Коли ми були дітьми, літнім канікулам, здавалося, не було кінця, і чекати новорічних свят доводилося вічно. Так чому ж з роками час ніби набирає хід: тижні, а то й місяці пролітають непомітно, і пори року змінюються з такою запаморочливою швидкістю?
Чи не є таке очевидне прискорення часу результатом обов’язків і турбот, що навалились на нас в нашому дорослому житті? Втім, насправді, дослідження показують, що по відчуттю час дійсно рухається швидше для дорослих, наповнюючи наше життя клопотами.
Є кілька теорій, які намагаються пояснити, чому наше відчуття часу прискорюється, у міру того як ми стаємо старшими. Одна з них вказує на поступову зміну нашого внутрішнього біологічного годинника. Уповільнення обмінних процесів в нашому організмі, у міру того як ми стаємо старшими, відповідає уповільненню нашого пульсу і дихання. Біологічні кардіостимулятори у дітей пульсують швидше, а це означає, що їх біологічні показники (серцебиття, дихання) вище у встановлений період часу, тому по відчуттю і час триває довше.
Інша теорія припускає, що потік часу, який ми відчуваємо, пов’язаний з кількістю нової інформації, яку ми сприймаємо. З виникненням великої кількості нових подразників нашому мозку потрібно більше часу, щоб обробити інформацію – таким чином, цей період часу відчувається довше. Цим можна було б пояснити і «повільне сприйняття дійсності», яке, як часто повідомляється, має місце за секунди до аварії. Зіткнутися з незвичними обставинами означає отримати лавину нової інформації, яку треба обробити.
Насправді, може таке бути, що, стикаючись з новими ситуаціями, наш мозок запам’ятовує більш докладні спогади, так що це наш спогад про подію проявляється повільніше, а не сама подія. Те, що цей факт відповідає дійсності, було продемонстровано в ході експерименту з людьми, котрі відчувають вільне падіння.
Але як все це пояснює постійне скорочення відчуття часу в міру того як ми старіємо? Теорія говорить, що чим старшими ми стаємо, тим звичніше стає наше оточення. Ми не помічаємо деталей, знаходячись в звичних місцях. Для дітей, світ – це часто незнайоме місце, де багато нових вражень, які можна отримати. Це означає, що діти повинні задіяти значно більше інтелектуальної потужності для перетворення своїх розумових уявлень про навколишній світ. Ця теорія припускає, що таким чином час йде повільніше для дітей, ніж для дорослих, що застрягли в рутині повсякденного життя.
Таким чином, чим звичніше для нас стає щоденне життя, тим швидше, як нам здається, пробігає час, а, як правило, звичка і формується з віком.
Було висловлено припущення, що біохімічний механізм, що лежить в основі цієї теорії, є ніщо інше як вивільнення нейротрансмітерного гормону при сприйнятті нових подразників, які допомагають нам навчитися вимірювати час. Після 20-ти і до старості, рівень цього гормону щастя падає, тому нам і здається, що час йде швидше.
Але все ж, здається, жодна з цих теорій абсолютно точно так і не може пояснити, звідки береться коефіцієнт прискорення часу, що збільшується мало не з математичною прогресією.
Очевидне скорочення тривалості певного періоду, в міру того як ми дорослішаємо, передбачає існування «логарифмічної шкали» по відношенню до часу. Логарифмічну шкалу використовують замість традиційної лінійної шкали при вимірюванні сили землетрусу або гучності звуку. Оскільки величини, які ми вимірюємо, можуть варіюватися і досягати величезних ступенів, нам потрібна шкала з більш широким діапазоном вимірювань, для того щоб дійсно зрозуміти, що відбувається. Те ж саме можна сказати і про час.
На логарифмічній шкалі Ріхтера (для вимірювання сили землетрусів) збільшення магнітуди від 10 до 11 відрізняється від збільшення наземних коливань на 10%, що не показала б лінійна шкала. Кожен пункт приросту за шкалою Ріхтера відповідає десятиразовому збільшенню коливань.
Дитинство
Але чому наше сприйняття часу також має вимірюватися за допомогою логарифмічної шкали? Справа в тому, що ми співвідносимо будь-який період часу з частиною життя, яку ми вже прожили. Для дворічних малят рік становить половину прожитого ними життя, саме тому, коли ви маленькі, і здається, що дня народження доводиться чекати так довго.
Для десятирічних рік – це лише 10% від їх життя, (що робить очікування трохи більш терпимим), а для 20-річних – це всього лише 5%. Якщо взяти логарифмічну шкалу, то видно, що 20-річному, щоб випробувати те ж саме пропорційне збільшення часу, який відчуває 2-річний малюк в очікуванні наступного дня народження, потрібно було б почекати, поки йому не виповнилося б 30. З урахуванням всього цього не дивно, що час, як нам здається, прискорюється, у міру того як ми стаємо старшими.
Зазвичай ми думаємо про наше життя в масштабах десятиліть – наші 20-і, наші 30-і і так далі – вони представляються, як рівнозначні періоди. Однак, якщо взяти логарифмічну шкалу, то виявиться, що ми помилково сприймаємо різні періоди часу як періоди однакової тривалості. В рамках цієї теорії, такі вікові періоди будуть сприйматися однаково: від п’яти до десяти, від десяти до 20, від 20 до 40 і від 40 до 80 років.
Я не хочу закінчувати на депресивної ноті, але виходить, що п’ятирічний ваш досвід, який охоплює вік від п’яти до десяти років, за сприйняттям рівноцінний періоду життя, що охоплює вік від 40 до 80 років.
Що ж, займайтеся своїми справами. Час летить, незалежно від того, чи отримуєте ви задоволення від життя чи ні. І з кожним днем він летить все швидше і швидше.
