Вічним містом прийнято називати Рим, як місто давнє, яке пережило уже чимало імперій, воєн і катаклізмів. Але Київ, хоч і молодший за Рим, теж може похвалитися дивовижною стійкістю і здатністю залишатися на карті навіть після найстрашніших руйнувань. Тільки під час Громадянської війни з 1917 по 1919 рр. він переходив з рук в руки різних воюючих сторін майже 20 раз.
А одне з руйнувань, яке могло стерти нашу столицю з лиця землі, влаштував кримський хан Менглі I Герай якраз на самому початку осені 1482 року. І історія ця не така проста, як може здатися на перший погляд.
Під владою Литви
До того момент Київ вже більше століття перебував під владою Великого князівства Литовського. І весь цей час обстановка була вкрай неспокійною, а так як місто, по суті, тоді було прикордонним. Саме тут в кінці XIV століття зустрічалися для ведення переговорів литовський князь Вітовт, польський король Ягайло, московський князь Василь і грізний хан Тохтамиш.
Незабаром почалася війна. У 1399 об’єднане військо Вітовта і Тохтамиша було розбите на Ворсклі іншим ханом Золотої Орди Тимур-Кутлугом і його «сірим кардиналом» – темником Едігеем. Тохтамиш утік до Сибіру, а Тимур-Кутлуг дійшов до Києва і обложив його. Тоді від ординців вийшло відкупитися. Після цього Вітовт прийняв рішення зміцнити місто і побудував в центрі Києва дерев’яний замок. І не прогадав, адже через п’ятнадцять років ординці повернулися на чолі з Едігеем. Місто им тоді вдалося взяти, а ось замок встояв.
Після смерті Вітовта політична обстановка в князівстві загострилася, особливо в Києві. Підняла голову промосковська фракція місцевих дворян, які працювали на приєднання цих земель до Москви. У якийсь момент удача відвернулася від Литви, і на київському престолі опинився Олелько Володимирович – промосковський князь, який хоч номінально і підкорявся литовцям, але вів постійні переговори з росіянами. Після нього в Києві княжив його син Семен, що продовжував промосковську політику батька. Коли помер і він, литовці вирішили нанести Москві політичний контрудар, перетворили Київське князівство в воєводство, а в саме місто послали війська на чолі з воєводою Мартином Гаштольдом. Спроби промосковської фракції перешкодити цьому були припинені.
У 1481 році в Києві спалахнуло повстання, яке очолив молодший син Олелько Володимировича, Михайло. Гаштольд придушив повстання, і дав зрозуміти Москві, що цієї землі її князю не бачити. Тоді росіяни пішли на хитрість.
Підступність Івана
На Московському престолі тоді сидів князь Іван III з роду суздальських Юрійовичів – молодшої гілки Мономаховичів. Приєднати Київ до Москви він бажав давно і пристрасно, але відкрито виступити проти поки литовців не міг. Після того, як спроба повстання Михайла Олельковича провалилася, Іван розробив новий план.
Для початку він влаштував розкол в Київській митрополії Православної церкви, заарештувавши митрополита Ісидора і оголосив його єретиком. Справа в тому, що Ісидор був прихильником зближення з Ватиканом, і навіть їздив на Флорентійський собор. Митрополиту пізніше вдалося втекти з полону в Італію, де він став кардиналом. Але князь Іван і так домігся свого. Опозиція московським церковникам була усунена, і вони розширили свій вплив в тому числі і на православних Києва. Залишалося залякати киян силою зброї. Але робити це власними руками Іван не збирався.
Московське князівство воювало з Кримським ханством неодноразово, але в якийсь момент почали зближуватися. Перша угода між ними було підписано ще у 1473 році, і з тих пір відносини тільки поліпшувалися. У боротьбі з Литвою хан Менглі I Герай був зручним союзником, адже на Київ і навколишні землі татари не претендували, значить, могли їх максимум розграбувати. Затримуватися тут їм сенсу не було ніякого.
Тому в 1482 році Іван послав Менглі Герай багаті дари з проханням здійснити похід на Київ. Хан, трохи подумавши, погодився.
Катастрофа
Згідно з літописними даними, татарам на руку зіграв той факт, що київський воєвода Іван Ходкевич не очікував нападу, тому про прибуття військ хана дізнався тільки за чотири дні до початку битви. Підготуватися до облоги належним чином за цей час він не встиг. Та й сили були надто нерівні. Населення Києва в той момент складало всього п’ять тисяч осіб. Хан же привів під його стіни майже десять тисяч.
1 вересня 1482 років Київ впав. Татари підпалили місто, розграбували церкви, увели багато сотень невільників, в тому числі і самого воєводу з сім’єю, а також печерського ігумена. Ченці, намагаючись врятуватися в катакомбах, задихнулися від диму. А Менглі Герай, в знак своєї вдячності, вислав московському князю Івана золотий потир і дискос з розграбованої Святої Софії. Попутно татари розграбували ще близько десятка міст. Тільки Канів і Черкаси змогли встояти.
Відродження
Відразу після того, що сталося Великий князь Казимир Ягайлович відправив до Києва 40-тисячне військо, але татари вже встигли повернутися до Криму. Штурмувати півострів Казимир, після деяких роздумів, все-таки не наважився, але грунтовно зайнявся відновленням Києва. Майже 20 тисяч осіб, в основному селяни Наддніпрянщини, брали участь у цьому грандіозному будівництві.
Але головне, що московському князю Івана III Київ тоді так і не дістався. Хоча вони з кримським ханом зробили ще ряд спроб його завоювати в 1492-1497 рр., їм це не вдалося. До середини XVII століття Київщина залишалася частиною володінь Польщі та Литви.
Цікаво, але Іван, очевидно, нічим не гидував заради досягнення своєї мети. З одного боку, він намагався тиснути на киян по церковній лінії, нагадуючи їм, що вони теж православні, а значить, повинні об’єднатися з Москвою. А з іншого – сам підмовив татар грабувати й палити православні монастирі та храми, прийняв дари, вкрадені зі Святої Софії. З тих пір пройшло вже чимало століть, а поведінка Москви щодо Києва майже не змінилося.
