У книжках цього огляду – історичні факти і авторські поради, як зробити життя щасливішим. У будь-якому разі, художня література сьогодні все більше нагадує репортаж або щоденник, в якому «жива» буденність буває цікавішою за будь-який карколомний сюжет.
Мірослав Влеклий. Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала. – Л.: Човен, 2020
«Будь обережний, українці у відчаї», — застерігають героя цієї книжки на початку його подорожі. – Якщо люди дізнаються, що в наплічнику хліб, то одразу ж його вкрадуть». Тож ця історія присвячена британському журналісту Ґарету Джонсу (1905–1935), який першим розповів західному світу правду про Голодомор в Україні 1932–1933 років. Слід додати, що фільм Агнешки Голланд не пов’язаний з книжкою, це автономні продукти. З одного боку, автор книги – польський репортер і письменник – створив репортаж-реконструкцію подорожі до Радянського Союзу в 1930-х роках головного героя. З іншого боку, це докладна та драматична біографія Ґарета Джонса, якого за опубліковані тексти про «комуністичний рай» цькували деякі корумповані західні журналісти, а через декілька років він помер за достатньо загадкових обставин. «Повільний потяг із твердими лавами зупиняється на кожній малій станції, – розпочинається герой свою розповідь. – На одній із них до Ґарета підходить якийсь чоловік і шепоче німецькою: «Скажи їм у Англії, що нам немає чого їсти і ми починаємо пухнути з голоду». Через кілька станцій, коли поїзд наближається до України, приблизно за 70 кілометрів від Харкова — можемо здогадуватися, що неподалік Білгорода, тоді приблизно тридцятитисячного містечка — Ґарет бере рюкзак і несподівано виходить із поїзда…» Що сталося з ним далі, краще дізнатися, прочитавши цю незвичайну книжку.
Алексей Филановский. Провинциал. – Х.: Фабула, 2020
«Провінція» у цьому епічному романі – всього лише французький Прованс початку XIV століття, що до його героя, то цей «провінціал», а насправді видатна особа того часу залишив по собі слід, який тягнеться аж до нашого сьогодення. Автор поволі, з найменшими подробицями і аналізом усіх подій в контексті епохи розповідає історію Дефана, який, виявляється, зробив значний внесок не лише у розвиток церкви, пройшовши шлях від ченця до кардинала і скарбника папської казни, але прославив свій рідний край такими «брендовими» продуктами, як ликер «Шартрез». Крім того, Дефан створив унікальну фінансову систему, заклавши основи сучасної економіки, ввів систему безготівкових розрахунків і заклав основи книжкової торгівлі. І навіть життя в його власному монастирі, що в містечку Вільнев поблизу Авіньйона, мало лише зовнішні знаки приналежності до картезіанському ордену, глибоко відрізняючись від життя в інших чернечих громадах. Насправді цей достойник, а також історія його життя може послужити прикладом багатьом нашим діячам на ниві не лише церковної справи, але й загалом громадського життя на славу рідного краю. Тож варто прочитати про той час, коли «молчаливый и стеснительный подросток из захолустного Арка окончательно превратился в легенду, а его слова и мысли десятилетия спустя были восприняты провозвестниками еще более отдаленного будущего — титанами эпохи Возрождения и апостолами Реформации».
Василь Махно. Уздовж океану на ровері. — Київ : Yakaboo Publishing, 2020
…Як зізнається сам автор цієї книжки, щоденників він ніколи не вів, мовляв, головне завжди й без того запам’ятається. «У дитинстві я не мав власного ровера, – додає він. – Виростав, навчившись їздити на чужих, а тепер, майже в 50 років, мчу вздовж океану, уздовж стейтен-айлендської берегової лінії, яка десь там чіпляє виступ бруклінського Сі Ґейту, завислу дугу моста Верразано, кораблі й танкери». Отже, про що ця «родина» сповідь поета, яка починається зі смерті батька, з яким майже ніколи не бачився, продовжується не лише велопробігом в Америці, а завершується аж у Європі та на Близькому Сході? Наспраді мандрівка триває не лише в межах Бруклину, Лонґ-Айленду чи майстерень сучасних американських художників, лекторіїв і Метрополітального музею. Вона тягнеться гайвеєм на позашляховику, трансатлантикою до Європи й далі аж до Індії. Ми простуємо за Аґноном бруком Бучача, забрідаємо до чортківського водоноші, потрапляємо до Кривого Рогу і квартири Драча у Києві, у квартали Старого міста в Єрусалимі, до Італії, а зокрема, й до Венеції, щоправда, нью-йоркської – тої, яку заподіяв ураган Сенді, затопивши довколишні острови.
Таїсія Наконечна. Життя під парасолею. – Чернівці: Видавництво 21, 2019
Дивовижну мозаїку цієї збірки авторка, за її словами, «збирала по скельцю протягом кількох років». Що ж незвичного у ній, повній яскравих образів, сумних пейзажів, химерних фантазій і пильного погляду на цей світ? Який, додамо, навіть Творцю не завжди вдається намалювати до кінця, особливо на сьомий день. Авторка теж малює, але словом, її ніжні й теплі, тривожні й драматичні, етюди, притчі та образки іноді нагадують дитячі світи Джанні Родарі, а деколи суворий реалізм Ренато Гуттузо, ба навіть «застережливі» «Капрічос» Гої. «Варто було Йому лише змити фарби зі своїх рук, як ці нікчемні створіння, яких Він зробив такими схожими на себе, знову почали прикидатися деміурга ми і змішувати фарби… Ось уже замість жовтого і синього з’явився зелений, потроху до нього доєднався ще червоний, фіолетовий, малиновий – отож усе виглядало темним і порожнім. На межі чорного й білого також засіріла смуга – і почала ширитись…» Те саме в житті ліричної героїні, як, за її словами, копіює реальність, тобто робить дублікати: «дублікати відвертих поглядів і дублікати телефонних дзвінків, дублікати темних вікон, сумних замріяних очей, заплаканих облич, щасливих миттєвостей, зоряного неба, весняного дощу і солодких полуниць в літню спеку». Що ж до літа, то воно нині спекотне, тож є сенс сховатися під парасольку цих розмаїтих фантазій, щоб поміркувати на самоті над філософією нового світу, який несподівано розкрився перед нами у творчості авторки.
Оксенія Бурлака. Розірваний кадр. – К.: Академія, 2020
Нові почуття у цій книжці опиняються на межі краху. Адже те, що стається з героєм оповіді, топовим блогером, який вміє підніматиме солідний кеш, що його вистачить на забаганки Барбі і на те, щоб звалити від батьків, можна назвати катастрофою. Адже він крутий руфер, йому вже шістнадцять, ще трохи, і він обставить самого Койота — поки що найкрутішого руфера в місті. І треба ж, щоб усе так раптово обвалилося. На залазі затримує поліція, розгніваний тато перекриває краник з грішми. З роботою не клеїться, починаються масові відписки в інсті, Барбі погрожує піти, тому доводиться гаяти час з іншою, а вона зовсім не з тренду. Утім саме ця дівчина, поборовши важку хворобу, ніяк не може збагнути, чому зовсім не цінує життя Філ. А потім приходить смерть конкурента, підступи ближніх, розкриття правди про самого героя…
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
