Концентрат Бондаря: про книгу «І тим, що в гробах» Андрія Бондаря

0
337

Андрій Бондар. І тим, що в гробах [Текст]: мала проза – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 176 с.

Мала проза Андрія Бондаря приваблює сувенірною обкладинкою, десятками незвичайних тем, приватним й інтимним, майже сповідальним голосом автора, який звучить для всіх мертвих, живих і ще ненароджених в Україні.

Обкладинки книжок Старого Лева – це завжди якась неповторність, якийсь приємний, візуальний доторк до читацької душі. З письменником А.Бондарем, його новою книжкою, та ж сама історія. Затишна й по-домашньому тепла, вже зав’язана у вузол, вона так і проситься в домашню колекцію на саме видне місце.

44 чотири прозові тексти відомого письменника об’єднані в чотири розділи. Їхня жанрова специфіка коливається від есеїв до рефлексій, фантазійних оповідок та побутових історій, серйозних трактатів про український пацифізм та спостережень за комарами, мишами, собаками. У збірці є спроби афористичного вислову про любов, потокосвідомі речі, рецензія на вірш Дмитра Павличка “Два кольори” та спогад про найбільшу втрату української культури, мова про письменницю і літературознавицю Соломію Павличко.

Український поет та публіцист Андрій Бондар із покоління 90-ників. Однією з рис цього покоління є тяжіння до коротких прозових форм: новели, оповідання, есеї, яскраві та оригінальні пости в соціальних мережах, зокрема в Фейсбуці. Саме така форма вислову, ємка та лаконічна, животрепетна й злободенна, і така ж коротка й сильна емоція в ній – сугестує публіку, дає можливість переживати разом з письменником усі події тут і тепер. Увесь внутрішній світ відфільтрований і відрефлексований, емоційно виважений, він оприявнюється на папері, стає таким близьким і все ж таким внутрішньо-інтимним, своїм, окремішнім.

Така оригінальна здатність Бондаревих текстів, зберігати свою індивідуальність в письмі і бути до майже безмежності відкритим у ньому, залишати щось, що не сказане, але ця несказаність, невимовленість, недоговореність ще більше дає приводів думати й самозаглиблюватися. Цілком медитативне й негерметичне письмо, хоч про Бога в ньому не йдеться, це радше індивідуальний авторський шлях, вміло переданий, майстерно піднесений, гарно оформлений у лаконічну прозову форму.

Пишучи про власний підлітковий онанізм чи то пак юнацьке захоплення футболом, говорячи про складну матерію міжнаціональних відносин, осмислюючи улюблені закордонні фільми та радянські мультики, мовлячи про простих людей з містечок і сіл, – у всьому цьому глибока думка поєднана з тендітним й ніжними почуттями, крихкий світ дитинних емоцій і пізнавальних конструкцій.

Автору вже перевалило за сорок, йде на п’ятий десяток, відомому перекладачеві, який побачив світ, особливо досконало знає поляків, йому є що сказати читачеві. Його прозові тексти потрібно осягати неспішно, за чашечкою кави, на самоті. Вони концентровані й зосереджені, заглиблені в себе, написані для себе і водночас для інших, інші в них говорять для автора і для інших. Подібні переживання можуть бути, наприклад, від читання Тараса Прохаська.

Наостанок, щоби заглибитися в Бондареву прозу, пропоную з десяток цитат із найпозитивнішої книжки 2016-ого року «І тим, що в гробах»:

1)​ Футбол – це тріумф волі й нахабності. [Мій дирдир];

2)​ Для того, щоб збагнути повноту людської природи, треба оволодіти кількома транспортними засобами і практикувати їх щоденнім житті. [З другого погляду];

3) Онанізм – це одна з перших форм особистої свободи, коли задоволення належить тільки тобі й виходить із тебе самого. [Мені погано];

4) Світ буквально сплетений із неприємних речей і нищівних характеристик. А люди навколо – ходячі лабораторії комплексів, фобій і страхів, викликаних неприємними речами та нищівними характеристиками, які, своєю чергою, теж витворені небездоганними людьми, а такими ж ходячими лабораторіями. І нема на те ради. [Типовий пасажир];

5) “За любов любов’ю платять” – каже призабуте українське прислів’я, де центральна роль відводиться дієслову “платять”. Українська любов має бути економічно вигідною для суб’єктів господарської діяльності, як будь-яка проституція. Любовні стосунки в нас означуються мишачим шолопанням і котячим дряпанням, як “шури-мури”. Це щось несерйозне і кумедне, як “фіглі-міглі”. Перед тим як “поженихатися”, українець “залицяється”. В любові українець цілком віддається пестливим суфіксам і своїй пристрасті до здрібніння. Українець-чоловік у любові сюсюкає. Сексу в українця не було ще до Радянського Союзу. Етнографічні народи були позбавлені тілесності і суб’єктності. Українська любов зависла між романтично-сентиментальною ідеалізацією та господарською проституцією. Іншого нам не дано було, брати ми не мали права. [Любов – риторика. Мій буквар];

6) Коли цілуються закохані окулярники, цілуються також їхні окуляри. Любов короткозора. [Любов – риторика. Мій буквар];

7) Поляки – великий народ. Вони дали світові таку кількість геніїв, що жодні чехи, словаки й угорці разом узяті, не кажучи вже про українців, болгар і румунів, не можуть з ними в цій сфері конкурувати. Але тільки Іван Павло II є абсолютним генієм, польським монархом, Божим Провидінням і посередником між поляками та Богом (ні, мабуть, навпаки – між Богом і поляками) в одній особі. [Папа];

8) … А знаєш, ото, що понаписували тонн різної фігні про Кафку різні мудрагелі, там, Бланшо, Беньямін, наприклад – то все фігня. Ну не був Кафка трагічним письменником і в сраці мав малу людину, механізми поневолення XX cторіччя, передчуття тоталітаризму і таке інше…Він жартував у своїх творах. Жартував. Веселився. Стібався. Іронізував на повну. Розумієш, він лаха з усіх дер. А його всі сприймали серйозно. І ніхто, ніхто, ніхто його не розумів і сьогодні не розуміє. Ніхто. Крім чехів. Гротеск і гумор. Іронія і сарказм…Кафку в його сучасних інтерпретаціях вигадав Макс Брод. Кафка був життєрадісним, веселим і комунікабельним чоловіком. А як він жінок любив! Після його смерті у празьких публічних домах про нього ще десятиліття легенди ходили… [Гей, гей, гей, гей];

9) Собаки – дуже консервативні істоти. [Говори, говори];

10) Я дуже люблю робити людям приємне за свій рахунок. Особливо коли ці люди добрі. Найчастіше це відбувається в мене з людьми “від землі”. Я визнаю та приймаю їхню практичність і вважаю, що так мусить бути. [Синички].

Яр Левчук

Поділись