Несусвітні речі, які кояться у цих книжках іноді здатні зірвати дах і неабияк налякати. Утім, все буде гаразд, якщо дочитати всі ці фантастичні історії до кінця, зрозумівши суть, задумку автора і заодно мораль, яка є навіть у найхимерніших оповідках цієї добірки.
Змієві вали. Антологія української фантастики ХІХ-ХХІ століть. – Х.: Віват, 2024
Антологія «Змієві вали» – це перша спроба показати панораму трьох століть української фантастики в усьому її розмаїтті, від класиків до молодого покоління авторів. Далекі чарівні світи й минуле України, колонізація Марса та похмура готика спальних районів, а ще – небезпеки космічного фронтиру, військові байки ландскнехтів, потаємна історія Донбасу і часові парадокси. Окрім художніх текстів, антологія містить великий есей-огляд історії української фантастичної літератури за авторством Володимира Аренєва й Михайла Назаренка – путівник по напрямках, творах і авторах, який допоможе зорієнтуватися у численних жанрах та творах української фантастики. Загалом до антології увійшло 20 оповідань українських авторів від 19 сторіччя до сьогодення, серед яких – Олекса Стороженко, Микола Гоголь, Іван Наумович, Іван Франко, Василь Королів-Старий, Володимир Аренєв, Володимир Єшкілєв, Борис Штерн, Олексій Жупанський, Олександр Михед, Сергій Легеза, Михайло Назаренко, Макс Кідрук, Остап Українець, Наталія Матолінець, Максим Гах, Павло Дерев’янко, Олексій Гедеонов, Володимир Кузнєцов, Світлана Тараторіна. Кожне з оповідань збірки проілюстрував український митець Олександр Продан.
В. А. Балацька, А. С. Гетманська, Яскр та ін. Корчма на перехресті світів. – Х.: Ранок, 2024
«Цей заклад підходить для тих, хто хоче почати з нуля, – дізнаємося ми про пригоду, в яку потрапив герой цієї фантастичної історії. – Тут багато дверей. Одні з них для тебе. Я озирнувся. Дивно. Коли заходив, то здавалося, що двері лиш одні, а тепер виявилося, що їх тут більше десятка». Так, перед нами класичне, міське та українське фентезі, магічний реалізм, кіберпанк, м’яка наукова фантастика від одинадцяти українських авторок та авторів сплетуться разом, щоб розповісти про людей (та інших істот), які наважилися діяти й змінювати світ. За сюжетом цієї історії, на новій роботі київський бариста Євген виявляє, що ресторація, куди його найняли, геть дивна: він єдиний працівник, а всі відвідувачі, схоже, масовка якогось відеорозіграшу або клуб письменників-фантастів… чи справді діти різних світів і часів, де історія та й сама реальність набувають химерних форм! Хай там як, гостям потрібні кава, вдячний слухач і навіть порадник. Так головний герой став новим Корчмарем, тож тепер до послуг гостей і корчмарські вуха, охочі до цікавих історій, і на додачу неочікувані корчмарські поради щодо вирішення їхніх проблем. Звісно, тепер місцевий помітно сервіс покращиться, сам заклад встоїть і навіть не перестане функціонувати, хоч новенькому Корчмареві й доведеться не тільки давати раду місцевій кавомашині, а й розбиратися з природою місця, частиною якого він став. А ще з’ясувати, ким був його попередник на посаді та чому пішов поспіхом, навіть не передавши справи.
Ґаррет Раян. Голі статуї, гладкі гладіатори та бойові слони. – К.: Наш Формат, 2024
У цій книжці – суцільні відповіді на дивні, дивакуваті та зовсім дивовижні запитання про стародавніх греків і римлян. Тож з книжки Ґаррета Раяна «Голі статуї, гладкі гладіатори та бойові слони» можна дізнатися, чому греки не носили штанів, а у вино додавали порошок мармуру; на якій дієті сиділи гладіатори і скільки заробляли талановиті спортсмени; що про військову медицину можна дізнатися з “Іліади”; як ставилися до стосунків і через що розлучалися, як робили операції та які використовували контрацептиви; коли в тренді були бороди, а коли ні. І це лише частина запитань, на які відповідає автор, який пише просто й цікаво. А ще – зосереджується не так на постатях і подіях, як на деталях із повсякденного життя, адже в книжці не заявлено про всеохопність, але вона точно претендує на захопливість. Так само у цьому цікавому дослідженні є оракули та шпигуни, Рим і Афіни, Спарта й Карфаген, Цезар і Нерон, язичники та християни, леви на арені й домашні улюбленці. «Заможні греки й римляни часто тримали одного-трьох песиків мальтійської породи, – розповідає автор. – Їхні зображення можна побачити на грецьких вазах – собачки прив’язані до банкетних лож своїх хазяїв. У римському світі мальтійці стали модними аксесуарами елітних матрон – дами носили своїх улюбленців у складках тунік. Часто домашніх псів непристойно балували: один римський поет написав, як надміру захоплений власник замовив художникові портрет свого песика Міссі. Улюблених гончаків розпещували не менше: в одній праці грецький історик довго й детально розводиться про свого грейхаунда, який лежав поряд, поки писалася праця, і щодня супроводжував хазяїна до гімнасія. А Александр Македонський назвав ціле місто на честь свого вірного гончака Перітаса».
Тетяна Стрижевська. Химерний Київ. Легенди, лякачки та цікавинки. – К.: Портал, 2024
Ця книжка – дивовижний путівник місцями Києва, що пов’язані з химерами і дивовижами. Будинки з чудернацькими деталями, таємничі історії, загадки й чудеса. І нехай більшість міських легенд – лише вигадки й забобони, проте «Химерний Київ» Тетяни Стрижевської – це чудова нагода погуляти містом, відшуковуючи згадані в книжці будівлі й куточки. І ще більше закохатися в українську столицю – як у неї закохана авторка. «У цій книжці про Київ ти зустрінеш архітекторів-диваків, ченців-ясновидців, привидів і химер, – закликає вона. – Деякі легенди в ній – вигадка, а в інших може бути зернятко правди. Я поставила собі непросте завдання: докопатися, звідки ростуть ноги у цих історій». Тож перший розділ книжки – про особняки, яких так багато в середмісті. У кожному з них є своя загадка: потаємна кімната, «магічне» дзеркало, байка про привида. Другий розділ – про міські лякачки, яких чимало назбиралося від найдавніших часів. Наприклад, моторошні історії, буцімто на київську Лису гору злітаються відьми. «Чимало легенд походять із часів, коли люди не знали, як пояснити ті чи ті явища, тож і приплітали «містику», – нагадує при цьому авторка. – Але є і сучасні лякачки. Наприклад, один із символів Києва — монумент Батьківщини-Матері, встановлений уже після Другої світової війни, – теж має чим здивувати». Третій розділ – про темне минуле міста, в якому, наприклад, сталося одне з найгучніших убивств ХХ століття (в київському Оперному театрі). Розділ із загадками дасть нагоду помізкувати. Де жив билинний злодій Змій Горинич? Куди поділася славнозвісна бібліотека Ярослава Мудрого? Де в Києві є джерело-телепорт? Не меншим чудесам присвячено останній розділ, з якого можна дізнатися зокрема про загадкових ченців-самітників із лаврського підземелля, які мали дар пророцтва та зцілення, а також про багато цікавих речей, малознаних не тільки для «гостей столиці», але й для її мешканців.
Джеймс Холліс. Міфологеми. Втілення невидимого світу. – К: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2024
«Історії, розказані таємничими старцями біля стародавніх вогнищ, давали і пояснення, і заспокоєння, – починає свою оповідь автор цієї книжки. – Життя не надто змінилося; наша залежність від пояснень і заспокоєння все ще стоїть за нашими амбіціями та постійною тугою. Більшість базових припущень наших ранніх років були настільки глибоко засвоєні, що ми ніколи не озвучували їх, а отже, ніколи не мали можливості оцінити їхню актуальність для нас зараз. А якщо вони застарілі? Незрілі? Не по суті?» Тож у своїй книзі «Міфологеми. Втілення невидимого світу» Джеймс Холліс – юнґіанський аналітик, що має приватну практику у Вашингтоні, округ Колумбія – показує нам спосіб, як донести до свідомості ці історії – які питання ставити і коли. А також чого нам очікувати від себе в цьому процесі. Це не та книга, яка дає швидкі відповіді; насправді наближення до власної правди іноді буває дуже болісним, проте це все є реальним – і від цього неможливо втекти. «Міф», як майже і всі інші слова, походить з метафори, – пояснює автор. – Наші слова почали з’являтися колись дуже давно як радикальні сприйняття, як здивування, породжені досвідом, які згодом перетворилися в образи, втілені в мові. Дуже цікаво, що етимологічно слово «міф» походить від метафори «примружуватися». Примруження означає, що ми бачимо щось лише мутно, частково, вузько, протеводночас є натяк на те, що щось залишається невидимим. Примруження – улюблений прийом художників-візуалістів – також спрощує і розкриває суть». А це ж і є головне у нашому житті – простота, яка пояснює будь-які фантастичні речі.
автор Ігор Бондар-Терещенко
