Актриса, яка вперше імітувала оргазм у кіно, придумала систему управління ракетами, а закупник бавовни – лейкопластир. Найдивовижніші (і корисні!) винаходи, зроблені непрофесіоналами, – у цьому матеріалі.
Система управління торпедами: актриса Хеді Ламарр
Історія австрійсько-американської актриси Хеді Ламарр – яскравий приклад такого винахідництва. Красива жінка з бровами-ниточками прославилася не тільки тим, що першою в кіно зобразила сцену оргазму (фільм «Екстаз», реж. Густав Махато, 1933), але ще й тим, що придумала систему дистанційного керування торпедами. Базові знання про те, що таке взагалі торпеди і як вони функціонують, мимоволі дав їй її чоловік Фріц Мандль – збройовий фабрикант, котрий був на короткій нозі з Гітлером і Муссоліні.
Фріц пишався дружиною і брав її на всі прийоми, в тому числі на військові наради, де обговорювалися системи озброєння нацистів. Втікши від чоловіка в Америку напередодні Другої світової, Хеді вирішила винайти радіокеровану торпеду, яку не можна перехопити. Осяяння прийшло під час гри на фортепіано в чотири руки. Спостерігаючи за тим, як синхронно рухаються по клавішах руки, перескакуючи з октави на октаву, Хеді зрозуміла, що цей самий принцип підходить і для торпед. Достатньо використовувати при передачі сигналу код, який буде змінювати частоту, ніби «стрибаючи» по радіоефіру. І синхронізувати передавач і приймач. Винахід Ламарр ліг в основу сучасних GPS, Wi-Fi і Bluetooth.
Циркулярна пила: ткаля Табіта Беббіт
Багато винаходів з’явилися на світ через бажання полегшити життя собі та іншим. Такий стан справ і з циркулярною пилкою. Ткаля і член протестантської релігійної громади шейкерів Табіта Беббіт якось (справа була ще на початку XIX століття!) спостерігала за роботою двох чоловіків, розпилюючих колоду звичайною пилкою. Вона була дуже уважною до дрібниць і помітила, що власне розпилювання трапляється тоді, коли пила рухається в одну сторону. Зворотний рух – марна трата сил. Бажаючи допомогти членам своєї громади, вона придумала пилу, яка пиляла б безперервно. Перша циркулярна пила представляла собою металевий диск із гострими зубчиками, прикріплений до прядки. Патенту ні Табіта, ні інші члени її громади не отримали через релігійні переконання.
Кулькова ручка: журналіст Біро Ласло
Угорському журналісту Біро Ласло за родом діяльності доводилося багато писати. І звичайно, він був добре знайомий з недоліками пір’яних авторучок: вони постійно протікали, а чорнило в них закінчувалося в самий невідповідний момент. У 1938 році Ласло придумав новий принцип дії ручок: густе чорнило поміщалося в тонкий капіляр, на кінці якого була кулька. Обертаючись у всіх напрямках, кулька переносила чорнило на папір. Напередодні Другої світової Ласло емігрував із Угорщини до Аргентини і там захистив патент. З тих пір кулькові ручки в Аргентині називаються «Біром», а 29 вересня – день народження Біро Ласло – святкується тут як День винахідника.
Автомобільні склоочисники: ріелтор Мері Андерсон
Одного разу американка Мері Андерсон їхала в трамваї. Був вітряний сніговий день зими 1902 року. Розгледіти щось через лобове скло було неможливо, і, щоб очистити його, водій раз у раз відсував стулку (лобове скло у той час не було суцільним, а зсувалося відносно один одного) в сторону. Вистачало такого очищення ненадовго. Пасажири при цьому ловили через прочинену кватирку снігові заряди. Мері прийшла в голову ідея, що можна управляти очищенням лобового скла прямо з кабіни. Ідея настільки захопила жінку, що вона стала малювати пристрій прямо на запітнілому склі у трамваї. А приїхавши додому, засіла за креслення.
Через рік склоочисник Андерсон був готовий. Він був зроблений з дерева і каучуку. Каучукова щітка кріпилася до важеля, який знаходився в кабіні водія. Для того щоб прибрати сніг і лід зі скла, водієві було досить повернути важіль. Передбачалося, що пристрій буде працювати тільки в зимовий період, тому воно було мобільним – навесні його можна було знімати. На жаль, ніяких дивідендів винахід не приніс. Автомобільні компанії порахували його недоцільним. Двірники, більш-менш схожі на сучасні, були створені в 1911 році компанією Sloan & Lloyd Barnes. На той час патент Мері Андерсон вже закінчив свою дію.
Лейкопластир: закупник Ерл Діксон
Ще один корисний винахід придумано людиною, далекою від всілякої науки. У 1920-ті роки Ерл Діксон працював у компанії Johnson & Johnson закупщиком бавовни. На винахід лейкопластиру його надихнула дружина-домогосподарка, яка постійно ходила в синцях і порізах -домашній господарство давалося їй нелегко. Пальці місіс Діксон були замотані бинтами, які раз у раз намокали. Тоді Ерл нарізав з марлі шматочків, наклеїв їх на липку стрічку, проклав по всій довжині стрічки тканинну смужку і змотав все це в рулон. Перший в світі лейкопластир був готовий.
Продажі лейкопластиру принесли Johnson & Johnson щорічний прибуток на десятки мільйонів доларів, а Ерл Діксон незабаром став віце-президентом компанії
Діксон показав винахід босам Johnson & Johnson – ті були вражені простотою і функціональністю і в 1924 році запустили фабричне виробництво лейкопластиру. А через 15 років його почали стерилізувати.
Ранцевий парашут: актор Гліб Котельников
Колега Хеді Ламарр, російський актор Гліб Котельников придумав свій винахід, перебуваючи під враженням від трагедії. У 1910 році він дізнався про загибель льотчика Мацієвича, який випав з літака під час показового виступу на Всеросійському святі повітроплавання. Вражений Котельников вирішив придумати засіб, який рятував би льотчиків в кризових ситуаціях.
Перший ранцевий парашут РК-1 з’явився в 1912 році. Він був схожий на сучасний: круглий купол, металевий ранець з пружинами, витяжне кільце. Перше випробування провели на землі за допомогою автомобіля. Прив’язали до машини парашут і розігнали її. На швидкості висмикнули кільце. Купол розкрився миттєво. Сила гальмування виявилася такою, що заглох мотор у автомобіля. Наступні випробування – за допомогою манекенів і людей – проходили успішно. У ході Першої світової війни парашути Котельникова стали використовуватися російськими військами. У сучасних парашутистів є традиція – прив’язувати стрічки для затягування парашутів до дерев біля могили Котельникова на Новодівичому кладовищі.
