Серія «Скарби українського фольклору»: концептуальні три томи про український фольклор

243

Жінка, яка знала 1008 народних пісень. Казки, пісні, обряди. Від «Кобилячої голови» до весільних звичаїв. Універсальне і локальне, архаїчне й актуальне. Усе це – в новому масштабному проекті видання перлин українського фольклору.

У видавництві «Літера ЛТД» виходять друком три книжки серії «Скарби українського фольклору». Це – «Пісні Явдохи Зуїхи», «Українські народні пісні в записах Гната Танцюри» та «Українські народні казки». Серія створена за фахової допомоги Миколи Дмитренка, вченого-фольклориста, провідного наукового співробітника відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського. Планується, що «Скарби українського фольклору» не обмежаться трьома томами, а матимуть продовження.

Перша книжка – «Пісні Явдохи Зуїхи». Явдоха Зуїха – яскрава постать, про яку варто було б знімати кіно. Її справжнє ім’я було Євдокія Сивак, вона народилась у селі Кущинці нинішнього Гайсинського району (Вінниччина) 1851 року, в кріпацькій родині. Життя цієї жінки було тяжким – її мати спилась і рано померла, їй самій довелося працювати в наймах, їздити на заробтіки, її хлопець одружився з іншою, а потім Євдокії випало двічі овдовіти. Євдокія Сивак мала ідеальну пам’ять на народні пісні. Легендарний дослідник і збирач скарбів традиційної культури Гнат Танцюра роками записував її співи (до речі, Гнат Танцюра народився в селі Зятківці, де досить довго мешкала ця жінка,  там-таки народився й Микола Дмитренко). Але коли Євдокія дізналася, що ці записи фігуруватимуть із її іменем, то запротестувала: мовляв, це її «знеславить». І змусила згадувати про неї під псевдонімом Явдоха Зуїха. Втім, навряд чи за таким іменем, ще й пов’язаним із вуличним прізвиськом одного з її чоловіків, реально можна було сподіватися «заховатись». Можливо, це радше таке собі артистичне самоперехрещення?

Ця жінка була унікальною, геніальною постаттю в межах цілого слов’янського фольклору“, – каже професор Микола Дмитренко. – “Вона тримала в пам’яті 1008 пісень і виконувала їх, щоразу ідеально відтворюючи текст, мелодію, тональність. І це – будучи неписьменною. Цікавий факт: навіть сьогодні в Зятківцях на Вінниччині, де жила Явдоха Зуїха, люди її пам’ятають і навіть називають на її честь самогонку «зуївкою»“.

Ця збірка від Гната Танцюри опублікована з нотами, як і годиться пісням. Від купальського «Клен-дерева» («Через наше село везуть клен-дерево. / Дерево, клен-дерево, дрібне та зелене. / Дерево стосують та хату будують / Збудували хату із шістьма вікнами. / А у тії хаті три свічечки ясних / Три свічечки ясних, три дівочки красних») до численних пісень про «жіночу долю» в патріархальному суспільстві – насамперед, про страждання покинутої коханцем матері «незаконної» дитини (приміром, «Ой у лузі, в лузі Василь сіно косить» чи хрестоматійний «Чорноморець»). Цікавий також набір історичних пісень, де трапляються не лише очікувані речі про Морозенка чи Кармелюка, але й, скажімо, «Дарував цар землю…», пісня, що розповідає історію про переселення українців з-під царської влади за Дунай, або пісня про Тараса Шевченка, про те, як «Уродився Шевченко, / Уродився та вдався, / заніс же його розум, / Що в солдати записався».

Друга книжка серії «Українські народні пісні в записах Гната Танцюри» – теж масштабна фольклорна колекція. Численні пісні й танці, записані насамперед у тому-таки Гайсинському районі, а також в інших, здебільшого центральних, регіонах України. Частина цих творів уже публікувалася, хоча й стали раритетами, інші публікуються вперше або після понад півстолітньої паузи.

Пісні в книжці поділяються за жанрово-тематичним принципом. Звідси й розділи: «Календарно-обрядові пісні», «Історичні пісні», «Балади», «Соціально-побутові пісні», «Родинно-побутові пісні». Отож, читачі тут можуть ознайомитися, приміром, із веснянками, від пісні-гри «Кедровеє деревце» до пісні «Ой нуна, нуна» –

Ой нуна, нуна,
Заплітати шума.

А шум ходить по діброві,
А шумиха рибу ловить.

Що зловила, то впустила,
Дівці шуби не купила.

Чекай, дівко, до суботи,
Буде шуба, ще й чоботи.

Чекала дівка до понеділка –
Нема шуби, ніякого дідька.

Ой нуна, нуна,
Розплітати шума.

Останній твір, звісно, нагадує про пісню, яка представляла Україну на цьогорічному Євробаченні – власне, це різні варіації на одну тему. І він показує, наскільки широкими та багатогранними є можливості й ресурси фольклору. Для популяризації образу країни, для досліджень у багатьох галузях, для взаємодії з суто сучасною культурою на різних рівнях, від масового до експериментального. Зрозуміла річ, що тут надважливими є такі академічні та науково-популярні першоджерела.

Окремим розділом опубліковано фундаментальну працю Гната Танцюри «Весілля в селі Зятківцях», яка давно вже стала бібліографічною рідкістю. Є також розділ, присвячений танцям. У ньому представлено нотні записи, скажімо, різновидів польки: «Соколівська», «Галичанка», «Російська», «Орлівська», «Варшавська», «Австрійська» тощо.

І третя книжка – «Українські народні казки». Велика збірка казок про тварин, чарівних казок, а також соціально-побутових. Упорядники – Микола Дмитренко та Світлана Карпенко. Сотні архетипних сюжетів з локальними та універсальними підтекстами. Тексти, зібрані протягом двох попередніх століть такими діячами, як, наприклад, Пантелеймон Куліш, Павло Чубинський та Іван Франко, але також і нашими сучасниками.

Частина казок вражає архаїкою – як-от моторошна «Кобиляча голова» з її прадавньою символікою та обрядовою образністю. Інші на її тлі видаються значно «прозорішими» та сучаснішими. Наприклад, пригоди цапа, якого обдурила лисиця та змусила кілька днів сидіти в ямі. Є й казки, що відтворюють атмосферу певних історичних періодів і середовищ: так можна описати казку про сватання до дівчини, яку через її сирітство постійно намагається випробувати-принизити потенційна свекруха, або оповідку про те, як вдалося навчити пана цінувати простий хліб.

Збірка «Українські народні казки» – науково-популярна“, – уточнює Микола Дмитренко. – “Її можна просто брати й читати з неї дітям казки, хоча вони не лише для дітей. При цьому ми в кожному випадку зберегли особливості говірки, зробили словничок малозрозумілих слів. Ця книжка заповнює деякі лакуни попередніх академічних видань, у яких не було казок чарівних і соціально-побутових. Взагалі, у світі більше славиться українська пісенна фольклорна традиція, але наша казкова традиція нічим не гірша. Вона надзвичайно багата і цікава, є підрахунки, що саме в українській традиції найбільше казкових сюжетів поміж усіх слов’янських народів. Наша казка є прикладом того, що український фольклор – це не щось відмерле, забуте, навпаки, це абсолютно жива традиція“.

Трикнижжя «Скарбів українського фольклору», звичайно, насамперед буде цікавим для тих, у кого фольклор є основним фахом. Але також і для тих, хто має загальні культурологічні інтереси. Хочеться вірити, що нове видання сприятиме пізнанню української традиційної культури, яка в нас давно вже потребує більшої та концептуальнішої уваги. Ошатне видання трьох томів робить їх ще й ефектним подарунком – як для окремих зацікавлених осіб, так і для колективів.

Автор Олег Коцарев, спеціально для ВСВІТІ



+
+


• магазин

• новини партнерів