Нині, коли більшості українських громадян, сподіватимемось лише тільки найближчими роками, не бачити Криму як своїх вух, кожному, хто хоч раз відвідував півострів, шкода за свій колись вподобаний шматочок Криму. Скажімо приїжджі туристи категорично не погоджувалися з перекладом назви усамітненого кримського мису Тарханкут з кримськотатарської, як Чортів кут. Адже для тих, хто, не шкодуючи зусиль сюди таки діставався, він був найулюбленішим кримським куточком. Це одне з найкрасивіших місць півострова зі своєю первісною, дикою та мальовничою природою. Тому Тарханкут, як магніт, щороку притягував до себе чималу кількість відпочиваючих.
Якщо ж подивитися на карту, то можна побачити, що цей мис омивається Чорним морем з півночі, заходу, північного заходу і озером Донузлав з півдня. Площа ж Тарханкутського півострова – 1,5 тис. кв. кілометрів. Але основними курортами є Оленівка, Чорноморське, Міжводне, Мар’їно та Окунівка. До того ж це один з дуже небагатьох поки що екологічно чистих куточків Чорноморського узбережжя. А вода в морі настільки прозора, що тут легко можна проводити міжнародні змагання з дайвінгу, або ж фотографування підводного світу. Загалом мис Тарханкут зі своїми печерами, підводним світом, покритим таємницею, та нескінченними піщаними пляжами, величними скелями – є справжньою мрією для екстремальних туристів, дайверів, серфінгістів і археологів. Мабуть не випадково, в радянську минувшину цю місцину так полюбляли кінематографісти. Саме на території мису Тарханкут свого часу знімали такі відомі фільми, як «Герой нашого часу», «Пірати 20-го століття», «Люди та дельфіни», «Людина-Амфібія» та багато інших.
Окрім відпочинку тут можна було суттєво поліпшитити й своє здоров’я. Адже в районі селища Оленівка розташоване озеро Сари-Голь, в якому є лікувальна ропа, що не поступається своїми цілющими властивостями грязям Саків і Євпаторії.
Літній сезон тут зазвичай починався з кінця травня. Через сухість повітря на Тарханкуті влітку дуже спекотно, навіть, якщо порівнювати його з іншими курортами Кримського півострова. Адже тут – близько 280 сонячних днів у році. У період з квітня й до самого жовтня на мисі добре світить сонечко, а морська вода в липні-серпні нагрівається до +28 градусів. Тому тарханкутське повітря, просякнуте морськими солями, вважається чудовим інгалятором і дуже корисне для дихальних органів. А неподалік від селища Чорноморського розташовуються скіфські могильники та давньогрецький поліс Калос-Лімен. На невеликій відстані від Оленівки підносяться миси: Малий і Великий Атлеш. Довжина мису Малого Атлеша досягає 100 метрів, його пронизує наскрізний тунель. А ось Великий Атлеш – це величезна арка, довжиною 40 метрів, з гротами та печерами.
Місцевість також славиться своїм заповідником «Джангульське обвальне узбережжя», де можна було оглянути обвали та скелі химерних форм, а недалеко від моря простираються степові простори. Є й на мисі й старовинний маяк, побудований в 1816 році з інкерманського вапняку. Його висота – 38 метрів над рівнем моря. Кількість гвинтових сходинок – 142. Дальність світла – 16 морських миль. Крім основної лінзи, в якій мітяться дві лампи, є дублюючий маяк, що знаходиться за межами купола, на терасі. Щоправда, тутешній наутофон, себто електроакустичний прилад мембранного типу для подачі суднам сигналів різкого високого тону під час туману або похмурої погоди, не працює вже близько 15 років. Роботу цього унікального приладу свого часу замінили сучасною електронікою, що знаходилася в будівлі, поруч з маяком. Щоправда, судячи з того, як хазяйнує в Криму новітня окупаційна влада, це реліктове обладнання їй доведеться, мабуть, незабаром реанімувати.
автор Ігор Галущак спеціально для vsviti.com.ua
