Незвичні сюжети, які проглядають крізь буденне життя, а також яскраві характери, що розкриваються у нестандартних ситуаціях – ось те, що робить з цих книжок справжнє психологічне чтиво. У відпустці, на відпочинку або на вихідні вони зуміють захопити вашу увагу, не відпускаючи до останньої сторінки.
Гейґ Метт. Опівнічна бібліотека. – К.: Жорж, 2021
За сюжетом цього бестселеру, десь між життям і смертю існує бібліотека з незліченними книгами. І кожна з них — це історія паралельної реальності. В одній книзі викладена історія вашого життя таким, яким воно є; в інших — історії життів, які ви могли б прожити, якби в певний момент наважилися щось змінити. Уявіть, що у вас з’явилася можливість піти в таку бібліотеку і переглянути всі варіанти Нора Сід — одна з тих, хто отримав такий шанс. Обираючи книги в Опівнічній бібліотеці, Нора проживає свої нові життя — ті, в яких зробила інший вибір: стала науковицею, спортсменкою, рок-зіркою, вірною дружиною Та чи виявиться хоча б одне з цих життів кращим за те, яке вона має? «За дев’ятнадцять років до того, як вона вирішила померти, Нора Сід сиділа в теплі маленької бібліотеки в школі Гезелдін, що в містечку Бедфорд, – дізнаємося ми передісторію героїні. – Перед нею на низькому столику була шахівниця. – Норо, люба, хвилюватися за своє майбутнє – нормально, — поблискуючи очима, як сонце в морозяний день, промовила бібліотекарка місіс Елм. Місіс Елм зробила перший хід, Кінь перескочив рівний шерег білих пішаків. – Звичайно, щодо іспитів ти будеш хвилюватись. Але ти зможеш стати ким захочеш, Норо. Подумай про всі ці можливості».
Анатолій Дністровий. Місто уповільненої дії. – К.: Видавництво Жупанського, 2021
Цей роман, написаний на початку 2000-х років, насправді про дев’яності – саме про час загальної кризи, безробіття, переорієнтації цінностей та інших особливостей національного колапсу. Місце дії – спальні райони мегаполісу, не триває життя місцевого люмпен-пролетаріату з відповідним кримінальним прошарком. Мова – жаргон, суржик. Пострадянська дійсність, змальована у романі, мало чим відрізняється від решти вуличних епопей, відомих за такими творами цього часу, як «Депеш Мод» Жадана, «БЖД» Ушкалова, «Кляса» Вольвача і «Пацики» того ж Дністрового. Насправді роман вкладається у жанрові нішу позачасової серії про брак перспектив, деградацію і «життя без майбутнього», започатковану вже на новітнього часу Ірвіном Велшем і Дугласом Коуплендом. Наразі маємо, отже, український варіант літератури у панківському жанрі «no future».
Артем Поспєлов. Тадуш. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2021
Цей психоделічний трилер, написаний методом потоку свідомості – яскрава мозаїка чужих розмов, власних думок десятирічного героя і його ж спогадів, що складаються в родинний епос. Вигаданий співрозмовник Малюк, що ніби вимандрував з «Бійцівського клубу» Паланіка – насправді, двійник і темна сторона героя, з яким він спілкується і якого ніхто не бачить, він дає поради, сипле афоризмами і задає каверзні питання щодо дорослих. А ще на самому початку наш герой, який не ходить до школи, і про який кажуть, що він хворий, повідомляє, що вбив Діда. І до самого фіналу нас переслідує загадка: чи дійсно мова про малолітнього монстра, закоханого, до того ж, у свою Тітку, чи це все – підступи уявного Малюка? «Хтось декламує: – Він усе знає і все бачить. На те його воля. Хтось додає: – Бог забирає кращих. Чути беззубий голос: – Да… Йому нада луччі. Та річ у тім, що Діда забрав ніякий не Бог». Тим більше, додамо, що тема вбивства і смерті постійна в романі. Інтрига не відпускає ні на мить, родина потроху розпадається, немов у «Десяти негренятах» Агати Крісті, героя віддають ир знайомим, то в дитячий табір, і пам’ять, яку він збирає по крихтах у свої десять років, загрожує виявитися важезною ношею і ще більш психологічною травмою.
Роберт Бриндза. Дівчина у кризі. – К.: Book Chef, 2021
Жахлива знахідка на початку цієї трагічної історії – не перший випадок для декого з її героїв. Її очі широко розплющені, губи напіввідкриті, ніби вона намагається щось сказати. Її мертве тіло вмерзнуло в кригу… «Лі помітив декілька старих пляшок і трохи сміття, що виступали із замерзлої криги, а потім щось змусило його зупинитися». Щось скоже на кінчик пальця. Серце Лі забилося частіше, він потягнувся й обережно його стиснув. Він був холодним і немовби гумовим. Темно-фіолетовий ніготь узявся морозом. Лі відтягнув рукав куртки і протер ним кригу. У сяйві від айфона замерзла поверхня видавалася похмуро-зеленою, а внизу Лі побачив долоню, здійняту вгору до того місця, де з криги стирчав палець. Те, що мало б бути рукою, зникало у глибинах». Коли ж хлоп’я виявляє тіло жінки під товстим шаром криги на озері в парку південної частини Лондона, детективку Еріку Фостер призначають очолити розслідування загадкового вбивства. Чергова жертва — красива молода світська леді — здавалося, мала ідеальне життя. Але коли Еріка починає копати глибше, їй вдається відшукати спільне між цим злочином та вбивствами трьох повій, знайдених задушеними та скинутих у водойми навколо Лондона.
Пйотр Ґурський. Закон ордену. – К.:Рідна мова, 2020
Хоч світ у цьому романі живе після великої війни та знищення цілого народу, але розпочинається він з оргії з німфами. Загалом це світ, де дракони й мандрівні чарівники такі ж реальні, як політики та наймані вбивці. У цьому світі невпокоєний мисливець за людьми Кестель Нетса шукає славнозвісну Алію Лов, небезпечну втікачку з таємничого ордену Ама. Екзотичні пейзажі, давня історія, що раз у раз відбивається в теперішньому, і хитросплетіння інтриг — все це витворює темне фентезі у незвичному романі. «Не уявляв, як так сталося, – розмірковують у ньому. – Гробліни. Як вони дізналися про те, що Алію схоплено? Не зносив ані гроблінів, ані їхньої магії. А тим часом ходили чутки, що Алія інколи працювала з ними. – Швидше, – він схопив її за зап’ясток так сильно, що аж зойкнула. – Що таке? Та к бісу. Вона чудово знала – що. Брати Шерони кохали Алію Лов. Не була до них прихильною, ніколи не подала Їм ані тіні надії, але це лише посилювало їхні почуття. Віддавали їй усе, чого хотіла: золото, срібло, сталеві перстені – криваві метали, бо оплачені кров’ю. Приходила, коли хотіла, користалася з їхньої гостинності й зникала, викравши коня чи двох. Не тримали образи. На дні їхніх сердець викарбувався образ Алії Лов, яка зараз потребувала допомоги».
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
