Давно вже помічено, що часу на читання взимку буває більше, але книжки при цьому мають бути незвичними. Тобто не просто цікавими, а мовити б, зігріваючими, захопливими, мотивуючими. У принципі, добірка нових надходжень до крамниць має задовольнити будь-який примхливий смак, відповідаючи всім вищеозначеним вимогам. Якщо мова про книжки, то обов’язково магічні, кохання – нетрадиційне, життя – сповнене пригод і таємних знаків, а злочини у викладі сучасного класика – загадкові й нерозкриті.
Карлос Руїс Сафон. В’язень неба. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Цей таємничий роман, сповнений містики, секретних знаків і карколомних пригод, починається з фатального візиту підозрілого незнайомця до книгарні. Після якого, звичайно, звичний хід речей, думок і подій у добропорядному сімействі власника руйнується, оскільки його продавець – не той, за кого себе видає. Загалом це історія у відомого іспанського письменника тягнеться вже віддавна, і Цвинтар забутих книжок – не метафора, а справжній лабіринт, який рухається дійство на протязі цієї трилогії. Сюжетні злочини, фабульні крадіжки, жанрове шахрайство – все, що відбувається з героями, обертається в колі літератури, видавничої справи, редакторських стосунків. «Пакунок, видобутий з надр шафи, лежав на письмовому столі Ісаака. Коли я ледь торкнувся його пальцями, пил, що тонкою плівкою вкривав згорток, здійнявся в повітря хмаринкою порошинок, що замінилися в променях світильника, який тримав Ісаак ліворуч від мене. Праворуч стояв Фермін, що розклав свій кишеньковий ножик і простягнув мені. Ми всі перезирнулися. – Ну, будь що буде, – промовив Фермін. Тож мова у романі здебільшого про кінець 1950-х років, Барселону, де заокеанська культура сприймалася більш контрастно – на традиційному тлі класичного болеро, кориди і чорнокосих красунь. Екзотичний Луї Армстронг по радіо, американська зірка Кім Новак у конічному бюстгальтері в трилері Альфреда Хічкока. Не кажучи вже про лабіринт з книжок у таємничому місці, більшість з яких виявляється взагалі нетутешнього походження.
Юрій Андрухович. Коханці Юстиції. – Meridian Czernowitz, 2018
Нарешті «живий» класик сучасної літератури порадував нас новою книгою, названою чи то ним самим, а чи видавцем – «паранормальним» романом. Насправді, це, звичайно ж, не роман, оскільки його автор давно вже перейшов на есеїстику, а «вісім з половиною» чудових оповідань. Саме вони й складаються в своєрідний роман – з часом, пам’яттю, дитинством-юністю і, безумовно, радянської зрілістю. Більш того, об’єднує їх нехай навіть не сюжетно, але принаймні тематично – спільна риса, притаманна всім героям оповідань. Це, по-перше, пристрасть до злочинів, а по-друге, таємне кохання. В даному випадку, як бачимо з назви «роману», всі вони залежить від богині правосуддя. Кого ж ми бачимо в цій галереї вбивць і душогубів, що населяють незвичайний епос кримінального світу, що родом із судових актів і кримінальних хронік старого Львова? Представники його строкаті і розмаїті, це і герої міських легенд, і чорнокнижники, і повстанці – вигадані, реальні, живі та мертві душі з колекції таємних пристрастей. Розбійник Самійло Немирич, таємний агент Богдан Сташинський, середньовічний чернець Альберт Віроземській, терорист Мирослав Січинський, бізнесмен Маріо Понґрац, причетний до розстрілу підпільників-націоналістів і навіть Фантомас з кінематографічного дитинства автора. «Щоб цей роман мені врешті написався, я мусив кілька разів ставати іншою людиною. Я не вигадував цих історій: вони самі мене знаходили, а я лише доповнював їх вірогідними деталями. Хотілося створити густо-насичений і в той же час абсолютно захопливий текст, від якого читачеві дуже нелегко відірватися. Судячи з реакцій перших читачів, це значною мірою вдалося», – розповідає письменник.
Кіра Малко. Нижче. – К.: Нора-друк, 2018
Історія столичної дівчини, яка несподівано закохалася у нову співробітницю свого офісу, складається з двох частин. В одній розповідається про розвиток романтичних стосунків, які передували важливому рішенню головної героїні, з другої ми дізнаємося, про її життя і після стосунків, і після рішення. Втеча від кохання на круїзний лайнер, куди найнялася в обслугу дівчина, не рятує ситуації. Це теж чималий досвід – життя «на дні» багатоповерхового (палубного) корабля, кожен з «рівнів» якого нагадує соціальну драбину. «Ці світи — «вище» і «нижче», їх разючий дисонанс і дивовижна цілісність, яка зносить дах», – підтверджують у романі. З іншого боку, у такому «розмежувальному» підході часом вчувається своєрідна художня метафора, яка пояснює реальний стан речей. Коханка більш інертної героїні «вміла доїти корову і перемагати в олімпіадах з математики», а в своїй рідній Польщі «вступила до університету, стала самостійно заробляти на життя, намагаючись довести батькам, що нею можна пишатися, навіть якщо вона не порає худоби двічі на день і не сапає буряків». Звісно, не через це долі закоханих ніяк не можуть зійтися, і одна з героїнь вперто не виходить на зв’язок, а друга шукає розваг у портових барах під час вихідних. І щоб, нарешті, зрозуміти, що роз’єднує донедавна споріднені душі, треба обов’язково дочитати до самого кінця цю незвичну, чи пак нетрадиційну історію кохання.
Михаїл Гранд. Завжди поруч. – К.: Саміт-книга, 2018
Метафора, закладена у назві цього незвичного роману про талановитого юнака з великого міста, насправді не лише про близьких та рідних, готових допомогти. Якраз вони й не розуміють Флоріана, який має власний бізнес, цікаву роботу, кохану дівчину і головне – мрію. Оскільки батьки бачать у ньому продовження заможного роду, своєрідну сімейну візитну картку успіху, кохана дівчина – надто нецікавий, розмірений, стабільний стиль життя без авантюр, які їй притаманні. Натомість випадкові, здавалося, люди та речі, які трапляються йому на шляху – від безхатьків до іграшкового ведмедика, знайденого на смітнику – стають дорогими, знаковими, важливими. Тож, з одного боку хлопець сам вирішує свою долю, відмовляючись від кар’єри за кордоном, переживаючи розрив з коханою, сварячись з батьками, і збираючись писати натомість книгу про те, що нам заважає у житті. З іншого боку, символічні зустрічі, випадки та ситуації, які стаються протягом роману, свідчать про щасливу зірку та Провидіння, яке благоволить до нашого героя. Юна Аврора, яку він зустрічає, стає стимулом і наснагою до нового життя. Випадковий знайомець береться редагувати книгу, що допомагає піднятися з дна йому самому. Нарешті, навіть трагічний випадок у горах, куди Флоріан вирушає з батькам на знак примирення, пов’язаний з речами, які «завжди поруч» – тим самим ведмедиком, своєрідним символом віри, з якого почалася його особиста боротьба за успіх з цим «неправильним» світом.
Ирина Лобусова. Королевы Привоза. – Х.: Фолио, 2017
У черговому ретроромані відомої одеської авторки її улюблене місто переживає не кращі свої часи. У буремний «революційний» період влада в Одесі, як відомо, постійно переходила з рук у руки, а історії зберегла пам’ять про сімнадцять переворотів. Місто поперемінно займали французи, німці, англійці, поляки, австрійці, петлюрівці, колчаківці, денікінці, гетьманці, але наразі мова про більшовиків. За їхньої влади, навіть торговки з Привозу, які допіру почувалися цілком комфортно, відчули залізний кулак нового режиму. Військовий комендант міста вимагає непомірної плати з кожної крамнички, з кожного торгового місця, і це вже ламає всі місцеві канони. До того ж грошей вже ні в кого нема, але нова влада не вгамовується. Панічного настрою додають знайдені на місцях злочину розтерзані трупи, біля яких знаходять немовлят, і розслідувати все це доводиться детективові, який мандрує з роману в роман в одеські серії. Що ж до яскравості стилю, то іноді оповідь нагадує Бабеля з його «Одеськими оповіданнями», особливо одного з них, «Історію моєї голуб’ятні», експресію якого наслідує авторка, описуючи погром. Так само яскраво зображені фольклорні персонажі, що, знов-таки, наче вийшли з блатних пісень, а насправді – цілком реальні герої одеського злочинного життя – Манька Лляна, Дунька Швабра, Яшка Лисий, Васька Черник. Не кажучи вже про легендарного Мишка Японця.
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
