Коли мова заходить про східні гареми, більшість сучасних європейців уявляю безліч красивих жінок, фонтани вина, постійну насолоду і райські задоволення. Але реальність далека від фантазій. Насправді султанські гареми були далекі від цієї ідеалістичної картинки.
Гарем
Слово «гарем» у перекладі з арабської означає «відокремлене, заборонене». Це місце в будинку завжди було приховане від чужих очей і ретельно охоронялося слугами. У цій таємній кімнаті проживали жінки. Головною визнавалася або дружина, яка удостоїлася честі вийти заміж першою, і займала разом із суженим високий титул, або євнухи.
Нерідко в султанських гаремах знаходилася величезна кількість жінок, чисельність яких могла доходити до декількох тисяч. Дружин і наложниць для султана завжди вибирала його мати – це неухильне правило. Опинитися в гаремі можна було дуже просто – для цього потрібно було просто бути красивою юною дівою. Але, навіть опинившись у гаремі, не кожній вдавалося зав’язати стосунки зі своїм «чоловіком» і подарувати йому спадкоємця.
Така висока конкуренція серед дружин дозволяла втиснутися в число перших тільки найрозумнішим, найрозважливішим, найспритнішим і найхитрішим жінкам. Ті, які не володіли подібними якостями були приречені на виконання побутових обов’язків і прислужуванню всьому гарему. Свого судженого за все життя вони могли так і не побачити.
Обридлі дружини
Існували у гаремах і свої особливі порядки, які не можна було порушувати. Причому, все було далеко не так романтично, як у популярному серіалі. Повелитель міг захопитися новою дівчиною, а тих, які «очі намозолили» міг стратити. Причому методи розправи вражали своєю жорстокістю.
Читайте також: 15 реальних фото іранського шейха і його гарему, в якому було майже 100 жінок
Один з варіантів позбутися обридлої дружини – занурити її у шкіряний мішок зі зміями, туго зав’язати, прив’язати до мішка камінь і скинути в море. Легкий спосіб страти – удушення шовковою мотузкою.
Закони у гаремі і державі
Якщо вірити документам, то перші гареми виникли в Османській імперії. Спочатку вони формувався виключно з рабинь, а в дружини султани брали тільки спадкоємиць християнських правителів держав, розташованих по сусідству. Однак, у період правління Баязида II звичні порядки зазнали змін. З цього часу султан взагалі не обмежував себе шлюбними зв’язками, а дітей заводили від своїх рабинь.
Безперечно, найголовнішим у гаремі був султан, потім в ланцюжку ієрархії знаходилася його мати, «валіде». Коли правитель в країні змінювався, то його мати обов’язково переїжджала до розкішних хоромів, а сам процес переїзду супроводжувався розкашною процесією. Після матері султана, головними вважалися його обраниці, яких називали «кадин-ефенді». Далі йшли безправні рабині, іменовані «джарійє», якими часто гарем був просто переповнений.
Як опинялися в гаремі
Кавказькі князі бажали, щоб їх дочки опинилися в османському гаремі султана і вийшли за нього заміж. Укладаючи своїх дочок спати, турботливі татусі наспівували малятам пісеньки про щасливу долю, розкішне казкове життя, в якому вони опиняться, якщо їм пощастить стати дружинами султана.
Своїх майбутніх рабинь королі могли купувати, коли дівчаткам було по п’ять-сім років, вони їх виховували і ростили до настання статевої зрілості, тобто до віку 12-14 років. Батьки дівчаток письмово відмовлялись від прав на свою дитину після того, як добровільно продавали султану дочку.
Поки дитя росло, воно навчалося не тільки усім правилам, а й тому, як принести чоловікові задоволення. По досягненню підліткового віку, підрослу дівчину показували у палаці. Якщо при огляді у рабині були виявлені дефекти в зовнішності або на тілі, вона так і не навчилася етикету і показувала погану поведінку, то вважалася непридатною для гарему і коштувала дешевше інших, тому її батькові виплачувалася менша сума, ніж та, на яку він розраховував.
Звичайні дні рабинь
Щасливиці, яких султан ймовірно подумував взяти собі в наложниці, повинні були на відмінно знати Коран і освоїти жіночі премудрості. І якщо рабині все-таки вдавалося зайняти почесне місце дружини, її життя радикально змінювалося. Фаворитки султана займалися організацією благодійних фондів, фінансували спорудження мечетей. Вони шанували мусульманські традиції. Дружини султана були дуже розумними. Високий інтелект цих жінок підтверджений уцілілими до наших часів листами.
До наложниць ставлення було відносно гідним, про них прекрасно піклувалися, їм регулярно дарували подарунки. Щодня, навіть найпростіші рабині отримували виплату, розмір якої султан встановлював особисто. У дні свят, чи то день народження або чиєсь весілля, рабиням видавалися гроші і різні дари. Однак, якщо рабиня була неслухняною, регулярно порушувала встановлені порядки і закони, покарання для неї було суворим – жорстоке побиття батогами і палицями.
Заміжжя і подружня зрада
Через 9 років проживання в гаремі рабиня отримувала право на те, щоб піти з нього, але за умови, що пан це схвалить. У разі позитивного рішення султана, жінка отримувала від нього папір, що вона вільна людина. Султан або його мати в такому випадку в обов’язковому порядку купували їй розкішний будинок, додатково давали придане, шукали їй чоловіка.
Ну, а до настання райського життя, особливо пристрасні наложниці зав’язували інтимні стосунки із собі подібними або ж із євнухами. До речі, всіх євнухів привозили з Африки, тому всі вони були чорношкірими.
Робилося це з певною метою – таким чином не становило жодних проблем вирахувати особу, яка перелюбствувала зі слугою. Адже в разі вагітності на світ з’являлися чорношкірі немовлята. Але траплялося таке зовсім рідко, адже найчастіше раби потрапляли до гарему вже кастрованими, тому дітей мати не могли. Між наложницями і євнухами часто зав’язувалися любовні відносини. Доходило навіть до того, що жінки, котрі вийшли з гарему, покидали своїх нових чоловіків нарікаючи на те, що євнух доставляв їм набагато більше задоволення.
Роксолана
Аж до 16-го століття в гарем потрапляли особи з України, Грузії, Хорватії та Росії. Бязід пов’язав себе шлюбними стосунками з візантійською принцесою, а Орхан-газі вибрав собі в дружини дочку імператора Костянтина – принцесу Кароліну. Але найзнаменитіша султанська дружина була родом із України. Звали її Роксолана, вона пробула в статусі судженої Сулеймана Пишного цілих 40 років.
Справжнє ім’я Роксолани – Анастасія. Вона була донькою священика і вирізнялася красою. Дівчина готувалася до весілля, але незадовго до святкування була викрадена татарами і відправлена до Стамбулу. Там колишня наречена опинилася на мусульманському ринку, де проходила торгівля невільниками.
Читайте також: Рогатин – старовинне місто Роксолани (фото)
Як тільки дівчина потрапила до палацу, то прийняла мусульманство і навчилася турецької мови. Анастасія за короткий термін дісталася до юного падишаха, який захопився нею, а потім і одружився. Вона подарувала чоловікові трьох здорових синів, у числі яких опинився майбутній султан – Селім другий.
А як сьогодні?
У сучасній Туреччині гаремів більше немає, а останній зник ще на початку ХХ століття. На його місці опісля відкрили музей. Проте серед еліти багатоженство практикується і в наші дні. Юних 12-річних спокусниць проти їх волі віддають у дружини зрілим багатіям. В основному так чинять жебраки батьки, у яких не вистачає коштів, щоб прогодувати велику кількість дітей.
В Арабських Еміратах і в ряді інших мусульманських країн багатоженство узаконено, але водночас дозволяється мати не більше 4 дружин. Закон покладає на чоловіка-багатоженця обов’язок щодо гідного утримання своїх дам і дітей, а ось про шанобливе ставлення не написано ні слова. Тому незважаючи на красиве життя, дружини часто утримуються в надзвичайній суворості. У разі розлучення діти завжди залишаються з батьком, а матерям забороняється з ними бачитися. Ось така має бути розплата за безбідне і розкішне життя з впливовим арабським чоловіком.
