З 156 казок Ганса Христіана Андерсена 56 закінчуються смертю головного героя, в більшості з них добрих і беззахисних персонажів автор змушує проходити через страшні випробування. Такий сюжет характерний і для народних казок, але нетиповим для них є те, що добрі герої Андерсена часто зазнають поразки, а багато казок мають сумний фінал. Психологи пояснюють це невротичним типом особистості письменника, який все життя був самотнім і страждав на велику кількість фобій.
Психологи стверджують, що Андерсен був невротиком і страждав на різні фобії. Частково це пояснюється важкою спадковістю – його дід був психічно хворим, мати багато пила і померла від білої гарячки. Біографи характеризують Андерсена як депресивну, неврівноважену, неспокійну і дратівливу людину, до того ж іпохондрик – він постійно боявся захворіти і безпідставно знаходив у себе симптоми різних хвороб.
У письменника дійсно було безліч фобій. Він боявся бути похованим заживо і під час хвороби завжди залишав записку на столику біля ліжка, щоб нагадати про те, що він насправді не мертвий, навіть якщо так може здатися. Письменник також боявся згоріти під час пожежі і бути отруєним. З роками його підозрілість посилилася. Одного разу шанувальники його творчості передали йому коробку цукерок. Він не став їсти їх, побоюючись того, що цукерки отруєні, а пригостив ними… сусідських дітей. Переконавшись наступного ранку в тому, що вони вижили, спробував цукерки сам.
У дитинстві Андерсен часто грався ляльками, був дуже м’яким і нерішучим. Пізніше він сам зізнавався в подвійності своєї природи і відсутності чоловічої твердості духу. У школі його дражнили хлопчаки за те, що він постійно розповідав про себе вигадані історії. Андерсен зізнавався: «Часто сягав мріями Бог зна куди, несвідомо дивлячись на обвішану картинами стіну, і мені порядком діставалося за це від вчителя. Дуже любив я розповідати іншим хлопчикам дивовижні історії, в яких головною дійовою особою, був, звичайно, я сам. З мене часто за це глузували».
Любовні історії в його житті були такими ж сумними, як у казках. Андерсен був закоханий в дочку свого покровителя, яку видали заміж за більш успішного шанувальника – адвоката. Не розділеним виявилося і його кохання до знаменитої шведської співачки і актрисі Йенні Лінд. Він присвячував їй вірші і казки ( «Соловей», «Снігова королева»), але вона залишилася байдужою.
Все життя Андерсен залишався неодруженим і, за твердженням біографів, він помер незайманим. Один з них пише: «Його потреба в жінках була великою, але страх перед ними ще сильнішим». Саме тому, на думку психологів, у своїх казках він постійно мучить жінок: то топить їх, то залишає на холоді, то спалює в каміні. Андерсена називали «сумним казкарем, що тікає від любові».
Андерсен помер в повній самоті після довгої хвороби. Незадовго до смерті він сказав: «Я заплатив за свої казки велику, непомірну ціну. Відмовився заради них від особистого щастя і пропустив той час, коли уява мала поступитися місцем дійсності».
