Окрім яскравих образів, романтичних сюжетів і нестандартних героїв, у книжках цієї добірки не бракує головного – інтриги й таємниць, які варто розкрити. Саме це створить відповідний настрій, який пасує до нинішньої осені, коли варто хоч ненадовго відволіктись від тривожних думок. І поринути у світ пригод.
Таня Гуд. Таємниця Темних Вод. – Х.: Ранок, 2024
Які можуть бути стосунки у представників двох різних світів? Чи можлива між ними дружба? Тим паче, коли героїня цієї історії не дуже уживається навіть у своєму світі. Так, Орися – відмінниця, тишко, які поважають у школі за те, що завжди дає списати, але не витримує гіперопіку мами, які повернулася додому, і навіть до школи за руку водить, через що дівчинка, яка й без того не має друзів, стає об’єктом насмішок. «Орися мусила довести всім, що не така, як про неї думають, – дізнаємося ми про подальший перебіг подій. – А це означало: перестати бути невидимкою й зробити те, на що вона ніколи б раніше не наважилася. Стати іншою». Тож не дивно, що кпини від однокласників і самотність заводять дівчинку в глиб боліт. Загалом «Таємниця Темних Вод» Тані Гуд – це фантастична повість, сповнена яскравих образів із української міфології від відомої вітчизняної письменниці, ще й доповнена кольоровими ілюстраціями української художниці, і саме у ній змальована ще одна героїня, яка живе саме у тих болотах де не ходять люди. Не менш чарівна та гарна – але й небезпечна, як кожна фатальна красуня! – головна героїня бабусиних легенд. «Болотяниця не пам’ятала свого справжнього імені. Вона не знала, ким була, перш ніж стала собою. Чиєюсь донькою, сестрою, подругою? Можливо, навіть мамою? Та, попри те що її попереднє життя бухо стерте з пам’яті, а поміж жителів боліт вона була справжньою принцесою, яку всі поважали, Болотяниця понад усе на світі прагнула спілкуватися з людьми. Не мовчазними рибами, ропухами й іншими болотяними створіннями, а людьми. Справжніми живими людьми. Інколи їй це вдавалося». То як складуться же їхні стосунки? Прочитайте цю захопливу історію, щоб дізнатися – і про це, і про справжню Таємницю Темних Вод.
Матвій Смірнов. Шібболет. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2024
У цій збірці поезій львівського автора, який віддавна мешкає в Англії, чимало таємниць. У ній «нічними містами таємно їздять трамваї», (і чути, як «прогримів трамвай таємним маршрутом»), але навіть літаки не сказати б, що готові розкрити перед нами всі секрети. Назагал знати одне: «Англія, західний Лондон. З аеродрому / Щопівхвилини здіймаються аероплани. / Останні п’ятнадцять років хочу додому, / Останні п’ятнадцять років лаштую плани / Повернення – але не вірю в казки. / Сиджу на кухні. Дивлюся на літаки». До речі, збірка Матвія Смірнова недаремно називається «Шібболет» – так кажуть на івриті про людину, яка розмовляє нерідною для нього мовою. Утім, мова образів, якою оперує автор – від біблійних до сучасних – цілком зрозуміла для наших сучасників, які живуть у мультикультурному сьогоденні. Хоч мова, ясна річ, не про спілкування, ба навіть не про сприйняття світу, а пошук самого себе у цьому вавилонському велелюдді. Оце таємниця, яку нам слід розкрити! Отже, наразі про ширшу проблему ідентифікації себе зі світом, де всі ми – вигнанці, чужинці та ізгої, тому й блукаємо у пошуках рідного краю. І автор впевнений в одному: «І коли в результаті миру після війни / Попливуть кордони на контурній карті світу, / То залишаться білі аркуші, а на них – / Впорядковані знаки нашого алфавіту».
Джон Ерскін. Приватне життя Єлени Троянської. Адам і Єва, хоча Йому було видніше. – К.: BookChef, 2024
Два романи американського письменника, літературознавця і викладача Джона Ерскіна – «Приватне життя Єлени Троянської» (1925) та «Адам і Єва, хоча Йому було видніше» (1927) – це своєрідне “олюднення” міфів, коли давньогрецькі та античні герої постають наче простими смертними: Єлена дає поради доньці щодо чоловіків, а Єва докоряє чоловікові за спізнення на обід. Менелай нещасливий у шлюбі, а Адам не може вибрати між дружиною (Євою) і коханкою (Ліліт). Ця популярна техніка, коли, звертаючись до вічних сюжетів, насправді писали про актуальні проблеми? за всі часи – а надто у період створення обох романів Ерскіна – використовувалася авторами заради вирішення нових жанрово-стилістичних завдань. У будь-якому разі, майже завжди такі «олюднення» з «перевтіленнями» та іншими «парафразами» виглядали доволі кумедно, і не дивно, що в чеському перекладі «біблійний» твір Джона Ерскіна мав підзаголовок «гумористичний роман». Те саме, здається, також в його «давньогрецьких» переспівах: «Коли війна в Трої завершилася падінням міста, Менелай з мечем у руках кинувся шукати Єлену. Він ще не вирішив, чи прохромить мечем звабливі груди, чи переріже її лебедину шию. Він уже досить довго не бачив її. Єлена чекала так, наче вони наперед визначили годину побачення. Простим жестом вона оголила серце для його помсти і подивилася на нього. Він подивився на неї. Меч явно бентежив його. – Єлено, – сказав він, – час уже й додому вертатися».
Сью Блек. Закарбовано на кістках. Таємниці, які ми залишаємо після себе. – К.: Книголав, 2024
«Щоб прочитати «закарбоване», неначе щоденник, – пояснює авторка цієї книжки, – судовий антрополог вишуковує короткі, упізнавані сегменти тілесної пам’яті, з яких почасти й складається пісня життя, і видобуває давно закладені фрагменти мелодії. Зазвичай ідеться вже про завершене життя. Нам цікаво, яким було воно і якою була людина, що прожила це життя. Ми хочемо віднайти закарбоване на кістках, щоб розповісти історію тіла, а можливо, навіть по вернути мерцю ім’я». Тож наразі у книжці Сью Блек «Закарбовано на кістках. Таємниці, які ми залишаємо після себе» всесвітньо відома судова антропологиня запрошує читачів у захопливу подорож людським тілом, від маківки до стоп, досліджуючи кістки голови, тулуба й кінцівок та розповідаючи історії людей, яким ці кістки належали. Авторка впевнена, що кожна частина нашого тіла може розповісти історію, і те, що ми їмо, усе, що робимо, залишає сліди – повідомлення, які терпляче чекають місяцями, роками і навіть століттями, доки судово-медичний антрополог їх розшифрує. Попри серйозність теми книжка написана з гумором. Кожна історія авторки сповнена поваги до людей і любові до власної справи.
Річард Шварц. Пізнай свої «Я». Як відновити цілісність і вилікуватися від травм. – К.: Наш Формат, 2024
Цікаве дослідження Річарда Шварца «Пізнай свої «Я» – про те, що існує не лише одне «ти». І хоч нас навчили вірити, що ми маємо єдину ідентичність, і відчувати страх або сором, коли ми не можемо контролювати внутрішні голоси, які не відповідають ідеалу того, ким, на нашу думку, ми повинні бути, ця книжка кидають виклик теорії «моно розуму». «Кожен із нас народжується з багатьма підрозумами або частинами», – запевняє її автор. – Ці частини не є уявними чи символічними. Вони є людьми, які існують як внутрішня сім’я всередині нас, і ключ до здоров’я та щастя полягає в тому, щоб шанувати, розуміти та любити кожну частину». Тож це дослідження – для того, хто прагне відкрити для себе новий спосіб зрозуміти свій багатогранний розум і зцілити багато частин, які роблять нас тим, ким ми є. Зокрема модель внутрішніх сімейних систем (IFS) доктора Шварца десятиліттями трансформувала психологію. Тож з цієї книжки ви дізнаєтесь, чому IFS настільки ефективна у таких сферах, як відновлення після травми, лікування залежності та лікування депресії, і як це нове розуміння свідомості може радикально змінити наше життя. Тобто ви дізнаєтеся, що IFS – це модель, яка змінює парадигму, оскільки вона дає нам потужний підхід до зцілення самих себе, нашої культури та нашої планети. «Наші частини іноді можуть бути руйнівними або шкідливими, – застерігає автор книжки, – але як тільки вони звільнені від навантаження, вони повертаються до своєї основної доброти. Коли ми навчимося любити всі свої частини, ми зможемо навчитися любити всіх людей – і це сприятиме зціленню світу».
