Зима пропала, люта, зла —
Весна воскресла над полями,
Луги змережала квітками
І нам Великдень принесла.
(Роман Завадович)
Великдень — найважливіше із 12 головних християнських щорічних свят. Його святкують практично у кожній українській родині, тож нараз вже розпочались приготування до цього дня.
Безліч традицій, прикмет, обрядів та застережень існувало й досі існує, пов’язаних із цим днем. Деякі з них мають суто християнське походження, а деякі перейшли ще від наших язичницьких пращурів. І про перші, і про другі, ми постараємось стисло розповісти:
Дохристиянська історія свята:
Після хрещення Русі — багато язичницьких традицій видозмінились, та були вплетені до найближчих християнських свят. Так сталось і з Великоднем, який святкується поряд із слов’янським важливим святом весняного рівнодення, яке влаштовується в честь остаточного пригоду весни та відродження природи. Багато традицій, які ми звикли вважати християнськими, існували на теренах України ще задовго до його прийняття.
Паска – це “сонячний” калач, який випікали у жертву сонячним божествам. Його вигляд за більш ніж тисячоліття, дещо набув змін, але все ж сама основа більше нагадує саме калач, а не християнську “паску”.
Писанки — які ми з дитинства звикли розмальовувати напередодні Великодня, також існували ще до хрещення русі. Найстаріша знайдена на території писанка, була намальована ще у ІХ столітті. І не дивно — адже у наших пращурів яйце завжди асоціювалось із сонцем та зародженням нового життя.
Що вже казати про величальні пісні, веснянки та гаївки, які були певним магічним закликом до весни та сонця! Більш сучасні весняні пісні містять у собі рядки про Воскресіння Христа та прославляння Бога, але раніше про це не було жодної згадки — у традиційних гаївках йдеться про нове життя, природу, весну, сонце.
Освячення кошика із “підношеннями” також не стало для українців новою традицією. Вони існували і раніше, як жертвоприношення богам. Навіть склад кошиків був той же, адже випічка, м’ясо, молочні продукти та хрін — все це складові щоденного раціону українців.
Обливаний понеділок, який йде одразу після Великодня — раніше був ритуалом очищення. Хлопці, обливаючи дівчат водою, бажали їм краси та міцного здоров’я.
І насправді добре, що зі встановленням християнства — на Великдень всі ці традиції перейняли, адже це не дало їм остаточно зникнути і ми маємо свою, унікальну історію із власними традиціями святкування.
Великодня трапеза:
Першій трапезі на Великдень надавали неабияке значення. Адже перед нею, протягом сорока днів, віряни дотримувались суворого посту і тепер нарешті могли почастуватись святковими стравами. Все, що було освячено в церкві під час святкової служби, господар приносив у дім, аби подати до трапези. Ще з порогу він вітав родину: “Христос Воскрес!”, а родина йому відповідала: “Воістину Воскрес!”
Сніданок розпочинався з молитви і першими потрібно було з’їсти освячену пасочку та крашанку, а тільки потім переходити до м’ясних страв та всього іншого, від чого утримувались під час посту.
Смачні страви готували наперед, адже далі вірян чекав цілий тиждень святкувань, котрий називався Світлою великодньою седмицею, тобто після Світлого понеділка йшов Світлий вівторок і так далі.
Вірування Великодня:
Вважалось, що на Великдень всі дива, котрі зазвичай приховані від людського ока, стають видимими. Але побачити їх можуть не всі, а лише діти, у котрих чиста і світла душа.
На Великдень у церкві часто дозволяли подзвонити у святкові дзвони всім охочим. А також можна було просити у Бога все, чого бажає душа — старенькі люди просили багато онуків, молоді дівчата гарного нареченого, а ті, хто хотіли достатку, вмивались водою із срібної посудини.
Вставали до світанку, щоб не проспати щастя.
Дівчата вірили, що якщо вмитись водою від червоної крашанки, то увесь рік будеш рум’яною.
Великдень прийнято було святкувати весело і радісно, бо хто буде невеселий в цей день — тому сумувати увесь рік.
Застереження Великодня:
У Великдень, як і у інші великі церковні свята, не можна займатися домашньою роботою, а оскільки це свято найбільше, то і заборона особливо сувора. Інакше, ризикуєш накликати на себе великі клопоти.
Все, що було освяченим в церкві, ні в якому разі не можна викидати. Страви доїдали у першу чергу, роздавали друзям, родичам, сусідам і всім нужденним. На крайній випадок їжу домішували у корм для худоби, а з пасочок робили сухарі, які потім довго зберігаються і добре смакують з молоком.
Подружжя не христосалося на людях, адже вірило, що це може стати причиною розлуки.
Не можна було рубати курей, колоти худобу і навіть вбити маленького павучка було гріхом у цей день, адже вірили, що всі тварини також радіють Воскресінню Ісуса Христа і чіпати їх у такий день не можна.
У інших народів теж існували цікаві традиції святкування:
У Болгарії спеціально до Великодня виготовляють багато глиняних горщиків, у які вкладають думки про хороші побажання. А у святковий день щосили їх розбивають, кидаючи із верхніх поверхів будинків. Такий ритуал для них є своєрідною перемогою над злими силами. На дорозі потім валяється багато битих уламків, які всі охочі підбирають собі у якості щасливого талісману. А ще, щоб розмалювати писанки в них зовсім обмаль часу — це дозволено робити лише у Чистий четвер!
У Фінляндії Великдень також тісно пов’язаний із святкуванням приходу весни. Фіни горщики не розбивають, а саджають в них жито чи траву незадовго до свята. Якщо на Великдень з’являться перші паростки — значить весна прийшла. Та принесла з собою тепло і щастя.
У Шведів, наприклад, символом Великодня є не яйце, а курча. Мабуть це ще один наслідок вічної суперечки, що ж з’явилось першим! :)
А також, практично кожна християнська країна Європи, має свою особливу великодню випічку, яка відрізняється від усіх інших. (тут можна статтю, що на напишу з рецептами цієї випічки).
автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua
