Автори цих книжок, пророкуючи наше майбутнє, недаремно вважають, що наша пам’ять – це те, що існує з минулого у сьогоденні. Тобто це, насамперед, знання, яке стосується минулого нашої української спільноти і впливає на її теперішню життєдіяльність. Не кажучи вже про майбуття.
Сергій Плохій. Ядерне безумство. Історія Карибської кризи. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2022
Ця книжка – жахлива та правдива історія того, як США і СРСР опинилися на межі ядерного апокаліпсису Кінець холодної війни понад 30 років тому завершив найнебезпечніший період в історії людства, відсунувши загрозу ядерної війни та катастрофи. Тоді світові держави ухвалили надважливе рішення – зменшити ядерний потенціал. Однак 2022 року дипломатичні досягнення світової безпеки були анульовані через повномасштабне російське вторгнення на територію України. РФ оголосила про підвищений рівень готовності своїх ядерних сил. У відповідь уряди США та Великої Британії публічно пригрозили, що блискавично зреагують у разі застосування ядерної зброї в Україні або поза її межами. Світ балансує на порозі нової атомної ери. Щоб зрозуміти всі можливі наслідки й запобігти глобальній катастрофі, ми маємо вивчити уроки найнебезпечнішого періоду холодної війни – Карибської кризи. Спираючись на низку радянських архівних джерел, раніше засекречених документів КДБ та нотаток Білого дому, автор підіймає завісу над тим, що відбувалося 60 років тому, і дає змогу переосмислити сьогоднішні події, щоб уникнути фатального для всього світу ядерного безумства.
Валентин Поспєлов. Стокгольм. — К.: Темпора, 2022
Цей роман про політику і магію розповідає, відповідно, і про наше минуле, і про майбутнє – зокрема у тридцятих роках ХХІ століття. Отже, що буде в Україні того часу? Позаду в неї військовий уряд, який спільними зусиллями було повалено, потім сфальсифіковані президентські вибори, що поставили на чолі країни людину, яка керувалася виключно жадобою, а зараз — звичайна диктатура, що «насміхається з наших громадянських прав», як вважає головна героїня. Столична зірка журналістики Мирослава, чия кар’єра злетіла після статті «Податок на правду», що в якомусь сенсі «знищили розвідувальне управління, а також вперше за сорок років незалежності вибили землю з-під ніг служби безпеки, від чого та й досі не оговталася». Згодом вона була викинута з професії, нині бореться із залежністю, має нудного коханця і бажання повернутися в журналістику. Довкола – новий український світ зі старими вадами, політична криза і снігова буря, яка насувається на країну. Але найголовніше – терористи-сектанти на чолі з харизматичним лідером Ло, які зачинилися в офісного центрі у Голосіївському парку столиці, три кордони з військових, поліцейських та найманців довкола, а також прес-конференція, на яку послали Мирославу. Тож попереду в неї – карколомні пригоди, відрядження до карпатського містечка, де почали безслідно зникати діти, і де коїться щось несусвітнє, магічне, загадкове. І це не кажучи про кривавий штурм, битву силовиків, найманців і появу таємничої раси нових людей, які покликані виправити всі наші помилки. «Коли зима скінчиться, на ці поля прийдуть нові люди. Вони матимуть більше хоробрості, більше гідності, – переконана Мирослава. – Не будуть продавати свою свободу за безцінь, не будуть терпіти принижень…»
Володимир Станчишин. Емоційні гойдалки війни. – К.: Віхола, 2022
Автор цієї книжки нагадує, що з початком повномасштабної війни в Україні змінилося не лише наше повсякдення, але й емоційні реакції. Усе – від страху, тривоги та злості до почуття провини й смутку – проявляється настільки насичено, що інколи складно уявити, як узагалі можна дати раду цим емоціям. Бо якщо раніше в нас були певні зразки того, як поводитися в кожній ситуації, як реагувати, то зараз усі ці зразки поламані, а в голові — суцільний хаос; щодня ми бачимо речі, яких не мало б існувати в цивілізованому світі. Тож будь-яка емоційна реакція є нормальною відповіддю на ненормальні обставини війни, як стверджує автор, і ми маємо право відчувати лють, маємо право хотіти помсти, ми можемо вмикати чорно-біле мислення і не відчувати при цьому провини. Ми можемо сумувати, ми можемо плакати стільки, скільки потрібно. Це книжка про емоції цивільних людей у тилу: про тих, хто залишився в Україні, й тих, які були змушені покинути свої домівки, всіх, хто волонтерить, донатить і чекає рідних з фронту, всіх, хто кожен свій день починає з новин та прокидається від сповіщень про повітряну тривогу. Ми не обирали жити в час історичних змін, але війна це те, від чого не можна абстрагуватися, тому наше завдання наразі — навчитися справлятися на своєму особистісному рівні, жити, аби перемогти в цій війні.
Мар’ян Ґолька. Суспільна пам’ять та її імпланти. – К.: Ніка-Центр, 2022
Історія, як відомо, формується не лише логічним поступом подій, але й їхнім осмисленням, аналізом та інтерпретацією. Деякі періоди – особливого тоталітарного періоду – були описані відповідно до ідеології суспільства, а не з огляду на історичний хід подій, правдиву оповідь та фактаж. Утім, деякі механізми на зразок суспільної пам’яті, якій зокрема присвячена ця книжка, дозволяють впорядкувати загальну картину. Автор визначає суспільну пам’ять як все те, що існує з минулого у сьогоденні; тобто це, насамперед, знання, яке стосується минулого певної спільноти і впливає на її теперішню життєдіяльність. При цьому, коли певні носії пам’яті підлягають знищенню, з’являються імпланти пам’яті. В інтерпретації польського науковця – це створені вторинно і постфактум будівлі, записи, картини, фільми тощо, які повинні або заповнити прогалини пам’яті, або відтворити її чи створити заново, в іншій формі, яка відповідає сучасній історичній політиці спільноти чи радше її влади.
Деніел Канеман, Кас Санстейн, Олів’є Сібоні. Шум. Хибність людських суджень. – К.: Наш Формат, 2022
У цій книжці розповідається про те, як шум впливає на різні сфери життя — медицина, судова система, політика, командна робота, — та що ми можемо зробити, щоб його стало менше. Який саме шум, спитаєте ви? Здебільшого, звісно, інформаційний. А ще можна дізнатися відповіді також на питання про те, чому всюди, де є судження, є і шум; чому шум є не менш серйозною проблемою, ніж людські упередження; чи можна досягти справедливості в судовій та інших системах, і яким коштом; чому візит до лікаря варто планувати на ранішню годину; чому одностайність думок у команді — не оптимальна; чому краще порівнювати, ніж оцінювати в балах; що таке гігієна рішень і як від неї залежить якість суджень; як можна змінити стиль мислення, щоб зменшити шум у власних судженнях; в чому переваги й ризики алгоритмів машинного навчання, і чому вони все одно не обійдуться без людських суджень. «Серед сторонніх факторів, які не повинні впливати на професійне судження, але таки впливають, є стрес і втома, – нагадує автор. – Наприклад, дослідження майже 700 тисяч візитів на рівні первинної медичної допомоги показало, що лікарі значно частіше призначають опіоїди наприкінці довгого, важкого дня. Причин, із яких пацієнтові, що прийшов до лікаря о 16:00, боліло б дужче, ніж записаному на дев’яту ранку, точно немає».
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
