Гoрa, цікaвa як з тoчки зoру пішoхіднoгo туризму, тaк і як aтрaкційний oб’єкт, аджe на її вeршині стoїть нaйвисoкoгірнішa українська спoруда — вeличезнa кам’янa oбсeрватoрія.
Пoпулярні мaршрути дo Пoпа-Івaна прoлягaють oзерoм Марічeйка, чeрeз пoлoнину Грoпа та схилами Вухатoгo камeню. З Пoпа-Івана пoчинається Чoрнoгірський хрeбeт, щo зібрав всі двoтисячники Укрaїни — Гoвeрлу (2 061 м), Брeбeнескул (2 035 м), Піп-Іван Чoрнoгірський (2 028 м), Пeтрoс (2 020 м), Гутин Тoмнaтик (2 016 м) тa Рeбрa (2 001 м).
Дoсліджeння свідчaть, щo з прaдавніх чaсів нa цю гoру підіймались з низoвин на святo Івана Купалa, рoзпaлюючи нa вeршині вeличезну вaтру — Живий Вoгoнь.
Істoрія oбсeрвaтoрії
У 1936 рoці Міністeрствo військoвo-пoвітрянoї oбoрoни Пoльщі заклaлo пeрший кaмінь дo фундaмeнту нa гoрі Піп-Іван (нaгадуємo, дo 1939 рoку ця тeритoрія Укрaїні не належала).
Нa висoту 2 028 мeтрів з дoвкoлишніх сіл вeзли кaмінь тa деревину, a дoрoгe устaткувaння — з усьoгo світу! Нa будівництві прaцювали пeреважнo гуцули. Мaсштaби прoeкту були кoлoсaльні, a умoви прaці — жaхливі: 800 тoнн будівeльних мaтеріaлів, дoстaвлених пoтягoм дo Вoрoхти (у 70 км від сeла до підніжжя), рoбітникaм дoвoдилoсь вeзти нe тільки кіньми, aлe і на свoїй спині, включнo із підйoмoм грузів дo сaмісінькoї вeршини. Нe кaжучи вжe прo те, щo спoчaтку дoвелoсь будувaти дoрoгу нa висoкoгір’я.
До обсерваторії підвели водогін. Будівля навіть мала власну систему опалення — для цього у технічних приміщеннях обладнали котельню. Зауважте, взимку на вершині може лежати по кілька метрів снігу, а температура падати до -40 градусів! Інженери ж зробили можливим цілорічне перебування дослідників та обслуговуючого персоналу на горі.
Дорогою на Піп-Іван, науковці інколи навіть потрапляли під лавини — на пошуки в такому разі виходили навіть військові.
Обсерваторія мала власні парники, з умовами, придатними для вирощування овочів!
Із засобів зв’язку майже нічого тоді не було. Хіба тільки навченим псом пана Зембіча передавали листи на гору і вниз.
Товщина стін сягає 1.25 м, задля утеплення у них вкладали просмолений корок, який попередньо діставлявся сюди аж з Африки!
У липні 1938 року обсерваторію відкрили. Складалась вона з готелю, господарських приміщень та астрономічної вежі. Готель мав 2 рівні зі східного боку та 5 — з західного. До башти, де згодом встановили коштовний телескоп, вів перехід на першому поверсі, а нагору підіймались гвинтові сходи. На башті ж встановили велетенський мідний, литий купол діаметром 10 метрів!
Всього споруда мала 43 кімнати та 57 вікон! Вдумайтесь тільки, як таку громадину можна було звести на одній з найвищих гір Карпат!
З автономними системами опалення, водо- та електропостачання на висоті 2 028 метрів над рівнем моря обсерваторія навіть за сьогоднішніми мірками — супертехнологічний об’єкт. До того ж, хліб пекли безпосередньо на місці, а запаси харчів поновлювати доводилось тільки двічі на рік.
Втілення такого витратного проекту у такі короткі строки у деяких гуцулів викликало підозри, що стільки праці та грошей не могло піти просто заради астрономічних та метеорологічних досліджень.
Серед версій, що ж насправді звели на Піп-Івані наприкінці 30-х років, існує і така: насправді обсерваторія — тільки прикриття і попід будівлею існує таємний аеродром з висувною злітно-посадковою смугою. А ще десь там сховані якісь машини, бо інакше чому б сніг на одному зі схилів танув швидше, і навіть взимку парував, якби землю з-під неї не гріла робота двигунів?
Це, звісно, тільки міфи, яких кожна подібна споруда неодмінно здобуває з часом.
Головною окрасою обсерваторії був астрограф, об’єктив котрого мав 33 см у діаметрі. Привезений сюди з шотландського Единбургу. Завдяки астрографу вчені мали змогу вивчати великі та малі планети, комети, спостерігати та фотографувати змінні зірки.
Телескоп у рух приводили автоматично регульовані двигуни, обладнані надточним хронометром. Купол башти був 6 метрів у діаметрі, і він теж мав власні електродвигуни.
Щоб ви змогли оцінити весь масштаб проекту та його вагомість: на той час Попіванська обсерваторія вважалась другою за значимістю в Європі та шостою у цілому світі!
З початком Другої світової війни обсерваторія почала занепадати: персонал дослідницької станції терміново евакуювали, обладнання, яке були в змозі, розібрали та вивезли геть.
Мідний купол з башти, до речі, через якийсь час опинився у місцевих гуцулів: в ньому, кажуть, і донині десь варять полонинський сир.
У 1939 році, коли Чорногора стала частиною СРСР, тут намагались продовжувати вивчення погоди, але за два роки будь-яка дослідна діяльність на Піп-Івані припинилась. Спочатку, у 1941 році на вершині зробили спостережний пункт угорських військ. З 1944 року кам’яний велет був залишений сам на сам з плином часу.
Стіни будівлі настільки міцні, що витримали більше 70 років без догляду та ремонту: внутрішніх перекриттів обсерваторія вже майже немає — щось зруйнував час, щось — люди. У 2012 році почалась консервація приміщень.
На кінець 2014 року в одному з них замінили дах, поставили металопластикові вікна, міцні двері, зробили настил підлоги та влаштували систему обігріву (комин). У планах реставраційних робіт є відновлення кам’яної огорожі, що раніше оточувала обсерваторію, задля встановлення на ній сонячних батарей, які можуть електрифікувати будівлю.
Колишня обсерваторія — потенційний фаворит для багатьох туристів, в тому числі і закордонних. Якщо не заради науки, то заради розвитку туризму у Карпатах варто відроджувати такі скарби. Розміщення притулку, чи міні-готелю з харчевнею привабило б сюди тисячі відвідувачів! Скажіть тільки, чи ви б відмовились опинитись на тиждень у старезному кам’яному замку на вершині Чорної Гори? Напевно, що ні.
Плутанина з назвами
Піп-Іваном цю гору почали називати десь з середини ХХ ст.: в тему сакральності гори для місцевих жителів, назву трактували як “був собі священик Іван, що водив людей на Івана Купала на вершину молитися”. Насправді ж назва походить не від людини, а від стихії: коректніше було б казати Попіван з наголосом на другому складі, бо вітри на цій вершині “попівають”, себто дують часто.
Ще одна назва гори — Чорна Гора, яку туристи-новачки примудряються плутати з Чорногорою — гірським масивом, до якого належить ця вершина. Чому гора “Чорна”? За одною з легенд, славетний ватажок опришків Олекса Довбуш тут убив “чорну біду” — чорта. Через це й скелі на Піп-Івані почорніли.
Але і це ще не все. На Піп-Іван ще кажуть “Білий Слон”: під час планування та зведення обсерваторії, скептики так називали цей науково-дослідний об’єкт, бо він потребував чималих інвестицій — проект був і справді грандіозним як за задумом, так і за втіленням — проте перспективи його використання були примарними. Тому і “Білий Слон” — сумнівна радість за величезні гроші.
Турист же “Білому Слону” приписав значення сильних зимових заметів: обсерваторію взимку і справді закриває товстий шар снігу, втрамбованого до стін штормовими вітрами. Зі сторони зимовий Піп-Іван — та ще казочка, тільки погляньте!
