В один і той же момент давньої історії Червоної планети відбулися дві події, що суперечать одна одній: широкомасштабне замерзання марсіанських вод і виникнення численних нових водойм. Тепер з’явилася версія, яка вирішує цей конфлікт.
Те, що на Марсі колись були моря, річки та озера, стало ясно при докладному розгляді поверхні планети: наприклад, з кратером Єзеро з’єднані звивисті протяжні колишні річкові русла. Тому туди і відправили марсохід Perseverance.
Взагалі, для посадки апаратів на Марсі вибирають місцевості, які належать до найщасливішого періоду історії планети — нойського. Його назвали так на честь Землі Ноя, покритого кратерами нагір’я у південній півкулі. Воно збереглося до наших днів таким, яким стало саме за тих далеких часів — приблизно чотири мільярди років тому.
Тоді на Червоній планеті була така щільна атмосфера, що, як припускають вчені, навіть йшли дощі. Але приблизно 3,6 мільярда років ця ера благоденства закінчилася, і Марс став поступово перетворюватися на такий, яким ми спостерігаємо його сьогодні. Дослідники підозрюють, що приблизно на той час зменшився нахил осі обертання Марса, а від нього залежить клімат: при великому нахилі прогріваються полюси, планета стає теплішою і вологішою, при маленькому — навпаки, сухою і холодною.
Так чи інакше, на кордоні між нойським і наступним, гесперійським періодом більша частина марсіанської води замерзла і стала південною полярною шапкою, розповів провідний дослідник Планетологічного інституту в США Пітер Бюлер у нещодавній статті для Journal of Geophysical Research: Planets. За його словами, одночасно з атмосфери почав виходити вуглекислий газ.
Серед цього простежується цікавий феномен: дуже багато річкових долин утворилися саме тоді. Щоб це пояснити, вчені намагалися винайти якесь раптове глобальне потепління. Тепер з’явився шанс вирішити проблему без жодних несподіваних подій: планетолог припустив, що марсіанську воду якийсь час «захищав» замерзлий вуглекислий газ.
За розрахунками вченого, цей «сухий лід» накрив полярну шапку шаром завтовшки понад 600 метрів і фактично «укутав», ніби мороз сніжком: перекрив вихід тепла з надр планети та ще й тиснув своєю вагою. Моделювання цього процесу показало, що в результаті приблизно половина марсіанського льоду під важкою ковдрою відтанула та утворила великі приховані резервуари.
Потім місцями ці підлідні води почали просочуватися на поверхню, потроху пробивати собі дорогу, по дорозі покриватися льодом і тим не менш утворювати ріки довжиною тисячі кілометрів. А коли вони досягли Рівнини Агрір (гігантська вм’ятина від падіння астероїда), у ній з’явилося озеро розміром із Середземне море.
