У 1872 році почали виходити праці етнографічно-статистичної експедиції в так званому “западно-русском” краї, якою керував етнограф та майбутній автор слів гімну України Павло Чубинський.
Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частини Мінської, Гроднянської, Люблінської і Седловецької губерній та Бессарабію, де компактно проживали українці.
Серед іншого учасники експедиції детально вивчили та описали зовнішність й характер наших предків.
“Між малоросами переважають брюнети. Світловолосих між ними лише 28%, в тому числі з рудим волоссям менше ніж 4%. Решта (майже 72%) з темно-русим або чорним волоссям, причому, переважає темно-русе волосся.
Так само блакитні очі зустрічаються у малоросів досить рідко: блакитнооких лише 17,5%. Потім у найбільшої частини сірі очі, так що майже половина населення з темно-сірими очима. Карі та чорні очі в майже третини населення.
За зовнішнім виглядом малороси красиві. Обличчя чоловіків мужні й вони взагалі здаються старшими за свій вік. Статура малоросів в більшій частині поміркована й навіть швидше худорлява, ніж повна. Про малоросійських жінок варто сказати, що вони загалом статні й граційні. Стрункий та гнучкий стан вважається на думку малоросів умовою краси.
Між малоросами часто зустрічаються типи зовсім татарські, і водночас в кримських татар можна нерідко зустріти типові малоросійські обличчя. Загалом малоросійський тип не чужий східних домішків.
Обличчя малоросів серйозне й навіть суворе, хоча вираз обличчя жінок в більшості м’який, привітний, з деяким сумним відтінком.
Малорос говорить зазвичай повільно й лаконічно, хоча жінки цією якістю не відрізняються: вони говірливі й взагалі говорять бойко. Малорос говорить повільно з усвідомленням власної гідності: схильність до серйозного гумору проявляється на кожному кроці. Тон мови жінок в більшості добродушно-наївний.
Малорос повільний в ході та взагалі у своїх рухах: недаремно його вважають “лінивим”. Дійсно малорос досить апатичний і тому не підприємливий. В порівнянні з великоросом малороса не можна назвати лінивим.
Розум малороса повільно сприймає, але засвоює сприйняте міцно й потім розвиває його серйозно й навіть глибоко. Малороса можна назвати глибокодумним. Він дуже здібний до умоглядної діяльності, до логічного мислення.
Малоросів, особливо жінок. легко довести до сліз. Гірка оповідь, сумна пісня викличуть ряд глибоких зітхань та не одну пекучу сльозу співчуття. Клімат та природа прихилили малороса до чуттєвості та ця чуттєвість відобразилась на всіх проявах життя.
Серйозний розум та глибина почуття створили в малоросі силу волі. Йому як скептику важко наважитись, але. наважившись раз, він не легко відмовиться від своєї справи. Це й дало привід вважати малороса впертим.
Малорос високо цінує свою особистість, ідею якої він розвинув широко в своєму минулому та сучасному побуті. Ця ідея особистості створила любов до свободи. Але розвинута до крайнощів вона позбавила малоросів здатності до асоціації”.
Джерелo Хроніки Прекрасної Епохи
