 4. Жити одному – означає страждати
У сучасному світі, де ми маємо нескінченний доступ до інформації і можемо спілкуватися онлайн, з’являється все більше людей, які не відчувають почуття самотності, коли довгий час знаходяться наодинці з собою.
Той, хто недостатньо розвинений як особистість, хто не здатний вступати у стосунки зі світом один на один, на самоті дійсно страждає. Він позбавляється зв’язків з іншими людьми і не знаходить в самому собі гідного співрозмовника, а видатні люди – духовні вчителі, письменники і художники, вчені, полководці – дуже цінували самотність як найважливіший ресурс творчості і саморозвитку.
Міф № 5. Ми не пристосовані до життя соло
Століттям-двома раніше, цілком можливо, таке твердження мало б місце. Однак зараз у зв’язку з гендерними, технологічними і сексуальними революціями це твердження розвіюється як архаїчне.
Ерік Кляйненберг, автор книги «Життя соло», говорить про те, що святість сім’ї була століттями обумовлена завданнями виживання. У своїй роботі він виводить 4 фактора, які сприяли тому, що усамітнене життя стало комфортним.
1. Зміна ролі жінки – вона може сьогодні працювати і заробляти нарівні з чоловіком і не зобов’язана вважати своїм призначенням сім’ю і дітонародження.
2. Революція в засобах комунікації – телефон, телебачення, а потім і інтернет дозволяють не відчувати себе відрізаними від світу.
3. Масова урбанізація – вижити одному в місті набагато легше, ніж у сільській глибинці.
4. Збільшення тривалості життя – багато вдів і вдівців сьогодні не поспішають вступати до нового шлюбу або перебиратися до дітей і онуків, вважаючи за краще вести активне самостійне життя.
Міф № 6. Одинаки не приносять користі суспільству
Люди, що живуть одні, частіше ходять у бари і музеї, відвідують культурні заходи. У містах, де багато одинаків, вирує життя. Саме завдяки їм стає різноманітнішою міська культура – сімейні люди частіше бувають замкнуті у своєму соціальному осередку. Крім того, бажання дітей і їх потреби часто переважають.
«Є всі підстави стверджувати, що самотні люди компенсують свій стан підвищеною соціальною активністю, що перевищує активність тих, хто проживає спільно», – пише Кляйненберг.
Міф № 7. Ми боїмося залишитися самотніми у старості
Звичайно, такі люди є, причому досить велика кількість. Однак не варто думати, що це однозначна і єдина думка. Багато з людей похилого віку кажуть про те, що не хочуть ставати тягарем і проблемою для своїх дітей і їхніх сімей. Їм набагато легше буде жити на самоті або там, де суспільство буде відповідати їхньому віку.
Якщо в 1900 році лише 10% людей похилого віку вдів і вдівців у США жили в самоті, то у 2000-му їх було вже помітно більше половини (62%).
Проте не кожна людина може бути щасливою, живучи на самоті. Це залежить від її характеру, темпераменту і багатьох інших факторів. Якщо життя соло їй не підходить, то це може привести до ряду негативних наслідків. Наприклад, дослідження Чиказького університету говорить про те, що мозок людей, які зазнають почуття самотності, яскравіше реагує на негативні подразники. Проте кожен сам має право обирати, страждати від самотності або насолоджуватися нею.
