Автор однієї з цих книжок недаремно нагадує, що тільки незалежність держави дозволяє зберегти її героїчні традиції. В іншому випадку маємо суцільні дослідження «чужих» істориків про рідну країну, в яких іноді навіть у Середньовіччі згадуються лише «феодалізм» і «класова боротьба».
Ніклас Натт-о-Даґ. 1793. – Х.: Фабула, 2020
Осінь Середньовіччя, описана у цьому детективному романі, мало відрізняється від сьогоднішнього жанрового стандарту. Погані дороги, пияк-слідчий, проблеми з таможнею. «Митник, який щойно прокинувся, освітив карету ліхтарем і постукав у двері з правого боку. «Добрий вечір,— мовив хрипким голосом і позіхнув. — Пізнувато подорожуєте. Можна побачити ваші документи?» Чоловік навпроти мене вийняв з кишені папір. Я, звичайно, не мав ніяких документів, люба сестро, від самого прибуття до Стокгольма». Насправді ж, за сюжетом, восени 1793 року в загидженому озері Фатбурені, куди вода змиває сміття з усього Седермальму, знаходять спотворений труп. Розслідувати справу таємничого покійника береться Сесіл Вінґе, колишній прокурор, який уже не раз допомагав поліції Стокгольма розкривати злочини. От тільки здоров’я його щодень гіршає, і схоже на те, що справа буде його лебединою піснею. Часу залишається обмаль, а прийдешня зима обіцяє бути найскладнішою за останні десятиліття.
Валерій Зема. Київська митрополія перед викликами Ренесансу та Реформації. – К.: Критика, 2021
Цю книжку присвячено одному з ключових процесів в історії Київської митрополії — спробам знайти шлях до порозуміння та поєднання з Римом, що тривали від початку XV століття. Прагнення навести мости, які сполучили би візантійсько-руську релігійну культуру й латинський Захід, постало під впливом конциліяризму — європейського руху, зіпертого на ідеалістичному уявленні про можливість відродження генеральних чи навіть уселенських соборів, а отже, й відновлення спільної участи західної та східних Церков ув осмисленні та визначенні долі християнства. Відтак ці засновки розвинув Станіслав Оріховський, висунувши засадничо ренесансну ідею повернення до системи старожитньої пентархії, в рамках якої вибудовувалися стосунки між східними патріархатами та Римом за пізньої античности й раннього Середньовіччя. У своїй ґрунтовній, ретельній і вельми софістикованій розвідці автор детально й різнобічно аналізує перебіг цього нового зближення Києва з латинським Заходом напередодні Берестейської унії й на тлі дедалі викличніших звершень Реформації та щораз потужнішого впливу протестантизму на православних. Дослідження опоряджено додатком, який містить археографічно відтворені тексти низки пам’яток руської гомілетичної традиції, а також докладною бібліографією та покажчиком.
Маргарити Довгань. Етюди зі «світлого» минулого. – К.: Кліо, 2021
Авторка цієї книжки – українська журналістка, яка за майже століття чимало пережила. У 1965 р. влада виключила її зі Спілки журналістів за “антисовєтські та буржуазно-націоналістичні» прояви, заборонила займатися творчою роботою, однак вона не припинила… Загалом «Етюди зі «світлого» минулого» є наочним матеріалом до колишнього підручника з історії КПРС. У ній у формі етюдів-замальовок зібрані історії з життя авторки, її родичів та друзів – українських дисидентів, митців, борців за свободу України. Про розбиті чекістами творіння Майстра, про вкрадені на пошті речі, надіслані на Колиму, про що розповідала сестра Василя Стуса, і ще про багато чого, гіркого й болючого. Може, читаючи їх, дехто замислиться, скільки насправді коштувала «дешева» ковбаса у «світлому» минулому. У кожному пронизливо виразному антилюдяному життєвому епізоді проявляється зло цілісне, вселенське. Запізнаємо один факт — побачимо, зрозуміємо і цілу біду, будемо з нею боротися. Згадавши, що все було і було в Україні за всіх часів чужої влади.
Роман Рудий. Афоризми. Словомедитація. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2021
Справжні перли, з яких складається ця книжка, завжди мали у нас вигляд сталих виразів, філософем, або афоризмів. Так само, як мудрі думки автора, який свого часу, а саме у 2015 році став лауреатом всеукраїнського конкурсу афоризмів, організований Київською організацією Національної спілки письменників України. Загалом у цій книжці чимало відповідей на головні питання нашого життя, причому думки про нього різні за своїм змістом – серйозні і не дуже, «прикольні» і глибокі. У будь-якому разі, всі вони допоможуть по-філософськи глянути на повсякденні речі і наше буття, давши можливість зазирнути в себе, відпочити у словомедитації, ще й розважитись. Назви розділів, в яких зібрані багаторічні поклади мудрості говорять самі за себе: «Слово про релігію», «Мелодія кохання», «Справи сімейні», «Мистецьким рядком», «По-людськи про людське», «Життєві візерунки», «Людина та час»,«Філософія життя». Усі афоризми продиктовані життям і занотовані професійним пером, адже відсіяти полову від зерна істини – на це треба неабиякого хисту і досвіду. «Віра в Бога робить серцевий м’яз – Серцем», «Не прощати іншим – значить, бути непрощеним», «Не тіштеся, що ви живете як у Бога за пазухою, – це ви у диявола в кишені», «Спочатку було слово, а на початку кінця буде плач», «Я вірю в Бога, щоб не вірити у все», «На шляху до пекла – жодної зустрічної душі», «І ми за себе, і Бог про нас, а з ким ближній?»
Ґоран Войнович. Югославія, моя батьківщина. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2020
Це другий роман відомого словенського автора, який у своїй творчості виступає проти підміни національної культури туристичним кітчем, тавруючи зокрема діяльність кінорежисера Еміра Кустуриці, який перевів народний стиль у набір штампів і кліше. Тож не дивно, що у цьому романі про Югославську війну про трагічні події розповідає спочатку підліток, а по тому – дорослий чоловік, і різниця між поглядами на реальність, відповідно, більш ніж разюча. Та чи й може бути інакше в умовах війни, яка захопила близьких і рідних, і невідомо, кого вважати ворогом, а кого другом, як рідні терени розділилися на батьківщину і чужу територію, і чому батько – захисник і герой – раптом став воєнним злочинцем.
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
