У часи, коли люди на території давньої України лише вчилися читати, книги були без перебільшення чимось святим. Пошана до джерел мудрості у Київській Русі була великою. Їх створювали, наче храми, а відкриваючи першу сторінку, хрестились, наче до ікони. На виготовлення однієї книги ішли місяці, а то й роки. Майстерно вимальовані буквиці створювали одночасно текст і картину. Поряд із літерами красувались ілюстрації-мініатюри, малювати які довіряли спеціально навченим художникам. Матеріалом для сторінок давньоруської книги служив пергамент. Шкіру цілого стада молодих телят попередньо обробляли, перетворюючи на матеріал для одного лише екземпляру. Золото, срібло та дорогоцінне каміння оздоблювало стародавні рукописні книги. По завершенні роботи над книгою її освячували, як освячують ікону чи дім.
Перша бібліотека Київської Русі
Колекцію саме таких унікальних книг, кожна з яких була дорогим шедевром мав Ярослав Мудруй. Він, як ніхто інший, розумів значення навчання і читання для розвитку людини та держави загалом. Він був першим правителем у Європі, який надав значення цьому процесу. Ймовірно, що й сам брав участь у перекладі текстів з іноземних мов (якими добре володів). «Ярослав же сен, як ото ми сказали, любив книги… У літо 6545 сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей. Велика бо користь буває людині од учення книжного». Так говориться у «Повісті временних літ».
У тій же «Повісті» зафіксована єдина писемна згадка про існування Ярославової бібліотеки. Князь почав формувати свою її за 17 років до смерті. В основному це були священні, богослужбові книги та особливо цінні для науки – історичні хроніки. Вчені припускають, що загалом колекція могла налічувати до 1000 унікальних видань.
Своєрідне видавництво (де перекладали і писали) розташовувалось у столиці Київської Русі, а саме – у Софійському соборі. Тут було написане відоме «Слово Іларіона», «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, тут працювали над «Ізборником Святослава».
Київське Євангеліє королеви Франції
Коштовні книги з колекції Ярослава Мудрого стали посагом для його дочок.
Будучи батьком дев’яти дітей, князь найперше дбав про їх освіту. Всі три дочки були віддані за королів. Єлисавета вийшла заміж за норвезького короля, Анастасія — за мадярського, та найбільш відомою стала наймолодша Анна.
Цікаво, що 18-річна французька королева Анна Ярославна славилася не лише своєю вродою, а й освіченістю, в цім з нею не могла зрівнятися, мабуть, жодна жінка в тодішній Європі. А її чоловік король Генрик I не вмів ні читати, ні писати. Тож дівчина чи не з перших днів подружнього життя зайнялася керівництвом держави. Підписувала державні акти своїм ім’ям «Анна регіна», в той час як король Генрик ставив хрестик на позначення свого імені.
Під час торжеств енної церемонії вінчання та водночас коронації Анни молоді присягали на привезеній з Київської Русі книзі. То було Київське Євангеліє, яке згодом назвуть Реймським. Дивовижно, та від того часу всі королі Франції, аж до Людовика XIV складали присягу в катедральному соборі Реймса з рукою на Євангелії, написаному старовинною українською мовою.
Кожній князівні (сестрам Анни), яка виходила заміж, разом з іншим було подаровано щось із батьківської бібліотеки. Тож частина книг Ярослава таки була перевезена у Європу, та основна скарбниця залишилась в Києві.
«Хто знайде цей хід, той знайде скарб Ярослава»
На жаль ніхто так і не знає, чи існують досі книги Ярослава Мудрого. З тих часів немало було воєн, пожеж та інших лих. Бібліотека могла згоріти під час захоплення монголо-татарськими військами Києва 1240 року, які підпалили місто. Могла бути розграбована та розкинута по усіх куточках світу. Та все ж вчені цілком допускають версію, за якою історичні книги досі зберігаються у надрах київських земель. Катакомби стародавніх храмів, глибинні печери та підземелля із цілковитою вірогідністю могли слугувати надійною схованкою колекції.
Збудований у 1037 році прекрасний кам’яний храм із унікальними мозаїками і фресками – собор Святої Софії – став найкращим місцем для князівської книгозбірні. Ймовірно, звідти бібліотеку нікуди не переміщали.
Цікаво, що у 1916 році поряд із Софійським собором утворилося глибоке провалля, у якому проглядався підземний хід. Експедицію дослідників очолив Олександр Ертель. Оглядаючи стародавні коридори, вчені раптом натрапили на дивовижну знахідку: шматок березової кори із посланням, яке промовляло: «А хто знайде цей хід, той знайде великий скарб Ярослава». Автор вирізьбив букви на дереві, а потім замалював їх чорнилом. Ніхто не сумнівався, що малася на увазі саме коштовна бібліотека. Так само швидко вчені розгадали, що напис належить часам пізнього Середньовіччя. Та знахідка лише доводить, що у XVII столітті місцеві знали про скарб, або про нього ходили чутки.
Таємниця київських ченців
У часи Київської Русі книгами займались переважно ченці. За ворожих набігів чи іншої великої небезпеки вони переносили найцінніші речі до підземних ходів. «Книги від ворожих навал ченцями в печерах поховала» – писали літописці. У печерах, де відсутнє різке коливання температур та немає високої вологості. А місце схованки трималось у найсуворішій таємниці, яка, на жаль, могла померти разом із служителями монастирів.
Тож бібліотека Ярослава Мудрого могла зберігатись у підземних лабіринтах одного з київських храмів. І цілком ймовірно, що до наших днів пергаментні видання зберегли досить хороший стан.
Щодо конкретного місцезнаходження колекції існує чимало версій.
Межигірський монастир теж є претендентом на місце легендарного сховку з однієї причини. У радянські часи під час будівництва дачі Постишева в Межигір’ї робочі випадково натрапили на підвальне приміщення, доверху заповнене стародавніми книгами. Та чи був це скарб Ярослава Мудрого – невідомо. Книги тоді засипали землею, а пізніші дослідники не змогли більше знайти того підвалу.
Ще одним місце зберігання бібліотеки міг бути комплекс печер поблизу Видубицького монастиря. У різні часи тут знаходили чимало цікавого і загадкового.
Києво-Печерський монастир та лаврські підземелля найдавнішого монастиря теж могли стати надійною схованкою для такого цінного скарбу.
Хоч дискусії тривають, та більшість вчених все ж вважають існування бібліотеки Ярослава Мудрого історичним фактом. Він заблудився в старовинних рукописах та поміж десятка легенд. Але шукачі скарбів вірять, що у майбутньому комусь таки пощастить розшукати староруські фоліанти з колекції Ярослава – один із найбільших загублених скарбів давньої України.
автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua
автор Гальчинська Ольга
