Якщо не розібратися з цим станом вчасно, він може перерости в прокрастинацію — і прощавай, продуктивність.
Що таке «параліч завдань»
Саме в той момент, коли у нас найбільше справ, ми часто втрачаємо здатність зробити бодай щось. Це відчуття безпорадності зазвичай з’являється, коли у списку десять завдань, і всі вони однаково термінові та важливі. Або коли ми маємо справу з великим серйозним проєктом і не розуміємо, з чого почати. Якщо вам знайомі такі ситуації, імовірно, вам знайомий і «параліч завдань».
У такому стані, замість того щоб логічно осмислити список справ чи поступово включитися в роботу над проєктом, наш мозок ніби завмирає. Це пов’язано з тим, що він сприймає завдання як потенційну загрозу й переходить у режим «бий, тікай або завмри». Це може бути страх провалу через можливість не впоратися, страх підвести інших або страх відчути себе недолугими та некомпетентними, бо ми не знаємо, з чого почати й як діяти.
«Параліч завдань» може спіткати будь-кого, але особливо схильні до нього перфекціоністи. Вони підсвідомо ототожнюють себе зі своєю роботою, а якщо людина думає, що вона — це те, що вона робить, то робити щось стає ще страшніше.
Як із цим впоратися
Під час «паралічу завдань» адміністративний центр мозку втрачає контроль над ситуацією. Зазвичай префронтальна кора, яка дає змогу планувати й приймати рішення, стримує різкі емоційні пориви. Але під час стресу на перший план виходить мигдалеподібне тіло, яке відповідає за розпізнавання загроз. Подолати цей стан допоможуть кілька способів.
Розбивайте великі завдання на дрібні частини
Передусім потрібно послабити стрес, тому зробіть кілька глибоких вдихів і видихів. Це допоможе знизити рівень гормону стресу — кортизолу.
Якщо вас лякає один складний проєкт, поділіть його на крихітні етапи. Вони мають бути настільки дрібними, щоб не викликати спротиву. Наприклад, вам потрібно створити презентацію. Складіть список кроків із усіма деталями: зібрати дані, написати текст для слайдів, відкрити програму, обрати стиль оформлення тощо. Додайте до кожного пункту якомога більше конкретики — місце, час, тривалість. Уявіть, що ви складаєте інструкцію для підлітка, який зовсім не хоче цим займатися. Чим більше деталей ви врахуєте, тим краще.
Далі спробуйте зняти напруження. Скажіть собі, що якщо не впораєтеся із завданням — це не страшно. Ви завжди зможете повернутися та все виправити. Запитайте себе, скільки помилок ви дозволяєте собі зробити. Відповідь не повинна дорівнювати нулю.
І нарешті, зробіть перший крок — будь-який. Іноді нас лякає сама ідея завдання: воно здається настільки великим, що ми не розуміємо, що робити. І тому, що не знаємо, з чого почати, — не починаємо зовсім. Але щойно ви розпочнете, процес піде легше, і ви зрозумієте, що всі страхи були марними.
Стимулюйте себе
Якщо перед вами довгий список дрібних справ, підходьте стратегічно. Можна почати з найважливішого, а можна — із найприємнішого. Якщо все одно доведеться виконати все, нехай першою буде та справа, що викликає найменше відторгнення. Ви відчуєте впевненість і наберете обертів, адже ніщо так не сприяє успіху, як сам успіх.
Інший спосіб знайти мотивацію — почати з чогось, що важливо для інших. Подумайте, яке завдання полегшить життя людям навколо вас. Якщо ви його виконаєте — це комусь допоможе? А якщо ні — чи не завадить це іншим досягти своїх цілей?
Є ще один спосіб стимулювати себе, коли зовсім не хочеться братися до справ. Якщо потрібно надіслати лист, який ви постійно відкладаєте, пообіцяйте собі, що після цього проведете десять хвилин у соцмережах без докорів сумління. Або поєднайте приємне з неприємним — наприклад, розв’язуйте судоку, поки чекаєте відповіді на лінії банку. Іншими словами, використовуйте те, що любите робити, як винагороду за те, що робити не хочеться.
У крайньому випадку, якщо виконати всі справи вчасно неможливо — делегуйте. Попросіть колегу, родича чи друга допомогти з окремими завданнями й пообіцяйте віддячити згодом.
Припиніть уникати будь-якої роботи
Перш ніж почати працювати, позбавтеся всього, що відволікає. Приберіть телефон, очистіть стіл, увімкніть таймер на потрібний час. Повідомте всім, включно із собою, що вас не можна турбувати й ви не можете перерватися навіть на дрібницю — наприклад, щоб помити чашку.
Навряд чи ви хочете, щоб «параліч завдань» переріс у прокрастинацію, коли ви робите щось просте й приємне в короткостроковій перспективі — наприклад, перевіряєте соцмережі — тільки б не займатися складними справами. Відволікання та прокрастинація часто йдуть поруч. Якщо «заборонений плід» завжди поруч і легко доступний, ви будете прокрастинувати більше.
Уникання завдань ризикує перетворитися на повторюваний шаблон. Коли ми віддаляємося від того, що нас лякає, запускається механізм «подвійної брехні». Перша полягає в тому, що завдання здається нам загрозою, а друга — у тому, що ми нібито не здатні з нею впоратися. Потрапивши в пастку «подвійної брехні», ми позбавляємо себе шансу виконати роботу й зрозуміти, що насправді все не так страшно, як здається.
Зрештою, головна мета полягає в тому, щоб навчитися справлятися з тривогою й привчити мозок працювати правильно навіть у стресових умовах. Це додасть вам упевненості у собі та зміцнить корисні звички, які стануть у пригоді, коли наступного разу ваш список справ знову змусить вас «зависнути».
